В вузькім вікні зловісні чорні ґрати,
Лиш через них побачить можна світ,
І невідомо, скільки довгих літ
Мені ще йти крізь темні каземати.
Стомився й занеміг мій дух крилатий
І вже не кличе думку у політ,
А серце стомлене не припиня боліть,
Як я не припинив себе картати.
Не все зробив я для людей в житті,
Ішов не прямо, падав на путі
І зла не зменшив на своїм віку.
Надходить вечір боязко, спроквола,
І ще сумніше стало доокола.
І хтось у сірому сидить уже в кутку.
