Цей цикл об’єднує вірші різних років

(Жарт)

Я чув і знав,
Що слава – це біда,
Від неї люду
Безліч пропада.

Ось ти зійшов,
Немов на п’єдестал,
З усіх боків
Усім ти видним став.

За кожним рухом –
Тисячі очей,
І ти від них
Нікуди не втечеш.

І тут від пихи
Луснув вже один,
А цього отруїв
Той честолюбства дим.

У інших вади,
Пристрасті й гріхи
Роздула слава,
Ніби ті міхи.

Куди там їм
Нести такий тягар, –
Гримлять наниз,
Ніщо не помага.

Я чув і знав,
Що слава – це страшне!
Її чекав,
Боявсь – не обмине.

Я зважив всі свої
Недоліки й діла,
Приготувався стріть…
А слава не прийшла!..

Вміють очі говорити,
Ти про це, мабуть, не знала,
І чи жити, чи не жити,
Ти сама мені сказала…

У презирстві були губи,
А слова і злі, і грізні,
Але очі були любі,
Але очі були ніжні…

Ти мене від себе гнала,
І корила, і картала,
А очима повертала,
А очима пригортала…

І словам я не повірив,
Бо збагнув очей я мову,
І щасливий вже без міри
Навчання почати знову.

Хоч і здібний до науки,
Край турботам непочатий:
Є ще в тебе губи й руки.
Як же мову їх вивчати?

Усміхнулася нам доля,
Помахала рушником –
І з’явилась до нас Оля:*
Їли сало з часником.

Сніг, хуртеча і замети
Не лякали нас ніяк,
Хоч відсутні в нас котлети,
І шампанське, і коньяк.

На столі було не густо,
Але Бог і тут поміг –
Була квашена капуста
І з капустою пиріг.

Серед січня було свято,
(Ніби сонечко зійшло),
Сміху, радощів багато,
Шкода – пляшки не було.

Від розмов були ми п’яні,
Похвалив нас Горбачов.
Хоч в тверезім були стані,
Як послали, то й пішов.

____________________
* Мова йде про Ольгу Рожманову, улюблену ученицю подружжя Коваленків, друга сім’ї.

Усі синиці вслід за журавлями
Помчали в вирій (подиву не руш),
А хто ж тепер лишився поміж нами?
Лиш горобців сімнадцять душ…

Ми все тепер міняєм по потребі,
Нехай же зміниться і приповідка ця:
Навіщо нам той журавель на небі,
Коли в руці тримаєм горобця?