У поета тільки слово,
Тільки слово, більш нічого –
Слово правди і свободи,
Слово гідності і честі,
Слово мужності і віри,
І любові, і надії,
І покари грізне слово...

Мій калиновий сум
Часто в гості приходить до мене.
Тихо-тихо постука,
Просить, щоб в серце пустив.
Я впускаю його,
Віддаю вам берези і клени,
Бо калиновий сум
Сам віддавна плекав і ростив...

(Пам’яті розстріляних українських поетів)

Я стояв перед тобою
Над безоднею страшною,
Не лякаючись грози.
Я був замкнений в неволі
І тягар своєї долі
Сам поклав на терези...

Іуди живуть поміж нами,
І їм ще нема переводу,
За чорні діла срібняками
Одержують винагороди...

Згадую легенду знамениту:
Діогена пам’ятаєш ти?
З ліхтарем він вдень ходив по світу,
Щоб людину хоч одну знайти...

В Бухенвальді є дзвін,
В Хіросімі – вогонь,
А в Сибіру – нічого,
Крім серця мого…

Не мене розіп’яли,
І не ніс я хреста на Голгофу,
А страшенний тягар
Мені давить весь час на плече...