“С семьей Коваленок, Ириной Павловной, Иваном Ефимовичем, а затем и их детьми, мне посчастливилось познакомиться в 1987 году. Я не буду рассказывать всей истории, как произошло это знакомство. Единственно, что назову имя: поэт Игорь Юрков. К сожалению, мало кто и сегодня знает о нем, хотя это очень большой поэт и не зря московские и питерские литераторы назвали его одним из лучших поэтов 20-х годов минувшего века…

С Иваном Ефимовичем мы познакомились, когда я впервые пришел к Ирине Павловне разузнать об Игоре Юркове (ее сестра Елена была невестой Игоря). Я был несколько раздосадован, увидев, что присутствует еще кто-то, я ведь должен был говорить о Юркове, а тут может помешать посторонний человек. Но что удивительно: Иван Ефимович меня очень быстро подкупил не просто скромностью, деликатностью, а большой, великой деликатностью действительно гуманного интеллигентного человека. Мы долго приглядывались друг к другу, постепенно сближались. В конце концов, для меня Иван Ефимович стал одним из самих близких, самых дорогих людей, которых я встречал в жизни.

Я благодарен судьбе за то, что она свела меня с этим чудесным великолепным человеком действительно высокой души, высокой интеллигентности. Большое спасибо судьбе и большое спасибо тем людям, которые заинтересовались его творчеством, заинтересовались его жизнью, большое спасибо им за то, что они несут дальше слово Ивана Ефимовича”.
______________
* Чернігівський поет і художник, дослідник творчості поета Ігора Юркова

“Я вважаю, що варто якомога частіше читати вірші Івана Коваленка і нашій молоді, і старшому поколінню. Я радію, що доля звела мене з Іваном Юхимовичем і Іриною Павлівною, а в останні роки ми познайомилися з Марією Іванівною. Дуже сумую, що немає Ольги Михайлівни Рожманової – вона справді була ангелом-охоронцем цієї сім’ї.

Коли я слухаю вірші Коваленка, Іван Юхимович ніби переді мною…

Він був надзвичайно простою і щирою людиною. Я познайомилася з ним та Іриною Павлівною у 1990-му році. Маю сказати, що Іван Юхимович не так вже й довіряв людям, але я пригадую, як ми поступово знаходили перші контакти. І є в моїй душі одне питання, яке поставив мені Іван Юхимович. Я про нього завжди пам’ятаю – це мій особистий секрет.

Мені особливо запам’яталося, як він читав вірш про гопака. Іван Юхимович читав його ну просто унікально, він весь ніби грав барвами цього вірша, кольорами, звуками…

Я вважаю, що Іван Юхимович був людиною надзвичайною і людиною дуже оптимістичною. Ніхто ніколи не чув, щоб він скаржився на своє здоров’я, хоча я чудово розумію, що воно в нього було вже далеко не козацьким у ті роки. Я б усім побажала якомога частіше читати цю поезію, яка сповнена любові до людей і любові до нашої України. Світла пам’ять Івану Юхимовичу…”
___________
*Дочка видатного українського поета і прозаїка Дмитра Куровського

“Я в числе прочих принадлежал к группе «юрковцев» – черниговских творческих людей, объединившихся с целью возродить поэтическое имя Игоря Юркова, поэта 20-х годов, связанного с семьей Ирины Павловны, жены поэта. Именно так нас и называли в доме под акациями, куда мы приходила, когда Иван Ефимович и Ирина Павловна приезжали в Чернигов.

Иван Ефимович, худощавый, крепкий, производил впечатление долгожителя. В нем чувствовалась стойкость, несгибаемость, сердцевина, которая помогла ему перенести все испытания лагеря. Меня поразила его исключительная тактичность – он с удовольствием слушал стихи всех, кто приходил в дом (а мы практически все были поэты) и очень редко читал свои стихи. Помню, как он восхищался строками из стиха Станислава Рыбалкина «…он из тех, кто по небу ходит босиком».

Я запомнил, как Иван Ефимович однажды читал стих на французском языке, который он перевел на украинский в лагере. Читал он просто потрясающе. Напевность и красота языка, который я не понимал, навели меня на мысль, что прошлое Ивана Коваленко для меня такое же сложное и непонятное, как и это стихотворение. Он с его воспитанием понимал, что нетактично выливать на окружающих тяжесть пережитого, и никогда не жаловался, не рассказывал об испытаниях, выпавших на его долю. Я думаю, что пережить все ему помог мощный интеллект и умение найти в плохом что-то хорошее”.
________________
*Чернігівський поет

Всі ми знаємо, що Батьківщина може бути у людини лише одна. Тим більше – “мала Батьківщина”. Але життя людини часто буває пов’язане з різними місцями, зв’язок з якими відіграє суттєву, а іноді навіть поворотну роль в її долі. Для Івана Коваленка таку роль відіграв Чернігів, який став для поета справжньою духовною Батьківщиною… Народився Іван Юхимович Коваленко у 1918 році в селянській родині, в селі Лецьки, що на Переяславщині. Середню освіту здобув у Переяславі-Хмельницькому, вищу – в Києві, в університеті ім. Тараса Шевченка. Більш як піввіку прожив у місті Боярка, що під Києвом; там поет знайшов і свій останній притулок. Але найбільшу роль в його становленні як особистості, громадянина та поета відіграв саме Чернігів – рідне місто дружини. (ще…)