Історія одного кохання

Радислав КОКОДЗЕЙ

Весна, поезія, вічне кохання… Ці поняття давно вже стали нерозривними. Саме тому в ці весняні дні хочеться вірити в кохання, непідвладне часу і злим поворотам долі, хочеться шукати прикладів в історії, літературі, найближчому оточенні. Хоч і не віриться, що наш сучасник може присвячувати сонети своїй дружині протягом усього життя. Тому й хочеться розповісти вам історію кохання, яке розвивалось на тлі порівняно недавньої, такої непростої історії нашої країни. Обіцяю – в моїй розповіді будуть і сонети, і весна, і кохання…

Тобі одній душі моєї звуки,
Моя печаль і сум безмежний мій,
Тобі одній палкого серця муки –
Тобі одній!

Ці слова присвятив своїй молодій дружині у далекому 1939 році Іван Юхимович Коваленко – тоді студент університету, якого чекала в подальшому важка і трагічна доля. Тоді молоде щасливе подружжя ще не знало, яка непроста і багато в чому трагічна доля на них чекає… (ще…)

(Для того, щоб ті, хто працюватиме з цим нарисом, мали змогу на нього посилатися, в лівому кутку вказані сторінки за виданням: Шістдесятник Іван Коваленко: Біогр. нарис // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Збірник статей. Вип. 7. К., 2004. С. 422-443. Підп.: Сергій Білокінь, Марія Кириленко (Коваленко). Наклад 200 прим.)

422

Сергій Білокінь, Марія Кириленко (Коваленко) (Київ)

ШІСТДЕСЯТНИК ІВАН КОВАЛЕНКО.

Біографічний нарис

9 січня 2002 року в агенції УНІАН відбулась прес-конференція з приводу тридцятиріччя арештів 1972 року, коли за ґратами опинились найвидатніші шістдесятники. У поширеному тоді прес-релізі в першій десятці наводиться ім’я Івана Коваленка. Протягом кількох десятиріч він вчителював, лишив багато віршів, виданих здебільшого вже посмертно, мав високу честь сидіти в одній камері з майбутнім Св.Патріархом Володимиром (Романюком).
Та найчастіше в таких контекстах про нього не згадували – як і про багатьох інших політв’язнів 1972-го, хто й досі невідомий широкому загалу. Між тим, доля кожного дисидента 60-х років для тих, хто вивчає цей період історії України, складає певний інтерес. Зараз є тенденція представляти шістдесятництво як рух дещо елітарний, притаманний здебільшого великим містам, як-от Київ чи Львів. На прикладі долі Івана Коваленка можна простежити, що цей рух захопив досить широкі верстви населення у різних містах України, що саме й викликало зрозумілу тривогу можновладців. З іншого боку, цікаво, що реакція суспільства на репресії кардинально змінилась у порівнянні зі сталінськими часами, та й самі репресії набули нових ознак – насамперед тому, що змінилася свідомість людей. Хрущовська “відлига”, “празька весна” не минулися даремно. Після хай і недовгого часу відносної свободи влада була вже багато в чому безсила.
Іван Коваленко учителював у Боярці Києво-Святошинського району, з київськими колами однодумців майже не спілкувався, гучного імені не набув. Але разом з тим Комітет державної безпеки розцінив його як небезпечного злочинця, який заслуговує на суворе покарання.
Хто ж він, цей найстаріший дисидент-шістдесятник і за що його засудили до 5 років позбавлення волі у таборах суворого режиму? (ще…)

Знову сніг

Сьогодні знову пада сніг,
Пливе туманом в далині,
Моїх загублених доріг
Не відшукати вже мені…

Сьогодні знову пада сніг…

Давно я сум зими збагнув,
Весна бува на серці рідше,
Хмурніють думи, і ніжніше
Сніжинок холод я відчув…

Давно я сум зими збагнув…

Сьогодні знову пада сніг,
Поля й дороги покрива.
Моя любов, що я беріг,
Під снігом в’яне, як трава…

Сьогодні знову пада сніг…

* * *
Сніжинки-перлинки пливуть у повітрі,
Танцюють, вирують в морозному вітрі,
Покровом пухнастим на землю лягають,
Дерева, дороги і поле вкривають.

Спадають, злітають без краю, без ліку.
Легенькі, маленькі, холодні од віку.
Осяяли душу зірками ясними –
Світлішають думи і мчаться за ними.

Утома

Знову утома,
Сум і печаль, –
В вікнах знайома
Засніжена даль.
Простір безмежний,
Глибокі сніги,
Вітер бентежний
Гуля навкруги.
Де ж всі дороги?
Поле одно!
Повний тривоги,
Дивлюсь у вікно.
Як вирушати
В світ без доріг?
Тиша в кімнаті.
Холод і сніг…

* * *
Білого снігу високі намети
Знову до тебе закрили мій шлях…
Все про любов розказали поети,
Все співаки проспівали в піснях.

Сяє любов моя сніжно і чисто,
Казка прадавня отак ожива,
Тільки до співу нема в мене хисту,
Тільки у вірш не кладуться слова.

Казка прадавня, що всім так знайома,
Тільки це заново твориться світ.
Може, й нема тебе зовсім удома,
Може, в снігу загубився твій слід.

Білого снігу намети високі,
Може, розтануть весною колись…
Тонуть в снігу мої стомлені кроки,
Тихшають, тихшають… Я зупинивсь.

Більше віршів читайте в розділі Вірші про зиму.