Івана Юхимовича вже немає серед нас, живих…
Улітку 2009 року ми відзначали 90-річчя його дружини Ірини Павлівни – теж учительки Боярської школи. На день її ювілею було з півсотні гостей. З них шестеро були найближчі родичі: син та дочка, їхні чоловік та дружина та двоє чудових онуків десь старшого шкільного віку, які приготували частування та сервірували стіл для своєї бабусі. Всі інші – то були колишні учні Івана Юхимовича та Ірини Павлівни. Їх не потрібно було запрошувати на день народження їхньої вчительки. Того дня Ірина Павлівна сказала: «Я вважаю, що моє призначення було реалізовано…». І, повірте, це було сприйнято без найменшого сумніву всіма, хто її слухав…
Які це незвичайні люди – ці наші вчителі…
Пригадую мої, п’ятикласника, літні канікули. Вибіг я вранці на вулицю і несподівано побачив двох своїх молодих учителів. Вони збирали учнів школи у кількаденний турпохід. Відпустила й мене мати. Що то був за похід учнів від 5-го до 10-го класу на один із островів Дніпра біля Києва, що називався Козачий! (Це було ще до греблі біля Вишгорода, коли Дніпро вільно розливався весною). Таке не забувається!
А шкільні їх уроки! Уроки літератури були безцінним матеріалом для усвідомлення нами, вже дорослими, історії становлення сучасної соціальної думки.
Увесь клас активно працював на уроці! 5-10 учнів встигали одержати оцінки.
Свого часу я закінчив фізмат Київського педінституту. Після студентської практики філологів я прочитав в інститутській газеті: «Коваленко Ірина Павлівна визнана кращим шкільним викладачем літератури не тільки в Київській області». І написали це спеціалісти – керівники студентської практики, які розумілися на цьому.
Я якось нагадав своїй вчительці, як цікаво було слухати, коли вона читала нам художні твори за програмою та коментувала прочитане. І ось що вона тоді сказала: «А хто ж найкраще може розказати про твір, як не сам автор – майстер художнього слова?».
І як боляче було, і як ми старались, коли бачили з якою прискіпливістю здійснювалися перевірки уроків наших улюблених учителів представниками райвно. Ми не розуміли причини, але бачили, як разюче відрізнялись уроки «офіційні» від звичайних. Будучи кваліфікованими викладачами, Ірина Павлівна та Іван Юхимович проводили офіційні відкриті уроки за всіма найвищими вимогами офіційної методики, але які вони були бліді у порівнянні з їх звичайними – «справжніми» уроками! Пізніше ми довідались, що їх активна позиція в учительському колективі, їх громадянська позиція не подобались партійному осередку в школі. Звідси й прискіпливість, а згодом і повна заборона викладати Коваленку Івану Юхимовичу.
Учень Боярської середньої школи №1, випуску 1955 року Всеволод Миколайович Храпачевський.
