26 серпня в невеличкому будиночку по вулиці імені Івана Коваленка було надзвичайно людно. Хвіртка ледве встигала пропускати радісних усміхнених людей з величезними букетами в руках до затишного подвір’я під тінистим мереживом білокорих беріз. Адже того дня господиню цієї садиби – дружину нашого земляка-боярчанина, вчителя й українського поета-дисидента радянських часів Івана Юхимовича Коваленка Ірину Павлівну – з її 90-літнім ювілеєм вітали її діти й онуки, учні та друзі.
А сама Ірина Павлівна, усміхнена й просвітлена, неначе ця погожа літня днина, приймала вітання і пильно-пильно дивилася в очі кожному гостеві, неначе намагаючись прочитати в них оте найголовніше, заради чого живе ця людина на цій землі. Пізніше, вже за щедро заставленим святковим столом у потопаючій в живих квітах кімнаті, Ірина Павлівна скаже:
– Так вже склалося, що я жила і працювала для того, щоб мої учні могли якнайкраще реалізувати свої здібності. Тим самим я змогла реалізувати і себе. І зараз, аналізуючи пройдений життєвий шлях, відчуваю, що я своє вище призначення виконала. Мабуть, саме від цього – спокій і мир у душі. І мабуть, саме тому легше дивитися в майбутнє, очікувати випробування долі, які ще попереду і згадувати ті, які вже були…
Так, все було того дня у скромному будиночку боярських вчителів: слова вітання і слова вдячності, спогади про шкільні роки сивочолих учнів Ірини Павлівни і їхні розповіді про те, як саме ці вчителі – Ірина Павлівна та її чоловік Іван Юхимович – визначили життєвий шлях, вплинули на долю, допомогли стати справжніми людьми.
Та був на тому святі ще один гість: життя. Воно вривалося до кімнати пустотливими сонячними зайчиками і пахощами квітів, воно весь час переривало тости і розмови телефонними дзвінками (як з України, так і з-за кордону), воно дивилося на цих щасливих людей очима онуків Ірини Павлівни – Івана та Олі й стверджувалося рядками віршів її чоловіка, породжених самим життям. Так, доля розкидала учнів Ірини Павлівни по всьому світу, та не змогла стерти з їх пам’яті дорогу до невеличкого будиночка під березами, де на них завжди чекає їхня вчителька. Ця „Велика маленька жінка”, як ніжно сказав про свою матусю син Ірини Павлівни Олесь…
Вітаючи Ірина Павлівну з її ювілеєм від імені керівництва міста, заступник міського голови Валерій Шульга побажав іменинниці міцного здоровя, довгих років життя і всіляких гараздів. А ще пообіцяв, що найближчим часом міська рада таки знайде кошти для видання вибраних творів її чоловіка – Івана Юхимовича Коваленка, адресованих саме вчительсько-учнівській аудиторії. Мабуть, саме ця поки що невидана книга по праву зможе претендувати на звання найкращого подарунка. Адже цю збірку вже давно чекають в наших школах.
Радислав Кокодзей
На фото - Ірина Павлівна з сім’єю та найближчими учнями
Наприкінці 2009 року у видавництві “Логос” (Київ) вийшла ще одна збірка поезій Івана Коваленка “Учитель”. У збірку ввійшли вибрані поезії цього українського поета-дисидента, учителя за фахом. Збірка складається з трьох частин: “Ранок”, “День”, “Вечір”. Кожен з розділів символізує етапи духовного життя поета. „Ранок” - це період становлення особистості, період ілюзій, пошуку сенсу життя. „День” - розквіт поетичного таланту, сплеск національної самосвідомості, повне самовираження поета як борця та громадянина. „Вечір” - підведення підсумків прожитого життя, філософське осмислення вічних цінностей. Вірші І.Коваленка пройшли перевірку в шкільній практиці під час виховної та навчальної роботи, тематично і художньо відповідають вимогам шкільної програми. Збірка розрахована на викладачів української мови і літератури, учнів загальноосвітніх шкіл, студентів, широке коло читачів.
