Іван Коваленко » Сторінка 57

"Як тільки сходить сніг з землі..."


Як тільки сходить сніг з землі
І сонце землю обігріє,
В моїй кімнаті на столі
Вже перший пролісок синіє...


"Я рвусь до вас, далекі друзі..."


Я рвусь до вас, далекі друзі,
В ваш тихий затишний садок

Вітер


Вітер летить звідусіль:
З поля, і з лугу, і з лісу;
Зливи полоще завісу –
Радість для стомлених сіл,
Серця втамовує біль.
Вітер летить звідусіль...


Лиш повір


Стій, подумай, не спіши,
Не гортай оцю сторінку,
Бо для тебе ці вірші
Я писав, не мав спочинку.
Лиш для тебе ці вірші!..


Ти мене лиш чекай!


Ти мене лиш чекай!
Вже багато так літ
Я шукаю тебе
По всій нашій землі,
У містах і полях,
У ранковій імлі,
І удень і вночі
Я шукаю твій слід.


Прийди хоч на мить!


Як цвіли яблуні!.. Боже ти мій!
Вік не забуду, покіль буду жити,
Зроду не в силі ніякій зимі
Землю так ніжно навкруг засніжити...


Ти не забудеш мене


Ти ніколи не зможеш забути мене,
Бо я юність, і радість, і ніжність твоя,
І хоч вголос не мовиш моє ти ім’я,
Прийде сум уночі і твій сон прожене...


Ти мене не зови


Ти мене не зови
В свій засніжений сад,
Бо ніколи туди
Не вернуся я знов.
Так, як юність моя,
Що не верне назад,
Так ніколи не верне
Вже наша любов...


Ти не любив


Значить, ти не любив,
Бо ти спав уночі
І не вийшов надвір,
Щоб спитати у зір,
Чом у неї тоді
Був засмучений зір.
Ти цього не робив –
Значить ти не любив...


Ти сказала мені


Ти сказала мені, що тебе він любив,
Поцілунки п’янкі пив у тебе з губів
І в обіймах твоїх він палав у вогні,
Ти сказала мені…