» » „Як довго йшов я до свого народу...”

„Як довго йшов я до свого народу...”


„Як довго йшов я до свого народу...”

 

„Як довго йшов я до свого народу...”



Так писав поет Іван Юхимович Коваленко в одній зі своїй поезій. Непростим і тернистим був той шлях: через війну, сталінські табори, знищення творчого доробку, переслідування і реабілітацію... Та сьогодні ми з певністю можемо сказати, що віршоване слово поета-дисидента живе в душі його народу...

18 липня на могилі відбувся мітинг-реквієм з нагоди 10-річчя з дня смерті поета.

...Зовсім простий хрест на могилі. Калина, оспівана поетом... Пекуче сонце в зеніті й схилені в молитви голови... Того дня тут зібралися шанувальники його творчості, друзі, рідні. Щоб вшанувати пам’ять великого українця, поета-дисидента, шістдесятника, вчителя Івана Юхимовича Коваленка.

За православними традиціями, заупокійну панахиду відслужив настоятель Свято-Покровської парафії Української Автокефальної православної церкви міста Боярка Димитрій Присяжний та о. Михайло...

„Як довго йшов я до свого народу...”


Звучать слова молитви, переходячи в спогади... Згадує о. Димитрій:

– На цьому місці скорботи і смутку я подумки повертаюся до тієї десятирічної давнини, коли я вперше в житті познайомився з блаженної пам’яті Іваном Юхимовичем Коваленком. „Старенький дідусь помер – потрібно поховати”. Я пригадую день поховання... І якби я в той день знав, який це був велетень духу, яка це була непересічна особистість. І згадуючи пізніше і вечори пам’яті, і роковини з дня його Успіня, я тоді збагнув, яка це величава особистість. Його тіло лежить ось тут, на цьому місці, але душа невидимо перебуває разом з нами. Святі отці церкви сказали: „Якщо лунає молитва за упокій душі людини, людська душа невидимо присутня тут стоїть... І відчуває радість від того, що прийшли небайдужі люди вшанувати його пам’ять.” Може нас не такий великий загал. Але сказано в Біблії: „Бог не в силі – Бог в правді”. Віддати шану батькові, дідусеві, вірному сину України – це наш святий обов’язок. Адже шанування батьків своїх не повинне обмежуватися тільки їх земним перебуванням, але й тоді, коли їх душа у вічність відійшла. Нехай же його праведна душа віднайде велику радість на небесах, там, де немає ні смутку, ні журби, ні зітхання, але вічне життя. І нехай світла пам’ять про Івана Юхимовича ніколи не стихає в серці кожного з нас. І нехай Господь його праведну, стражденну душу поселить там, де вічна радість, де вічна втіха, де наша небесна батьківщина – де опиняється душа після того, як тіло припиняє свою земну мандрівку. Бо кожен, хто в Бозі помирає – у Бозі святому воскресає.

„Діла добрих оновляться, діла злих загинуть...”

Мабуть, саме ці пророчі слова Тараса Григоровича Шевченка могли б бути лейтмотивом цієї зустрічі. Тому що звучали спогади, і звучало поетове слово.

Говорить шанувальник творчості Івана Юхимовича хірург, друг сім'ї Володимир Павлович Вітюк:

– Я познайомився з творчістю Івана Юхимовича через радіо „Свобода”. Тому що в 60-х роках саме звідти лунало слово патріота України. І це для мене було відкриття. Ця людина не забудеться. Бо не забудеться його слово: гнівне, справедливе, добре слово до України – до своєї рідної землі, яку він так безмежно любив. Іван Коваленко знав, на що йде: що його вірші не будуть друкуватися, що його родина буде переслідуватися... Але він ішов, і він переміг. Його будуть згадувати віками – доки буде жити Україна. Я сподіваюся, що фільм про Івана Юхимовича, який знімається вже два роки, все-таки буде закінчений найближчим часом.

„Я подивилася на Боярку іншими очима...”

Мимоволі пригадався один епізод із днів сучасних. Якось дівчинці-студентці Київського славістичного університету дали почитати збірочку Коваленка. Повернула через два місяці зі словами: „Ви знаєте, я подивилася на Боярку іншим очима. Я тут жила вже два роки – і я не знала Боярки. І лише тепер я відчула її...”.

І звучала безсмертна „Червона калина” Івана Коваленка, і піднімалося в душах оте одвічне прадідівське прагнення до свободи духовної, і розправлялися плечі під пекучим сонцем...

Бо, як сказала директор Боярської ЗОШ №1 Катерина Миколаївна Мелашенко, „в усіх справах, які ми робимо на цьому світі, є воля Божа. З творчістю Івана Коваленка я познайомилася в 2000-му році, коли до програми ввели уроки літератури рідного краю. Мені – вчительці четвертої школи – приніс збірочку президент творчого об’єднання „Боярські митці” Олександр Корж. Потім була гімназія, я познайомилася з родиною, мені випала честь навчати внуків Івана Юхимовича. Я вивчала літературну спадщину Івана Юхимовича Коваленка, брала участь у проведенні літературних вечорів. Тому що таку поезію не можна забути і не можна бути до неї байдужим. Безумовно, його поезія рівня визнаних метрів, класиків української літератури. Зараз учні Боярських шкіл вивчають спадщину Івана Юхимовича Коваленка на уроках. Так сталося, що Господь мене привів у першу Боярську школу. Саме в ту, в якій працювали Іван Юхимович Коваленко і його дружина Ірина Павлівна. Той час був золотим віком для першої Боярської школи, розквіт цього навчального закладу. Тому що прийшли до школи дві потужні особистості. Івану Юхимовичу Господь дав ще великий талант учителя. Подружжя Коваленків дійсно були вчителями від Бога. Коли учні мали потребу спілкування з цими людьми і мають нині. Як Олександра Йосипівна Овчіннікова – учениця Івана Юхимовича, яка й зараз залишається вірним другом його родини...”

А ось слова заслуженого журналіста України, депутата Боярської міської ради, лауреата Премії імені Володимира Самійленка, відповідального секретаря журналу „Всесвіт” Ніни Федосіївни Харчук:

– Я вчора знову взяла до рук Коваленківські „Перлини”... Я йшла сюди, наснажена духом його творчості... Колись я дуже здивувалася, тому що не знала про існування такої публіцистики, як у Івана Юхимовича. Іван Коваленко був людиною-камертоном. Він реагував на всі події, які відбувалися і які не полишали його байдужим, своїм мужнім словом. Для мене вчора було чергове відкриття Івана Коваленка. Поет іде до свого народу, його кожний може відкривати. Вчора я відкрила для себе великого українського химерника Івана Коваленка. Його сатира, його сакраментальний гумор, його сарказм – це висока майстерність: і наслідування в традиції Володимира Самійленка, і Боярські сонети... Оте життєствердження і оцей хист сатирика, а ще переклади... Пам’ятаю презентацію в музеї „Недокошеного луга”. Сидить двійко симпатичних людей: Ірина Павлівна, Іван Юхимович. Сидять такі вірні один одному. І ця перша збірочка... Це було дуже зворушливе перше відкриття для боярчан Івана Коваленка. Один примірник він підписав В’ячеславу Максимовичу Чорноволу. Віддати книжечку не склалося... Я не знаю, чи це добре, чи це погано. Це був такий безпосередній зв’язок із шістдесятництвом, із його непростою долею. Господь відміряв йому довге життя, але у нього життя вічне: в нашій пам’яті, в його поезії, в його учнях – в усьому тому, що людина полишає на цій землі. Нашим українським людом земля не бідніє.

„Є вічні цінності, й над ними час не владний...”

Заступник голови Боярської міської ради Валерій Михайлович Дубовецький зазначає:

– Боярська міська рада зараз долучається до випуску альбому пісень на слова Івана Коваленка. Це буде черговим внеском до збереження пам’яті нашого земляка і великого сина Українського народу – поета Івана Юхимовича Коваленка. Тому що це не родинна пам’ять, а пам’ять всієї Боярки, всієї України і навіть усього світу.

А донька поета – Марія Іванівна Кириленко – говорить:

– Є вічні цінності, на які не впливають погодні умови чи сімейні обставини. Я дуже вдячна всім, хто цього спекотного дня прийшов пом’янути Івана Юхимовича Коваленка. Восени, я сподіваюся, будуть більш оптимістичні, на більшому патріотичному підйомі заходи, коли будуть і пісні презентуватися, і веселі вірші читатися. А сьогодні у нас  скорботний день...

А на пропозицію присутніх розпочинати збір коштів на встановлення на могилі поета Івана Коваленка пам'ятника Марія Іванівна зазначила:

– Як будуть видані достойними тиражами твори Івана Коваленка, як будуть створені музичні альбоми з піснями на слова його віршів, як вийдуть на екрани фільми про нього, як буде його творчість знана по всій країні – оце буде найкращий пам’ятник поетові. Тому що камінь – то матеріальне, а відтак – на другому місці. Наша справа – популяризація творчості великого поета та українця-патріота – духовна, а відтак набагато важливіша. І сьогодні розпочинається новий етап вивчення творчої спадщини Івана Коваленка, адже зовсім скоро по-новому зазвучать його вірші, покладені на музику...

...Скромний хрест на могилі, слова святої молитви, схилені голови під палючим сонцем. І полум’яне слово поета, що дає наснагу жити, повертаючи із забуття наші власні душі. Бо йде поет до свого народу, і звучить його слово, і наливається буштриновим соком, набираючись сили, червона калина, яку так любив поет.



Радислав КОКОДЗЕЙ
фото автора