Аліна ТРЕТЯК

За Вами, Ірино, сумує родина,

За Вами, Ірино, сумує Вкраїна…

Ірино, Ірино, вже й сороковини –

Душа відлітає в довічну стежину.

Ірино, Ірино, червона калина

Вам кетягом маше в цю пору осінню. (ще…)

Аліна ТРЕТЯК

Ірині Коваленко — вдові колишнього політв’язня
Івана Коваленка: поета, патріота, громадянина

І зараз відчуваю – поруч ти,
Хоча між нами – два світи:
Цей, білий світ і той, далекий…
До нього не летять лелеки –
Не родить вічності граніт,
І там немає плину літ…

Віршам твоїм – своє життя,
Бо розбрелись вони по світу,
Належить їм нас пережити
Й буяти в молодих серцях.

Стіна між нами на біду,
Вже не тюремна, а вже вища неба,
Але я проліском в дзвінкім льоду
Пробилася й засиніла для тебе.

Як і писав – нам буть удвох завжди,
І знов пишу я подумки листи
Вже без цензури. Подумки. Щоночі.
Я згадую слова твої пророчі,

Що буде буря, а за нею – штиль,
Що зоре землю тракторист Василь*,
З насіння зродиться колосся золоте –
І Україна в славі зацвіте.

Ти чуєш, це твоя Ірен, твоя Ірина,
Твоя я пам’ять, серця половина…
Ти нас обох любив: мене і Україну –
Один з її синів. Для мене лиш – єдиний…

2002 р.

*Поема ”Тракторист Василь” була назавжди знищена у застінках радянського КДБ

Олександр Корж

Ірині Павлівні Коваленко присвячується

Зимним подихом листопад
Задуває ваші вікна,
Гілля глухо б’ється всохле,
Під снігами стежка зникла.

За вікном садок парканом
Захищається невдало,
Навіть пес старий старанно
Двері шкрябає зухвало.

Та чому ж це на березах,
Що чатують біля дому,
В кронах, світле і кремезне,
Нез’ясенне і невтомне,

Сяйво пурхає, мерцає,
Заворожує, тривожить, -
То його душа бажає
Ваші тихі дні примножить!

Щоб у смутках і чеканнях
Ранок надихав надію,
А невмерлеє кохання
Осявало ваші мрії.

Ось підхожу – на березах
Мерехтять вогні у кронах,
Хай не щезне, хай не щезне
Боже світло в вашім домі!

23.11.2008 р.
Країна Боярка

Іванові Коваленку,
авторові збірки «Джерело».

Я не читав, я пив вірші,
Мов спраглий воду у пустелі,
І очі мертвої душі
Шукали неба, а не стелі.

І джерело те напоїло
Сухі вуста, холодну кров.
Відчуло серце і ожило,
Бо в тих віршах зайшов любов.

Любов відкриту і печальну,
Тужливу, ніжну і зустрічну,
Глибоку, вірну і повчальну.
Як мить, стрімку, як правда, вічну.

Іван Юхимович, простіть
За ще одну любов, ту, пізню,
Що вирве з пам’яті на мить
Життя поета, наче пісню.

І.Ю.Коваленку

Поет, Учитель і Борець
З неправдою ставав на грець
І боронив святу свободу
Для українського народу.

Він – син Вкраїни , патріот.
За неї йшов на ешафот.
І як в житті не бідував,
На срібло совість не міняв.

Спізнав тюрми прогірклий смак,
Та не злякався, бо козак,
Бо звик боротися із злом
І бути мужнім за кермом.

Він сіяв в душі світло знань,
Ділився щедро, без вагань.
Він світлим сяйвом з рим і слів
Ясною зіркою горів.

Нехай біжить у вічність час.
Ми будемо любити Вас.
А світлий спомин, як тепло,
Огорне серце не одно.