Ясної осінньої днини 27 вересня 2011 року, саме на день свята Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, у  Церкві Покрови Пресвятої Богородиці,  що в Боярці, було відспівано  Ірину Павлівну Коваленко – дружину  поета-дисидента Івана Юхимовича Коваленка.

„Відходять титани…” – сказала в своєму прощальному слові Заслужений журналіст України, лауреат премії ім. В.Самійленка, депутат Боярської міської ради Ніна Федосіївна Харчук. Дійсно, Ірина Павлівна Коваленко належала до тих титанів, які творили історію України.

Та протягом усього її життя про Ірину Павлівну згадували в публікаціях здебільшого як про  дружину поета-дисидента. Тож, мабуть, таки настав час сказати декілька слів про неї як про людину високої культури, талановитого педагога, мудру жінку, люблячу дружину. Зрештою, просто як про людину, у житті якої органічно поєдналися всі іпостасі жіночої долі. [...]

Аліна ТРЕТЯК

Ірині Коваленко — вдові колишнього політв’язня
Івана Коваленка: поета, патріота, громадянина

І зараз відчуваю – поруч ти,
Хоча між нами – два світи:
Цей, білий світ і той, далекий…
До нього не летять лелеки –
Не родить вічності граніт,
І там немає плину літ…

Віршам твоїм – своє життя,
Бо розбрелись вони по світу,
Належить їм нас пережити
Й буяти в молодих серцях.

Стіна між нами на біду,
Вже не тюремна, а вже вища неба,
Але я проліском в дзвінкім льоду
Пробилася й засиніла для тебе.

Як і писав – нам буть удвох завжди,
І знов пишу я подумки листи
Вже без цензури. Подумки. Щоночі.
Я згадую слова твої пророчі,

Що буде буря, а за нею – штиль,
Що зоре землю тракторист Василь*,
З насіння зродиться колосся золоте –
І Україна в славі зацвіте.

Ти чуєш, це твоя Ірен, твоя Ірина,
Твоя я пам’ять, серця половина…
Ти нас обох любив: мене і Україну –
Один з її синів. Для мене лиш – єдиний…

2002 р.

*Поема ”Тракторист Василь” була назавжди знищена у застінках радянського КДБ

27 вересня 2011, ясної осінньої днини,  на день свята Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, у  Церкві Покрови Пресвятої Богородиці,  що в Боярці, було відспівано  Ірину Коваленко, дружину  поета-дисидента Івана Коваленка. Ось як писав  Іван Коваленко про це Свято:

Осінній день, велике Свято,

Не дика вигадка пуста.

Так Віра прорекла крилато:

Це – день Воздвиження Хреста.

На нім Христа було розп’ято,

І не зотліла річ свята.

В землі пролежала багато,

Знайшли й воздвигли на літа.

А я, розп’ятий не воскресну,

Хоч і полину в даль небесну,

Куди укаже Божий перст,

Та на землі не весь загину,

Бо знайдуть люди і воздвигнуть

Мій вірш скорботний – вічний хрест.

Поховано Ірину Павлівну поряд із її чоловіком,  Іваном Юхимовичем,  на боярському новому кладовищі.

26 вересня 2011 року після важкої тривалої хвороби на 93 році життя померла Ірина Павлівна Коваленко, дружина поета-дисидента Івана Коваленка, оспівана поетом у численних віршах.

Твої листи

Дружині

Ідуть листи*, ідуть твої листи,

Несуть тепло, твою любов і тугу,

І чутно крізь папір тих почуттів напругу,

Яку слова твої не в змозі донести.

А я іду крізь кривду і наругу,

Незломлений, не зрадивши мети.

Усе згубив… Лишилась тільки ти

Та ще печаль нескошеного лугу.

На нім загінку я колись не докосив,

Тепер молюся ревно: “Господи, спаси!

Добав листків мого календаря!”

Нехай згоряють, падають світила,

Я буду далі йти, і буде в мене сила,

Поки ще світиш ти, немеркнуча зоря.

__________________

* Дружина поета щодня надсилала йому в табір листа

Дружині*

Нехай планети спинять біг,

Лишаться зорі супокою,

Нехай всі сили наді мною

Мене закручують у ріг,

А я схилюсь перед тобою,

Свою любов кладу до ніг,

Усі скарби, що я беріг,

І квіти всі – перед одною.

Нехай загину тут без слави,

Та не схилюсь перед лукавим,

Бо вірю в Бога й чудеса.

В тобі не меркне Його сила,

“Хай буде світло!” – Й ти з`явилась,

І світло це не погаса.

___________________

*Вірш було написано після побачення у таборі.

Так писав поет Іван Юхимович Коваленко в одній зі своїй поезій. Непростим і тернистим був той шлях: через війну, сталінські табори, знищення творчого доробку, переслідування і реабілітацію… Та сьогодні ми з певністю можемо сказати, що віршоване слово поета-дисидента живе в душі його народу…

18 липня на могилі відбувся мітинг-реквієм з нагоди 10-річчя з дня смерті поета.

…Зовсім простий хрест на могилі. Калина, оспівана поетом… Пекуче сонце в зеніті й схилені в молитви голови… Того дня тут зібралися шанувальники його творчості, друзі, рідні. Щоб вшанувати пам’ять великого українця, поета-дисидента, шістдесятника, вчителя Івана Юхимовича Коваленка.

За православними традиціями, заупокійну панахиду відслужив настоятель Свято-Покровської парафії Української Автокефальної православної церкви міста Боярка Димитрій Присяжний та о. Михайло…

[...]