Історія одного кохання

Радислав КОКОДЗЕЙ

Весна, поезія, вічне кохання… Ці поняття давно вже стали нерозривними. Саме тому в ці весняні дні хочеться вірити в кохання, непідвладне часу і злим поворотам долі, хочеться шукати прикладів в історії, літературі, найближчому оточенні. Хоч і не віриться, що наш сучасник може присвячувати сонети своїй дружині протягом усього життя. Тому й хочеться розповісти вам історію кохання, яке розвивалось на тлі порівняно недавньої, такої непростої історії нашої країни. Обіцяю – в моїй розповіді будуть і сонети, і весна, і кохання…

Тобі одній душі моєї звуки,
Моя печаль і сум безмежний мій,
Тобі одній палкого серця муки –
Тобі одній!

Ці слова присвятив своїй молодій дружині у далекому 1939 році Іван Юхимович Коваленко – тоді студент університету, якого чекала в подальшому важка і трагічна доля. Тоді молоде щасливе подружжя ще не знало, яка непроста і багато в чому трагічна доля на них чекає… (ще…)

(Для того, щоб ті, хто працюватиме з цим нарисом, мали змогу на нього посилатися, в лівому кутку вказані сторінки за виданням: Шістдесятник Іван Коваленко: Біогр. нарис // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Збірник статей. Вип. 7. К., 2004. С. 422-443. Підп.: Сергій Білокінь, Марія Кириленко (Коваленко). Наклад 200 прим.)

422

Сергій Білокінь, Марія Кириленко (Коваленко) (Київ)

ШІСТДЕСЯТНИК ІВАН КОВАЛЕНКО.

Біографічний нарис

9 січня 2002 року в агенції УНІАН відбулась прес-конференція з приводу тридцятиріччя арештів 1972 року, коли за ґратами опинились найвидатніші шістдесятники. У поширеному тоді прес-релізі в першій десятці наводиться ім’я Івана Коваленка. Протягом кількох десятиріч він вчителював, лишив багато віршів, виданих здебільшого вже посмертно, мав високу честь сидіти в одній камері з майбутнім Св.Патріархом Володимиром (Романюком).
Та найчастіше в таких контекстах про нього не згадували – як і про багатьох інших політв’язнів 1972-го, хто й досі невідомий широкому загалу. Між тим, доля кожного дисидента 60-х років для тих, хто вивчає цей період історії України, складає певний інтерес. Зараз є тенденція представляти шістдесятництво як рух дещо елітарний, притаманний здебільшого великим містам, як-от Київ чи Львів. На прикладі долі Івана Коваленка можна простежити, що цей рух захопив досить широкі верстви населення у різних містах України, що саме й викликало зрозумілу тривогу можновладців. З іншого боку, цікаво, що реакція суспільства на репресії кардинально змінилась у порівнянні зі сталінськими часами, та й самі репресії набули нових ознак – насамперед тому, що змінилася свідомість людей. Хрущовська “відлига”, “празька весна” не минулися даремно. Після хай і недовгого часу відносної свободи влада була вже багато в чому безсила.
Іван Коваленко учителював у Боярці Києво-Святошинського району, з київськими колами однодумців майже не спілкувався, гучного імені не набув. Але разом з тим Комітет державної безпеки розцінив його як небезпечного злочинця, який заслуговує на суворе покарання.
Хто ж він, цей найстаріший дисидент-шістдесятник і за що його засудили до 5 років позбавлення волі у таборах суворого режиму? (ще…)

Знову сніг

Сьогодні знову пада сніг,
Пливе туманом в далині,
Моїх загублених доріг
Не відшукати вже мені…

Сьогодні знову пада сніг…

Давно я сум зими збагнув,
Весна бува на серці рідше,
Хмурніють думи, і ніжніше
Сніжинок холод я відчув…

Давно я сум зими збагнув…

Сьогодні знову пада сніг,
Поля й дороги покрива.
Моя любов, що я беріг,
Під снігом в’яне, як трава…

Сьогодні знову пада сніг…

* * *
Сніжинки-перлинки пливуть у повітрі,
Танцюють, вирують в морозному вітрі,
Покровом пухнастим на землю лягають,
Дерева, дороги і поле вкривають.

Спадають, злітають без краю, без ліку.
Легенькі, маленькі, холодні од віку.
Осяяли душу зірками ясними –
Світлішають думи і мчаться за ними.

Утома

Знову утома,
Сум і печаль, –
В вікнах знайома
Засніжена даль.
Простір безмежний,
Глибокі сніги,
Вітер бентежний
Гуля навкруги.
Де ж всі дороги?
Поле одно!
Повний тривоги,
Дивлюсь у вікно.
Як вирушати
В світ без доріг?
Тиша в кімнаті.
Холод і сніг…

* * *
Білого снігу високі намети
Знову до тебе закрили мій шлях…
Все про любов розказали поети,
Все співаки проспівали в піснях.

Сяє любов моя сніжно і чисто,
Казка прадавня отак ожива,
Тільки до співу нема в мене хисту,
Тільки у вірш не кладуться слова.

Казка прадавня, що всім так знайома,
Тільки це заново твориться світ.
Може, й нема тебе зовсім удома,
Може, в снігу загубився твій слід.

Білого снігу намети високі,
Може, розтануть весною колись…
Тонуть в снігу мої стомлені кроки,
Тихшають, тихшають… Я зупинивсь.

Більше віршів читайте в розділі Вірші про зиму.

“Мені приємно було колись познайомитись з Іваном Коваленком і з його віршем „Червона калина”, сповненим духом вірності і любові. В зоні №35 були Іван Світличний, Ігор Калинець, Семен Глузман, Валерій Марченко і дуже різні люди, але запитайте тих політв’язнів, які досиджували свої 25-літні терміни – і вони найбільше люблять Івана Коваленка, і знають Івана Коваленка, і просять їм надіслати ще його вірші. Отже, Коваленко у своїх віршах ніс дух вірності і любові, який, власне, і є тим стрижнем, на якому тримається наша культура”**

_______________________
*Філософ, поет, правозахисник, багаторічний політв’язень, редактор газети “Наша Віра”.
** З виступу на вечорі в “Елітарній світлиці” (тема “Світ поезії), 1 листопада 2006 р.

“Якщо кваліфіковано, до самих глибин вивчати творчість Івана Коваленка і якщо порівнювати його поезії з іншими класичними віршованими творами, то це – як найвишуканіша вишивка білим по білому. Віршам Івана Коваленка притаманна віртуозна простота, яка знайдена поетом на такому рівні, на якому іншим це не вдавалося. Ця грандіозна, ця дивовижна сила простоти, оця вишивка білим по білому, назавжди залишиться в моїй душі”**.
________________
*Видатний український поет, перекладач, кінодраматург і громадсько-політичний діяч, Герой України
** З виступу на вечорі в “Елітарній світлиці” (тема “Світ поезії), 1 листопада 2006 р.