» Сторінка 9

Урок одного вірша: "Недокошений луг" Івана Коваленка


 Радислав КОКОДЗЕЙ
 
"...Здавалося б, вірш прочитано… Але ми присвячуємо йому цілий урок… Бо прочитати мало. Треба мати впевненість, що ми прочитали саме те, що написано; те,  що хотів донести до нас автор.
Що ж треба для того, щоб зрозуміти віршований твір? У першу чергу – серце, душа, інтуїція. Завдяки їм ми можемо відчути настрій поезії, ті почуття, які в неї вкладає автор. Ми також можемо інтуїтивно оцінити рівень поетичного дару митця. Але чи цього достатньо?
Ні, для істинного розуміння твору дуже часто потрібна ще додаткова інформація:  знання біографії поета, історичних реалій, у яких він творив тощо.
Але і цього недостатньо. Тому що для пізнання теж потрібен інструмент, як для будь-якої роботи. В даному випадку – знання з теорії літератури. Розуміючи, за допомогою яких художніх засобів поет доносить до нас свої думки та почуття, ми тільки і можемо осягнути їх у повній  мірі. Я впевнений, що в ході  уроку ви самі в цьому переконаєтесь..."
  
"... А тепер  уявімо собі життя людини за якихось екстремальних умов. Серед обставин, що вимагають мобілізації всіх сил, і в першу чергу – духовних. Наприклад – життя за тоталітарного режиму…
Що ж може задавити в людині  тоталітарний режим? Індивідуальне? Так. Адже  може вплинути на факти біографії, створити нестерпні побутові умови, посіяти розбрат між друзями, забрати рідних…
Але чи може він вплинути на загальнолюдські цінності? Наприклад, змусити не любити свою Батьківщину – землю, де ти народився, де жили твої предки? Як не дивно – так! Брехливою пропагандою, створенням таких умов, за яких любити свою Батьківщину буде небезпечно для життя. Але за однієї умови. Якщо в душі людини не задіяне вічне: питання добра і зла, сенсу життя, моральні закони.
То чи існують умови, за яких ніякі зовнішні обставини не в змозі вплинути ні на індивідуальне, ні на загальнолюдське в людині? ТАК, якщо людина живе за законами вищої моралі. ТАК, якщо бачить справжнє,  позачасове зло й істинне добро, а не те, що називає цими словами кожна конкретна історична епоха. ТАК, якщо головним для людини є те, ЗАРАДИ чого вона живе, а не те, ЯК вона існує. ТАК, якщо у людини є свій "недокошений луг”, про який вона завжди пам’ятає...
Поет Іван Юхимович Коваленко саме так і жив, і зумів зберегти себе як особистість, увійти в історію нашої країни..."

Рукописи не горять!


«Людина помирає, ім‘я жити  лишається»
Карельска мудрість

Кожна людина, яка за свої переконання, за свою працю отримувала   ганьбу, нехтування, приниження, чула не раз за своє життя голоси скептиків, голоси тих, хто шепоче: покинь усе, будь як усі…
Та то шепіт едемського змія, то голос небуття. Не того небуття, що чекає на кожного з нас, коли ми віддаємо землі тіло, а душу Богові. Ні. Це те небуття, яке стирає все нароблене людиною, коли вона перетворюється на безіменне ніщо, якого наче ніколи й не було.
Є люди, які своїм життям, своєю працею не просто залишили свій слід, є люди, чий приклад, чия праця надихає потім прийдешніх на продовження його справи або на розвиток чогось іншого. На рух.
Але інколи та сама сила, що нашіптувала мовчати, робить все, аби Людину не взнали. Щоб її забули. Робить це при житті Людини. Робить і після смерті…

Вірші Івана Коваленка звучали в Москві


15 квітня 2013 року у Національному культурному центрі України в Москві, що на Арбаті  9, відбулося засідання молодіжної літературної студії "Когорта", присвячене творчості поета Івана Коваленка.  Зібрались члени  студії, вільні слухачі,  а також поетеса, голова Харківського обласного відділення Конгресу української інтелігенції, заслужений діяч мистецтв України Виноградська Ніна Іванівна.
Темою засідання стали  ліричні вірші,  присвячені  поетом Іваном Коваленком своїй дружині  Ірині,  і загалом життєстверджуюча  творчість    Івана Юхимовича.
Студійці читали поезії Коваленка, ділилися враженнями, а поетеса Ніна Виноградська загострювала  увагу на ключових моментах, про які йшла мова: 1972 рік - ще зовсім недалеко від наших часів і далеко від 1937, а які страхіття чинились  із найкращими людьми!
Поета, перекладача, вчителя Івана Коваленка нагло і підло забрали за його вірші, а також за виготовлення та розповсюдження забороненої літератури. Ніна Виноградська розповіла, як за часів тоталітаризму після роботи разом із однодумцями друкувала тексти поета Володимира Казакова, щоб потім розповсюджувати. Ось так тема самвидаву через роки пов’язала дві творчі особистості…
Присутні слухали пісні на вірші Івана Коваленка  і знову читали та розмовляли про невгасиму поезію Митця.
Читала свої прекрасні вірші і Ніна Виноградська.

 Катерина Марійчук, член ради "Українці Москви",
член Спілки журналістів Росії

Сценарій поетичного вечора, присвяченого великому коханню великого поета


Так хочеться вірити в кохання,  непідвладне часу і злим поворотам долі, хочеться  шукати прикладів в історії, літературі, найближчому оточенні.  Ми розповімо вам історію кохання, яке розвивалось на тлі порівняно недавньої, такої непростої історії нашої країни.

Тобі одній душі моєї звуки,
Моя печаль і сум безмежний мій,
Тобі одній палкого серця муки –
Тобі одній!

Ці слова присвятив своїй молодій дружині Ірині у далекому 1939 році Іван Юхимович Коваленко, тоді студент університету,  на якого чекала в подальшому     доля поета, який посмів писати так, як думав, відчував, у що вірив. А цього не пробачав поетам жодний тоталітарний режим за всю історію існування людства... І отже, це був шлях дисидента, борця за незалежність України, політв’язня… Але поет ніколи не був самотнім, бо з юності мав вірну подругу, соратницю по боротьбі, дружину, кохану.  Вони мали одну долю на двох…Тоді молоде щасливе подружжя ще не знало, які непрості і багато в чому трагічні випробування чекають на них…

Фестиваль ім.І.Коваленка-2012: "Времени воры"


Поетичний конкурс  «Віршована мелодія», що відбувся у 2012 році в рамках Молодіжного мистецького фестивалю імені Івана Коваленка, отримав своє надзвичайно цікаве продовження.  Конкурс   вийшов за рамки суто поетичного і вихлюпнувся створенням прекрасних пісень на слова переможців.  Слухайте пісню «Времени воры», написану  композиторкою та співачкою  Тетяною Володай на слова Ольги Ковчан – однієї з переможниць поетичного конкурсу «Віршована мелодія-2012» (21 рік, м.Боярка, Київська обл., премія імені Ольги Рожманової за вірш з найбільш глибоким сенсом). Далі - пісня, фонограма та слова.

 

Слова Ольги Ковчан
Музика Тетяни Володай
Аранжування Олександра Каптюрова

Виконує Тетяна Володай

 Скачати пісню: Vremeni-vory.mp3 [8 Mb] (cкачувань: 42)  


 Скачати фонограму:   Vremeni-vory-fonograma.mp3 [8 Mb] (cкачувань: 33)  
 
Прослухати пісню   
 
 
Прослухати фонограму:
 
 
 Слова до пісні "Времени воры"

 



Поетичний конкурс "Віршована мелодія-2012": аналіз та перспективи


З  10 липня по 30 жовтня  2012 року в рамках Молодіжного мистецького Фестивалю імені Івана Коваленка  (м.Боярка) за підтримки Конгресу  літераторів України надзвичайно успішно пройшов поетичний конкурс «Віршована мелодія».  Дуже  приємно,  що вже в перший рік на цей конкурс молоді поети (до 30 років) надсилали вірші з сіл та  міст усієї України. На конкурсі   були представлені міста  Вінниця, Дрогобич,  Генічеськ, Житомир, Харків, Львів, Суми, Ірпінь,  Бориспіль і, звичайно, Боярка.  Тексти до пісень надійшли також із сіл Івано-Франківської області (села Нижній Струтинь та  Сваричів),   Дніпропетровської  (села Новоселівка та Широке) та  Київської  (села Дмитрівка та Петрівське).
Участь у конкурсі взяв 21 учасник: 20 дівчат та молодих жінок і лише один парубок.  До конкурсу було допущено 40 віршів, з них українською мовою – 32, російською – 8.   Троє авторів подали вірші і російською, і українською мовами.
Одним із сюрпризів поетичного конкурсу стало те, що  деякими віршами з числа тих, що перемогли у конкурсі,  зацікавились  композитори.  Поетеса, авторка багатьох  пісень  Тетяна Володай поклала на музику тексти  лауреаток конкурсу   Ольги Ковчан («Времени воры»),  Людмили Тютюнник («Друзів безліч не буває») і Мар’яни Семанів («Це зветься коханням»). А Олег Саліванов написав  музику до віршів Анни Ніколаєнко («Прощання») та Ірини Скоробогатової («Рідна Вкраїна»).  Дві пісні («Прощання» та «Времени ворсы») було рекомендовано до створення  професійних фонограм та студійного запису.
Оргкомітет Фестивалю вирішив рекомендувати до вступу в лави Конгресу літераторів України наступних лауреаток конкурсу:  Катерину Марчук (премія ім.Ольги Рожманової, тексти українською),  Анну Ніколаєнко (1 місце, тексти українською),  Лідію Ляшенко (1 місце, тексти російською), Світлану Романенко (Дідух) (2 місце, тексти російською). Відповідний лист із клопотанням було направлено до Конгресу.
У 2013 році  в рамках Молодіжного мистецького фестивалю імені Івана Коваленка знову відбудеться поетичний Інтернет-конкурс «Віршована мелодія». До конкурсу прийматимуться тексти до пісень. Слідкуйте за нашими оголошеннями.

Про дитинство та юність Івана Коваленко (спогади дружини)


Пишу про дитинство та юність мого чоловіка Івана Юхимовича Коваленка.  Про ті 18 років, коли ми ще не знали один одного,- з його розповідей. 

"Диссидентов травили хлебом. А спасал их Ежов".


Лидия ДЕНИСЕНКО
«Ведомости», 3 августа 1996 г.

Спросите любого: возможен ли сейчас самиздат в классическом понимании этого слова? «Нет, - скажут вам.- Надобность отпала. За идеологию больше не сажают».
Но если вдруг вас начнут убеждать, что малоизвестные или фактически неизвестные поэты и прозаики, в свое время отсидевшие за самиздат и даже полностью реабилитированные нынче, - ничего уже не боятся, открыто печатаются и с удовольствием занимаются мемуарами, - не верьте. Страх живуч. И, впитанный кожей тогда, не только остался в памяти, но и подсознательно – в чем-то – диктует поведение сейчас.

«Я неправедно жив…»


Микола ЛЕЛЮК
Передмова до  підбірки віршів,
"Літературний Чернігів», 1(37), 2077 р.

Жити праведно – означало, як піонер: «Всегда готов!» – виконувати настанову влади: «Если коммунист сказал  что будет – можно точно заявить что есть!»
І виконувати будь-якими методами, будь-якою ціною. І виконували. Але не всі. В січні 2007 року минуло 35 літ від часу, коли хвиля репресій, прокотившись теренами України, кинула за грати багатьох вільнодумців, яких називають шістдесятниками, тих, хто насмілився підвестись на боротьбу за права людини,  за якими вже жив весь цивілізований світ.

Дарунок з того світу


5 січня 2013 року народний депутат  Верховної ради від Коломиї та Городенки Олесь Доній під час святкування 90-річчя Мирослава Симчича передав вітання легендарному вояку УПА від доньки поета Івана Коваленка.  Пан Олесь передав також, за його словами, надзвичайно натхненний подарунок – подарунок у певному сенсі з того світу – повну збірку віршів Івана Коваленка та два музичні альбоми пісень на його слова. І нагадав, як колись табірні побратими мріяли про те, щоб були видані всі твори поета.  Олесь Доній процитував декілька уривків з листів  Мирослава Симчича до Івана Коваленка:
"Шановний наш Іване Юхимовичу! Пишу наш, а не мій, тому що Ви входите до когорти тих, які належать не одиницям, а всьому українському народові. Ви знаєте, я не майстер слова і не зумію сказати те, що відчуваю душею, серцем, а навіть мозком, ту любов і вдячність Вам… Є багато поетів, які пишуть, але так доступно, всевичерпно, просто і вливающе в душу більше Вашого не стрічаю. І яка мене опановує гордість, що з цим поетом я колись хлебав щі з одного котла.  Це помогло мені Вас зрозуміти, любити і повік не забути…  Ми з Вами вірили в перемогу в ті часи, коли не було жодного просвітку, то сьогодні я твердо вірю, ще не за горами той час, коли ми з Вами і наші сини та онуки будуть читати повну збірку Ваших творів".
Звертаючись до пана Мирослава, своє привітання Олесь Доній закінчив такими словами:

«Іван Коваленко не дожив до повної збірки своїх творів. Але дожив Мирослав Симчич. І дочка Івана Коваленка передає  Мирославу Симчичу його повну збірку - збірку віршів людини, з якою ви з одного котла хлебали щі для того, щоб всі ми жили в Незалежній Україні.  Це його пісні, його вірші, і це вдячність вам за вашу боротьбу…»

 

 


Мирослав Симчич, "Кривоніс”, у січні 1945 року разом із дивізією розгромив під час битви за Космач цілу каральну дивізію НКВД, відому злочинами проти людяності, винищенням цивільного населення та депортаціями кримських татар і народів Кавказу. Симчич був кілька разів засуджений на тривалі терміни в радянських концтаборах і відбув там загалом 32 з половиною роки.  З поетом Іваном Коваленком товаришував у Пермському таборі для політв’язнів №35, а за часів Незалежності – активно з ним листувався.