Дружині

Що там за чорним порогом? –
Часто себе я питаю…

Стану на суд перед Богом?
В пекло мені чи до раю?
Може, не буде нічого…
Де ж я тебе відшукаю?

Може, я пилом космічним
Буду у темній безодні?
Може, я згину навічно,
Шлях закінчивши сьогодні?

Раю ж без тебе не буде,
Зірки погаснуть без тебе,
Зникнуть дерева і люди,
Чорним залишиться небо.

Буду шукать тебе всюди,
Линуть до тебе…

Хай я стану буйним вітром,
Хай я стану снігопадом,
Нехай зливою я стану,
Що змива пилюку й бруд!

Нехай громом стану грізним,
Нехай блискавкою стану,
Нажахаю всіх на світі,
Щоб ховитись хто куди!

Хай я стану океаном,
Найбурхливішим у світі,
Щоб мене лякались люди
І зникали кораблі.

Всім на світі можу стати,
В мене сили є безмежні:
Громом, вітром, океаном
І грозою можу стать.

Та не хочу бути громом
І не хочу бути вітром,
Океаном і вулканом,
Хоч я родич всіх стихій.

Хочу квіткою я стати,
Що зростає на узліссі,
Біля світлої стежини,
Що проходиш нею ТИ.

І мене ти запримітиш,
Кинеш погляд, повний смутку,
І за мить оцю єдину
Все на світі я віддам.

Це і все, що мені треба:
Тільки погляд ненароком,
Коли пройдеш ти повз мене
І війнеш своїм теплом.

Дружині

Люби мене таким, який я є
Яким я йшов крізь кривду і наругу,
Люби мою любов, мій сум і тугу,
І серце змучене і стомлене моє

Люби мій злет, натхнення і напругу,
І в час, як образ мій у бруді постає,
Ніщо любов твою хай не уб’є, –
І Бог тобі поставить це в заслугу.

Люби мене в падінні і багні,
Люби мене у світлі й темні дні,
Коли я безліч раз і падав, і вставав, –

Твоя любов мене вела і берегла,
Благословляла на святі діла,
Усі твої молитви Бог прийняв.

Дружині

Темний, чорний вихор над ярами,
Брами найостанніших воріт.
Чорний привид чорними руками
Крутить серце у колючий дріт.

Все забудь, що нам колись наснилось,
Моє ім’я в зорі загорни,
Чорний привид ріже мені крила,
Чорний привид топче наші сни.

Моя рідна, сто річок між нами,
І мені вже їх не перейти,
Чорний привид чорними руками
Зруйнував дороги і мости.

Чорний вихор риє мені яму,
І ридає по мені трава.
Чорний привид чорними руками
Стрічку долі рвучко обрива.

Дружині

Ідуть листи*, ідуть твої листи,
Несуть тепло, твою любов і тугу,
І чутно крізь папір тих почуттів напругу,
Яку слова твої не в змозі донести.

А я іду крізь кривду і наругу,
Незломлений, не зрадивши мети.
Усе згубив… Лишилась тільки ти
Та ще печаль нескошеного лугу.

На нім загінку я колись не докосив,
Тепер молюся ревно: “Господи, спаси!
Добав листків мого календаря!”

Нехай згоряють, падають світила,
Я буду далі йти, і буде в мене сила,
Поки ще світиш ти, немеркнуча зоря.
__________________
* Дружина поета щодня надсилала йому в табір листа