У вік ракет, біонік, кібернетик,
Шалених швидкостей і атомних чудес
До роздумів людей я повертаю
І говорю: “Людино, зупинись!

Настав час роздуму! Задумайся, Людино,
Куди ти йдеш і чим тепер живеш?!

Безмежні в світі океани знань,
Та є між них знання найвище –
Знання того, в чім світу рівновага
І в чім покликання людини на землі.
Забули люди зараз свою душу
І кинулися всесвіт пізнавать,
Відкрили там найглибші таємниці,
Зловісні сили випустили в світ,
А вмінь нема, щоб стримать їх в покорі!

Настав час роздуму!
Людино, зупинись!

Поглянь у себе! Вглиб душі своєї,
Пізнай себе як вічний прояв духу,
Шукай в собі великі світлі сили,
Що злі стихії зможуть підкорить
І вивести людей на шлях єдино вірний,
У царство істини, любові і добра…
Настав час роздуму!
Людино, зупинись!

Три іспити тяжкі вготовано людині –
Так мудреці навчали стародавні.
Це – слава, влада і багатство.
Коли крізь все це пройде чоловік
І людської подоби не загубить,
Тоді лиш гідний він звання людини.

Не склав я жодного з цих іспитів тяжких,
Я все життя складав четвертий іспит.
Він в тому був, щоб зовсім не бажати
Нічого з цих спокусливих принад.
І, замість слави, в безвісті прожити,
Замість багатства, їсти хліб черствий,
Солодкий хліб, що працею здобутий.
А владу правити лиш над одним собою,
Себе лиш одного судити і карати
За всі найменші хиби і провини,
За те, що мало для людей зробив,
Для України і свого народу.

Ой, не легкий оцей четвертий іспит!
Коли б його лиш скласти до кінця…

Чи ви бачили, як
Починається дощ?
Пада перша краплина
Раптово на брук…
Перехожий іде,
А на ньому новий макінтош,
Та ще й зверху стирчить
Дорогий капелюх.

Це відомий вам тип,
Він упевнено й твердо простує,
Він пихатий і гордий
(Ціну знає собі чоловік),
Впала крапля на нього,
Та його це ніяк не турбує:
Він прогнози всі знає
На зараз, на місяць, на рік.

Впала друга і третя –
Для нього так само це мало…
П’ять упало краплин –
Теж уваги на них не звернув.
Крапель більше і більше,
Вже десять і двадцять упало, –
Він підняв свою пику
Й на небо ліниво зирнув.

Але дощ насува!
Крапель пада багато, багато!..
Вже і цей налякавсь,
Закрутився, як спійманий вуж.
Ну так як твій прогноз?
Жалюгідним зробився пихатий,
І від тисяч краплин
Він побіг рятуватись чимдуж.

Він цей дощ пережде,
Буде вірить і далі в прогнози
Самовпевнено й тупо
У засліпленні дикім своїм…
Але це тільки дощ,
А ще будуть і бурі, і грози,
Ще і блискавка вдарить,
І гримітиме грізно ще грім!

А краплини злились
У струмки, і потоки, і ріки,
Вони рвуться вперед
І змивають пилюку і бруд,
Їм дорогу дадуть
Всі такі самовпевнені типи,
Бо у море велике
Ці краплини разом потечуть!

Я прославлю її,
Оту першу маленьку краплину,
Що з високого неба
Відважно на землю спада.
Вона дощ починає,
А потім зникає і гине,
Навіть слід на землі
Десь від неї навік пропада…

Ти живи, як живеш,
Я твій спокій не хочу украсти,
І без тебе вони,
Перші краплі оті, упадуть,
Бо воно не твоє
Це сумне й найвеличніше щастя –
Впасти першим на брук,
Освятивши для інших цю путь…

Нас у школі учили про різне:
Про найглибші на світі моря,
Про найдальші на світі країни,
Про найвищі вершини гірські…

За науку скажу я спасибі,
Та про гори не все там правдиво,
Бо по світу блукав я чимало
І на різних вершинах бував…

Та не скоро найвищу вершину
Я знайшов, щоб на неї піднятись,
Не під силу вона альпіністам,
І спортсменам її не здолать…

Я тепер підіймаюсь на неї,
А гора - ой яка ж і висока!
А вершина - ой як ще далеко!
І притулків на схилах нема…

Та здолати її я повинен,
Бо лиш з неї всі далі відкриті,
Бо за нею дорога моя!..
Це найвища вершина для мене,
Вище всіх Еверестів і піків –
І ім’я їй – Чернеча гора…*
___________________
*Гора, на якій поховано Т.Г.Шевченка

Так чим же багата людина? –
Можливо, захочеш ти знати…

Є три лиш багатства у тебе:
Здоров’я, знання і душа.

Яке ж з трьох багатств найцінніше? –
Можливо, захочеш дізнатись…
Тож краще ти сам поміркуй:

Кому ж бо потрібне здоров’я
Бездушної, злої людини,
Що лихо примножує тільки
Багатством таким на землі?

Кому ж бо потрібні знання,
Що людям ідуть не на користь,
Що тільки нещастя приносять,
Злі сили виводять на світ,
Знання, що для слави і пихи
В пригоді всім людям лихим?

Тож знай, що знанням і здоров’ю
Душа тільки ціну дає,
І в світі лиш той найбагатший,
Хто душу плекає свою,
Хто в неї збирає повсюди
Скарби і любові й добра,
І честі, і правди, і віри, –
Всі цінності вічні й святі,
А потім і щедро, і радо
Це людям усе роздає.

… Лиш три є багатства в людини
І всі вона в змозі примножить,
І всі у житті їй потрібні,
То ти бережи свою душу –

Великий і світлий свій скарб!