Про те, як народжувалися вірші у Івана Коваленка, кому він їх присвячував, чи вірив у Незалежність України...


На питання Володимира Домбровського відповідає донька поета Марія Кириленко

Як  народжувались вірші Івана Коваленка?

Іван Коваленко не був «кабінетним» митцем. Творив виключно у хвилини натхнення. Міг буквально за декілька хвилин скласти справжній шедевр. Поштовхом до цього могла бути якась подія, чиясь розповідь чи навіть  фраза, кинута   мимохіть.  Він рідко редагував свої вірші, але якщо брався за це, то просто на очах вірш набував неперевершеної досконалості.  Коли творив під натхненням, бував збудженим, схвильованим до сліз. Міг під час візиту друзів чи знайомих зникнути на декілька хвилин, а тоді повернутися веселим, із хитрою посмішкою і прочитати написаного експромтом вірша. Муза могла завітати до нього уві сні чи в умовах ніби зовсім непридатних для творчого процесу. Пам’ятаю, як повернувшись із магазину, батько відірвав шматочок обгорткового паперу із записаними на ньому поетичними рядками. Навіть у довжелезних радянських чергах,  напружених і галасливих, могли народжуватися поетичні рядки…

Про Фестиваль, молодь, поезію та вірші Івана Коваленка...


На питання Володимира Домбровського відповідає донька поета Марія Іванівна Кириленко.

Довідка: У Боярці з 2012 року проходить Молодіжний мистецький фестиваль імені Івана Коваленка, в рамках якого відбуваються наступні конкурси:  пісенної лірики «Віршована мелодія», співаної поезії «Тиха зірка», читецький «Сила слова», вокальний «Осіння пісня», гітаристів «Боярський Хрещатик» та заключний гала-концерт. (Офіційний сайт Молодіжного мистецького фестивалю імені Івана Коваленка).   

Маріє Іванівно, поет, чия творчість більшою мірою припадає на минуле сторіччя,  і   молодіжний Фестиваль – як це поєднується?
Іван Коваленко – фактично наш сучасник, адже помер уже за Незалежності України у 2001 році.  Дуже умовно його відносять до шістдесятників і то лише тому, що існує традиція «прив’язувати» митців до певної історичної епохи, літературної течії тощо.  Видатні творці  залишаються в історії культури як позачасові особистості. Саме до таких належить і Іван Коваленко. Визначається це дуже просто – наскільки затребуваною є творчість поета, чи знаходить вона місце лише в шкільній програмі і в дисертаціях літературознавців, чи, навпаки,  живе своїм особливим життям, подорожуючи суспільною свідомістю. Вірші Івана Коваленка  давно звучать у шкільних класах, цінуються простими читачами, кладуться на музику, звучать чарівними піснями, з іменем поета пов’язані прогресивні громадські ініціативи, саме такі, як наш молодіжний Фестиваль...

Пісня на слова І.Коваленка "Старе піаніно"


Слова - Іван Коваленко. Музика і виконання - Олексій Керекеша. 
 


Пісня на слова І.Коваленка "Благослови"


Слова: Іван Коваленко
Музика: Інна Андріяш
Виконання: Інна Андріяш та Софія Андріяш-Місько
 
 

 Далі - слова до пісні: 

Вулиці Івана Коваленка з'явилися в с.Лецьки та в Переяслав-Хмельницькому


Декомунізація повертає народу імена славних синів України. Іменем поета-дисидента Івана Коваленка названо вулиці на його малій Батьківщині в селі Лецьки та в Переяслав-Хмельницькому, де він жив та вчився. 
 
Так,  в Переяслав-Хмельницькому, згідно з розпорядженням міського голови  від 19 лютого 2016 р.  №23/7-09 вулицю, що носила ім’я більшовицького комісара Семена Руднєва, перейменовано на вулицю Івана Коваленка. 
 
В селі Лецьки вулицю Першотравневу було перейменовано на вулицю Івана Коваленка рішенням голови Київської обласної державної адміністрації №196 від 20 травня 2016 року. 


Відновлено збір коштів на фільм про Івана Коваленка


 

 21 травня 2016 року в м.Боярка відбувся конкурс соціальних проектів, фінансований Боярською міською радою.  Серед поданих заявок був і проект «Дума про вчителів: завершення фільму про поета-дисидента Івана Коваленка та його дружину».  Нагадуємо, що ця документальна стрічка почала зніматися ще в 2009 році, а в 2015 були відзняті останні матеріали  в рідному селі поета – в Лецьках, Переяслав-Хмельницького району (режисер – Богдан Гнатюк).  Проект подала громадська організація «Центр розвитку громад», що вже багато років проводить у Боярці Молодіжний мистецький фестиваль імені Івана Коваленка. Автор ідеї фільму – видатний хірург, лауреат премії імені В.Самійленка Володимир Павлович Вітюк. Зйомки відбувалися за рахунок власних ресурсів режисера фільму Богдана Гнатюка та на пожертви прихожан Свято-Покровської церкви (настоятель – Дмитро Присяжний).  Залишилися роботи з монтажу та озвучення фільму…  На жаль, конкурсна комісія не підтримала цей проект. Може, так судилося? І оскільки цей проект розпочинався як громадська ініціатива патріотично налаштованих боярчан, то так само має і завершитися? Тому знову оголошуємо збір коштів на фінальний етап робіт по фільму.  Кошти можна передати Вітюку Володимиру Павловичу (для тих, хто знає його особисто) або перерахувати на картку ПриватБанку   5168755624485120   (Кириленко Марія Іванівна)

Нове виконання пісні на слова Івана Коваленка "Я в житі спав"


Нова  інтерпретація пісні Олега Саліванова на вірш Івана Коваленка "Я в житі спав". Драматично, драйвово,  вражаюче.
 
Слова: Іван Коваленко
Музика: Олег Саліванов
Аранжування: Олександр Чернега - Дмитро Коновалов
Виконання:  Олексій Вікторов (Шпортько) 

Слухати пісню "Я в житі спав"

Скачати пісню "Я в житі спав"
Ya-v-zhit-spav-_Oleksy-Shportko.mp3 [9,05 Mb] (cкачувань: 65)

 

Жанна Ульянова: Спогади про моїх дорогих вчителів.


Cкільки вчителю треба мати внутрішнього вогню і любові, щоб учні пронесли його образ через все своє життя?

Спогади про моїх дорогих вчителів Ірину Павлівну та Івана Юхимовича Коваленків переносять мене у далеке минуле, коли я була ученицею старших класів боярської с/ш №1. Це були 50-ті роки минулого століття.
Ірина Павлівна викладала тоді російську мову та літературу. Бачу перед собою жінку середнього зросту, скромно одягнену, з охайною зачіскою і завжди з невеличким портфеликом.
Коли вона підходила до вчительського столу, в класі вже панувала тиша. Вона клала свій портфелик на стіл і розпочинала урок. І кожне її слово було дорогоцінним зерном, яке вона сіяла в душі своїх учнів. Ми пізнавали життя через літературних героїв, вчилися самостійно виражати свою думку і читали багато художньої літератури. А прочитане висвітлювали в окремому зошиті, виписуючи туди думки героїв, які сподобались.  Переді мною зараз цей зошит...

 


Сорок років від дня "Генерального погрому"


Борис ЗАХАРОВ
 
12 січня 2012 року виповнилося 40 років від дня найбільшої репресивної акції проти українських дисидентів, коли одночасно було заарештовано більшість відомих представників національно-демократичного руху і розпочався так званий «генеральний погром» українського шістдесятництва. Мимоволі згадуються Мойсеєві сорок років у пустелі – сорок років боротьби зі страхом, з несвободою в країні, з несвободою в собі. Багато змінилося з тих часів, але, на превеликий жаль, багато що залишається незмінним. Знову в Україні відбуваються політичні репресії, абсолютно радянські за своєю сутністю і формою, знов країною править банда у змові з окупантами, але вже немає страху, його знищили ті мужні люди в далекі 70-80-ті роки минулого століття. Шістдесятники зруйнували утопію про «нову» радянську культуру, про «нову» радянську людину і повернули словам і поняттям їх природне розуміння, вони повернули загальнолюдські цінності: віру в Бога, прагнення свободи...
 

"Антирадянщики": Погромний січень 72-го


Вахтанг Кіпіані, "Українська правда" (12 січня 2002 р.)

Сьогодні – чергова сумної пам’яті річниця. 12 січня 1972 р. обшуками та арештами у Києві та Львові, причому відразу в тисячах домівок, розпочалася друга, після 1965 року, хвиля репресій проти українських інакодумців. У літературі щодо цієї теми побутують терміни "генеральний погром”, "покіс інтелігенції” тощо. Все правда. Але КГБ "підчистило” тоді не тільки когорту завсідників розумової праці, але всіх самвидавників – творців, розповсюджувачів нелегальної літератури. І не тільки українців. Хоча, звісно, переважаюча кількість затриманих, а згодом і засуджених "найгуманнішим судом у світі” становили наші земляки. Відомо, що в післявоєнний час українці та литовці – як правило, члени ОУН, вояки УПА та "лісові брати”, складали разом десь дві третини концтабірного контингенту. А наприкінці 1976 р., коли до Мордовії доїхали останні політв’язні, виметені з краю гебістською мітлою, у єдиному тоді в Союзі таборі особливого режиму в Явасі з двадцяти політичних зеків було тринадцять українців.