Отак воно усе й пішло,
Що на початку було Слово,
Тоді на світ з’явилась Мова,
Назвімо третім – Джерело.

Ви не дивуйтесь!
Все, як треба,
Була такою воля Неба:
Сам Бог послав нам цей струмок,
Що став володарем думок.

Людина в світі б не жила,
Коли б не мала Джерела –

Джерела наснаги,
Джерела відваги,
Джерела натхнень,
Джерела пісень,
Джерела всіх знань,
Джерела кохань,
Джерела тепла,
Віри джерела.

Отак усе життя й пройшло,
Все до ладу, усе, як треба,
Була такою воля Неба –
Знайшов своє я Джерело.

І джерело це – Україна,
Вона не вмре і не загине,
Не знищать підступи і зло
Святе і чисте Д ж е р е л о!
________________________
*Вірш написано в 1999 році як вступ до однойменної збірки.

Прийде час, щоб навіки нас стерти,
Знищить пам’ять на безлічі літ.
А ми хочемо жить після смерті,
Хоч якийсь залишаючи слід.

Та на цьому й на іншому світі
Мене слава нехай обмина;
Площі, вулиці, бронза й граніти
Інші носять нехай імена.

Я не хочу, щоб площу назвали,
Щоб про мене комусь нагадать.
При житті мене досить топтали,
То навіщо й по смерті топтать?

Хай не кличуть і вулицю мною,
Бо навіщо мені її шум?
При житті я не мав супокою,
Хочу час залишити для дум.

Я не хочу і в бронзі стояти
Серед холоду темних ночей –
Хіба може метал передати
Блиск живих і глибоких очей?

Пароплавом – це теж не утіха,
Пишіть написи інші на ніс.
Скаже хтось: “Я на ньому приїхав”,
А таких би я зроду не віз.

Я не хочу і в школі десь жити,
Хоч шумить там малеча моя.
Не по моєму будуть їх вчити,
Так при чому ж моє там ім’я?

Все беріть, діячі і поетики –
Площі, вулиці, бронзу й міста.
Ну а все-таки, все-таки, все-таки
Чим хотів би по смерті я стать?

Я відкрию свою таємницю
(В мене більших, мабуть, не було…)
Назовуть нехай мною криницю,
А ще краще – мале джерело.

Хай воно лиш дзюрчить, не змовкає
(І щоб чиста, прозора вода!)
І нехай воно тих напуває,
Хто від спраги живим пропада.

Хай потрібна вода його буде
Тим, що помисли чисті несуть,
Хай до нього усі добрі люди
Все ідуть, і ідуть, і ідуть.

Прийде час, щоб навіки нас стерти,
Щоб і пам’ять про нас не жила,
Та якщо мені жить після смерті,
То прийдіть до того джерела!

Недавно все оце було:
Текла собі Ріка, широка й повноводна,
А оддалік дзюрчало Джерело, –
Вода була у ньому чиста і холодна.

І люди, як хотіли пить,
То мали звичку,
Минувши Річку,
Іти до Джерела, щоб спрагу
вдовольнить.

Ріка
Лютує, піниться, на люд все наріка:
„Ну і чого вони всі йдуть туди?
У мене на півсвіту вистачить води,
А вони воду п’ють з нікчемного струмка!”
(Вода ж у річці тій брудна дуже була!..)

Мораль?
Нащо шукать мораль,
На це і часу жаль, –
Шукайте краще Джерела!