Борис, Марина, Мандельштам,
А я один, а я не там,
Пишу я вірші сам собі,
Пишу я вірші так собі...

Поети невтомно в майбутнє ідуть,
Широка відкрита їм траса,
А я собі вибрав занедбану путь –
Назад до Тараса...

Задумуюсь глибоко часом,
Чому мене мучать вірші.
Мабуть, є щось рідне з Тарасом,
З його переходить душі...

Я ішов крізь вітер і негоду,
Від думок чманіла голова...
Мур бетонний навкруги заводу,
А під ним покошена трава...

На світі так мало потрібно людині –
Лиш дах, трохи їжі та трохи тепла,
А одяг – пусте (зневажаю донині),
Аби лиш від погляду вкрити тіла...

Благослови мій сон від вечора й до рану,
У сні мене й на мить не залиши,
І життєдайну влий у тіло прану,
Дай спокій і наснагу для душі...

Сорок днів вже рука не торкалась пера.
Наступила ж година, настала пора
Написати великі, важливі слова,
Від яких і померла душа ожива...