27 вересня 2011, ясної осінньої днини,  на день свята Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, у  Церкві Покрови Пресвятої Богородиці,  що в Боярці, було відспівано  Ірину Коваленко, дружину  поета-дисидента Івана Коваленка. Ось як писав  Іван Коваленко про це Свято:

Осінній день, велике Свято,

Не дика вигадка пуста.

Так Віра прорекла крилато:

Це – день Воздвиження Хреста.

На нім Христа було розп’ято,

І не зотліла річ свята.

В землі пролежала багато,

Знайшли й воздвигли на літа.

А я, розп’ятий не воскресну,

Хоч і полину в даль небесну,

Куди укаже Божий перст,

Та на землі не весь загину,

Бо знайдуть люди і воздвигнуть

Мій вірш скорботний – вічний хрест.

Поховано Ірину Павлівну поряд із її чоловіком,  Іваном Юхимовичем,  на боярському новому кладовищі.

26 вересня 2011 року після важкої тривалої хвороби на 93 році життя померла Ірина Павлівна Коваленко, дружина поета-дисидента Івана Коваленка, оспівана поетом у численних віршах.

Твої листи

Дружині

Ідуть листи*, ідуть твої листи,

Несуть тепло, твою любов і тугу,

І чутно крізь папір тих почуттів напругу,

Яку слова твої не в змозі донести.

А я іду крізь кривду і наругу,

Незломлений, не зрадивши мети.

Усе згубив… Лишилась тільки ти

Та ще печаль нескошеного лугу.

На нім загінку я колись не докосив,

Тепер молюся ревно: “Господи, спаси!

Добав листків мого календаря!”

Нехай згоряють, падають світила,

Я буду далі йти, і буде в мене сила,

Поки ще світиш ти, немеркнуча зоря.

__________________

* Дружина поета щодня надсилала йому в табір листа

Дружині*

Нехай планети спинять біг,

Лишаться зорі супокою,

Нехай всі сили наді мною

Мене закручують у ріг,

А я схилюсь перед тобою,

Свою любов кладу до ніг,

Усі скарби, що я беріг,

І квіти всі – перед одною.

Нехай загину тут без слави,

Та не схилюсь перед лукавим,

Бо вірю в Бога й чудеса.

В тобі не меркне Його сила,

“Хай буде світло!” – Й ти з`явилась,

І світло це не погаса.

___________________

*Вірш було написано після побачення у таборі.

Так писав поет Іван Юхимович Коваленко в одній зі своїй поезій. Непростим і тернистим був той шлях: через війну, сталінські табори, знищення творчого доробку, переслідування і реабілітацію… Та сьогодні ми з певністю можемо сказати, що віршоване слово поета-дисидента живе в душі його народу…

18 липня на могилі відбувся мітинг-реквієм з нагоди 10-річчя з дня смерті поета.

…Зовсім простий хрест на могилі. Калина, оспівана поетом… Пекуче сонце в зеніті й схилені в молитви голови… Того дня тут зібралися шанувальники його творчості, друзі, рідні. Щоб вшанувати пам’ять великого українця, поета-дисидента, шістдесятника, вчителя Івана Юхимовича Коваленка.

За православними традиціями, заупокійну панахиду відслужив настоятель Свято-Покровської парафії Української Автокефальної православної церкви міста Боярка Димитрій Присяжний та о. Михайло…

(ще…)

18 липня 2011 року громадськість відзначила 10-ті роковини з дня смерті Івана Юхимовича Коваленка – поета, дисидента, вчителя. Мітинг пам’яті розпочався з молебня, котрий  провів отець Дмитрій Присяжний, настоятель Боярської Свято-Покровської парафії УАПЦ.  У мітингу  взяли участь представники місцевої влади, депутати, культурні діячі, сім’я поета. Докладніше – згодом.

(Розповідь про учителя, поета, дисидента)

“Поет і правда – речі нероздільні,

як нероздільні правда і краса!»

Іван Коваленко

Я недаремно виніс ці слова в епіграф до статті про українського поета-дисидента Івана Коваленка: вони в найбільшій мірі характеризують творчість і життя цього непересічного митця. Саме ці рядки дружина поета знайшла 13 січня 1972 року, коли прибирала після обшуку та арешту свого чоловіка. І це були чи не єдині рядки, написані рукою Івана Коваленка, що залишились в оселі. Ніби й не було років творчих пошуків, ніби й не жив тут поет. Бо було вилучено все – до останньої чернетки, лишився лише цей клаптик паперу, випадково не помічений слідчими КДБ …

І були потім довгі роки, проведені у далекому уральському таборі, коли знов і знов вилучали і знищували вірші поета. І була подвижницька робота дружини по пошуку, відновленню, збереженню і розповсюдженню того, що вдалося віднайти. І було повернення немолодого виснаженого поета, вже інваліда ІІ-ї групи, додому. І були хвороби, і знов писалися вірші, але хіба вже з такою ж наснагою… І була незалежність України, реабілітація, дві збірки віршів, ряд публікацій і сюжетів по телебаченню. Але не було головного, в чому були винні вже не радянські каральні органи, а ми з вами – не було належного визнання поета і борця за рідну Україну.

Так, різною буває доля поетів. Одних визнають ще за життя, славлять, нагороджують, а згодом забувають. Про інших мало що знають, поки живе поет поряд з нами, і лише згодом, іноді через тривалий час, наздоганяє митця посмертне визнання. Саме така творча доля українського поета, вчителя і дисидента Івана Коваленка…

Ця стаття – спроба пояснити феномен непересічного поета, чиї поезії знаходять відгук у серцях читачів. Це розповідь про збірку поезій Івана Коваленка “Джерело”. Розповідь, яка неможлива без того, щоб бодай хоч трохи не розповісти про її автора – вчителя, поета і дисидента. (ще…)