Івана Юхимовича вже немає серед нас, живих…

Улітку 2009 року ми відзначали 90-річчя його дружини Ірини Павлівни – теж учительки Боярської школи. На день її ювілею було з півсотні гостей. З них шестеро були найближчі родичі: син та дочка, їхні чоловік та дружина та двоє чудових онуків десь старшого шкільного віку, які приготували частування та сервірували стіл для своєї бабусі. Всі інші – то були колишні учні Івана Юхимовича та Ірини Павлівни. Їх не потрібно було запрошувати на день народження їхньої вчительки. Того дня Ірина Павлівна сказала: «Я вважаю, що моє призначення було реалізовано…». І, повірте, це було сприйнято без найменшого сумніву всіма, хто її слухав…

Які це незвичайні люди – ці наші вчителі…

Пригадую мої, п’ятикласника, літні канікули. Вибіг я вранці на вулицю і несподівано побачив двох своїх молодих учителів. Вони збирали учнів школи у кількаденний турпохід. Відпустила й мене мати. Що то був за похід учнів від 5-го до 10-го класу на один із островів Дніпра біля Києва, що називався Козачий! (Це було ще до греблі біля Вишгорода, коли Дніпро вільно розливався весною). Таке не забувається!
А шкільні їх уроки! Уроки літератури були безцінним матеріалом для усвідомлення нами, вже дорослими, історії становлення сучасної соціальної думки. (ще…)

Пропонуємо загальній увазі передмову до збірки вибраних творів Івана Коваленка “Учитель”:

„Я - простий учитель”
Іван Коваленко

Крізь віки, зміни епох та історичні катаклізми височіє постать Учителя… Справжнього мудрого Вчителя, який торкається людських душ і вміє сказати найпотрібніше так, щоб воно стало зрозумілим, назавжди запам’яталося, сприяло формуванню особистості, впливало на долю. Таким Учителем може бути лише той, кому дійсно є що сказати своїм учням; той, хто багато мислив, читав, страждав, сумнівався, шукав і знаходив вищий сенс життя. Навчити інших можна лише вистражданим істинам, які пропущені через серце і перевірені часом…

Саме таким був Іван Юхимович Коваленко. Вчитель і поет, який щиро переймався долею нації, все життя духовно зростав і мужнів, боровся зі своїми сумнівами, не шукав легких стежок, не боявся говорити правду, не зраджував своїм ідеалам, йшов страдницьким шляхом борця за незалежність Батьківщини. Митець, який зазнав творчих мук, багато працював, любив людей і дітей так, як має їх любити справжній педагог - шануючи в кожному особистість, унікальну й непересічну. (ще…)

Наприкінці 2009 року у видавництві “Логос” (Київ)  вийшла ще одна збірка поезій Івана Коваленка “Учитель”.  У збірку ввійшли вибрані поезії цього українського поета-дисидента, учителя за фахом.  Збірка складається з трьох частин: “Ранок”, “День”, “Вечір”. Кожен з розділів символізує етапи духовного життя поета. „Ранок” - це період становлення особистості, період ілюзій, пошуку сенсу життя. „День” - розквіт поетичного таланту, сплеск національної самосвідомості, повне самовираження поета як борця та громадянина. „Вечір” - підведення підсумків прожитого життя, філософське осмислення вічних цінностей. Вірші І.Коваленка пройшли перевірку в шкільній практиці під час виховної та навчальної роботи, тематично і художньо відповідають вимогам шкільної програми. Збірка розрахована на викладачів української мови і літератури, учнів загальноосвітніх шкіл, студентів, широке коло читачів.

Наклад збірки - 150 екз.  Видання було здійснено за сприяння Боярської міської ради, коштом якої було видано 75 примірників.  Книги  призначені для шкіл та бібліотек Києво-Святошинського району.

26 серпня в невеличкому будиночку по вулиці імені Івана Коваленка було надзвичайно людно. Хвіртка ледве встигала пропускати радісних усміхнених людей з величезними букетами в руках до затишного подвір’я під тінистим мереживом білокорих беріз. Адже того дня господиню цієї садиби – дружину нашого земляка-боярчанина, вчителя й українського поета-дисидента радянських часів Івана Юхимовича Коваленка Ірину Павлівну – з її 90-літнім ювілеєм вітали її діти й онуки, учні та друзі.

А сама Ірина Павлівна, усміхнена й просвітлена, неначе ця погожа літня днина, приймала вітання і пильно-пильно дивилася в очі кожному гостеві, неначе намагаючись прочитати в них оте найголовніше, заради чого живе ця людина на цій землі. Пізніше, вже за щедро заставленим святковим столом у потопаючій в живих квітах кімнаті, Ірина Павлівна скаже:
– Так вже склалося, що я жила і працювала для того, щоб мої учні могли якнайкраще реалізувати свої здібності. Тим самим я змогла реалізувати і себе. І зараз, аналізуючи пройдений життєвий шлях, відчуваю, що я своє вище призначення виконала. Мабуть, саме від цього – спокій і мир у душі. І мабуть, саме тому легше дивитися в майбутнє, очікувати випробування долі, які ще попереду і згадувати ті, які вже були…

Так, все було того дня у скромному будиночку боярських вчителів: слова вітання і слова вдячності, спогади про шкільні роки сивочолих учнів Ірини Павлівни і їхні розповіді про те, як саме ці вчителі – Ірина Павлівна та її чоловік Іван Юхимович – визначили життєвий шлях, вплинули на долю, допомогли стати справжніми людьми.

Та був на тому святі ще один гість: життя. Воно вривалося до кімнати пустотливими сонячними зайчиками і пахощами квітів, воно весь час переривало тости і розмови телефонними дзвінками (як з України, так і з-за кордону), воно дивилося на цих щасливих людей очима онуків Ірини Павлівни – Івана та Олі й стверджувалося рядками віршів її чоловіка, породжених самим життям. Так, доля розкидала учнів Ірини Павлівни по всьому світу, та не змогла стерти з їх пам’яті дорогу до невеличкого будиночка під березами, де на них завжди чекає їхня вчителька. Ця „Велика маленька жінка”, як ніжно сказав про свою матусю син Ірини Павлівни Олесь…

Вітаючи Ірина Павлівну з її ювілеєм від імені керівництва міста, заступник міського голови Валерій Шульга побажав іменинниці міцного здоровя, довгих років життя і всіляких гараздів. А ще пообіцяв, що найближчим часом міська рада таки знайде кошти для видання вибраних творів її чоловіка – Івана Юхимовича Коваленка, адресованих саме вчительсько-учнівській аудиторії. Мабуть, саме ця поки що невидана книга по праву зможе претендувати на звання найкращого подарунка. Адже цю збірку вже давно чекають в наших школах.

Радислав Кокодзей

На фото - Ірина Павлівна з сім’єю та найближчими учнями

 18 липня 2001 року пішов із життя український поет, вчитель і дисидент радянських часів  Іван Юхимович Коваленко. До роковин з дня смерті у Свято-Покровському храмі м. Боярка відбулася панахида його світлій пам’яті…
     
      Схилені в молитві голови… Тихе сяйво свічок перед образами в храмі й ясний сонячний диск у бездонній небесній блакиті за вікном…

      Звертаючись до рідних та друзів, які того дня прийшли вшанувати світлу пам’ять Івана Юхимовича, настоятель Свято-Покровської парафії УАПЦ м. Боярки о. Дмитро Присяжний звернувся до присутніх з такими словами:

      „Немає любові більшої тієї, коли хто життя покладе своє за друзів своїх…” Слова нашого Спасителя Ісуса Христа красномовно свідчать про ту жертовну любов до Бога і рідної Вітчизни, що була властива блаженній пам’яті Івана Юхимовича Коваленка. (ще…)