Аліна ТРЕТЯК
За Вами, Ірино, сумує родина,
За Вами, Ірино, сумує Вкраїна…
Ірино, Ірино, вже й сороковини –
Душа відлітає в довічну стежину.
Ірино, Ірино, червона калина
Вам кетягом маше в цю пору осінню.
Душа, мов листочок, у вирій злетіла
І глянула вниз на усіх, хто їй милий.
І вже не лелека… Журавлик поніс
З журбою-бідою і з росами сліз.
До Йвана, до Бога, у вічність глибоку…
Чи є у раю Україна висока?
Чи правдонька є там? Чи є почуття?
Любили ж Вкраїну Ви більше життя…
Чи там всі покірні? Немає там грат?
Раби усі Божі? Чи братові брат?
Ви – совість народу, від нього – ця сила
Олюднити світ цей собою зуміли.
Івана любили, плакали сім’ю,
Ростили жоржини у власнім саду,
Удвох звели дім, в школі діток навчали
І скарби душі в серце їм передали.
Олесь і Марія – два паростки гідні
І Ваша позиція серця їм рідна.
В колисці останній, де тіло спочило…
Над горбиком квітів силенная сила.
Вам шана глибока і пам’ять Вам вічна.
Життя Ви прожили змістовне й трагічне.
Хай пухом Вам буде вкраїнська земля.
Пелюстками небо. І вічність – сія…
