Біографічна довідка


Василь ОВСІЄНКО

Коваленко Іван Юхимович народився 13.01.1919 (за документами 30.12.1918) в селі Лецьки Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл. Помер 18.07.2001 у м.Боярка Києво-Святошинського р-ну, Київщина. З селян.
Батько був талановитим хліборобом, бо вмів з невеликої ділянки одержати багатий урожай і прогодувати чималу сім`ю. Мусив вступити в комуну "Маяк батраків”. Але згодом через спроби дбати одночасно за власне господарство був з комуни виключений і піддався гонінням: садибу відібрали, хату зруйнували.
Мати К. переїхала до Переяслава, щоб дати дітям освіту. 7-річного Івана віддала до Переяславської школи №1. Взимку Іван вчився, влітку їхав у село і працював у комуні. Ледве вижив під час голодомору 1932-33 рр., коли вимерла половина села. У школі вчився добре, захоплювався астрономією (школа мала власну обсерваторію), почав складати вірші. Не був ні піонером, ні комсомольцем. За непокірність тричі виключався з школи.
Останні два роки навчання (9-10 кл.) жив і харчувався при школі, бо від батьків допомоги не отримував. По закінченні навчання захворів на туберкульоз. Два роки працював у Києві на будівництві, опанувавши майже всі будівничі професії. Одночасно лікувався та вчився у 10 класі вечірньої школи, щоб отримати кращий атестат.
У 1938 році вступив без екзаменів до Київського державного університету на романо-германський факультет. У 1939 році одружився з однокурсницею Іриною Павлівною Пустосмєховою, родом з Чернігова, з української інтелігенції (батько, Пустосмєхов П.П., репресований та розстріляний у 1937 р.) На курсі К. виділявся поміж інших як яскрава особистість – складав вірші, малював, грав майже на всіх струнних інструментах.
До війни подружжя К. закінчили 3 курси. Працювали на копанні окопів під Києвом. Намагалися евакуюватися, але потрапили в Пирятинське оточення. Окупацію пережили в Чернігові, перебиваючись випадковими заробітками (К. малював ікони, Ірина міняла їх по селах на продукти). Вів підпільну роботу серед полонених французів, що працювали в Чернігові. З поверненням червоних К. був призначений директором єдиної вцілілої школи №4, та згодом довелося поступитися "партійним” кадрам, що повернулися з евакуації. Надалі впродовж 4 років працював разом з дружиною простим вчителем, викладаючи іноземні мови та астрономію.
Щоб уникнути репресій за перебування на окупованій території та для закінчення освіти, у 1947 році з дворічним сином подружжя Коваленків перебралося під Київ, до м.Боярка, де на той час жила мати К. У Боярці працювали у школі №1, де К. викладав астрономію, англійську, французьку та німецькі мови. Одночасно кінчали екстерном університет. Дипломи отримали у 1950 році. Вели велику просвітницьку роботу: зібрали велику шкільну бібліотеку, організували самодіяльний театр, ставили п`єси, організовували екскурсії та походи, влаштовували літературні вечори. Користувалися великим авторитетом серед учнів та громадськості Боярки, водночас піддавались цькуванню з боку парторганізації школи та райкому КПРС за перебування на окупованій території, але більшою мірою за непримиренність до всіляких неподобств у роботі школи (непрофесіоналізм та різні зловживання адміністрації та парторганізації школи). У 1955 році К. було звільнено з роботи. Впродовж 5 років його не допускали до педагогічної роботи і лише у 1960 році йому було дозволено працювати у вечірній школі. Протягом всіх цих років К. не припиняє складати вірші, все частіше звертаючись до громадянської тематики.
У 1961 році на літературному вечорі, присвяченому 100-річчю з дня смерті Т.Г.Шевченка, К. читає свій вірш відверто антирадянського спрямування "У поета тільки слово”. Як з`ясувалося під час слідства, саме з цього моменту за К. було встановлено неофіційний нагляд КГБ. У 1966 році К. організує літературний вечір за участю шістдесятників Є.Сверстюка, В.Стуса, Н.Світличної. У 60-і роки К. пише чимало поезій національного спрямування і віршів, спрямованих проти комуністичної облуди та її служителів. У 1965 році К. зазнайомиться з істориком-культурологом Михайлом Кутинським, у минулому політв`язнем (25 років сталінських таборів) і великим українським патріотом, який уклав багатотомну працю "Некрополь” з переліком усіх видатних українських діячів та зазначенням місць їхнього поховання.
М.Кутинський заохотив К. до більш серйозної поетичної діяльності, сам видрукував першу самвидавську збірочку віршів К. "Червона калина” та спонукав К. до впорядкування своїх віршів у збірки "Перлини” та "Недокошений луг”. М.Кутинський особисто надіслав вірш К. "Червона калина” до газети "Нове життя” (м.Пряшів, Словаччина), де той був надрукований. Після цього К. друкує в "Новому житті” ряд віршів та статей, зокрема, статті про Михайлівський собор та про музей І.Гончара у Києві. У Канаді вірші К. були видані невеликою збіркою на принтері. Ім’я К. стає відомим.
У домі К. прямо на книжкових полицях зберігалася практично вся література українського, почасти й московського самвидаву 60-х років. Його здебільшого привозив М.Кутинський. К. передруковував самвидав і давав його читати десяткам людей, в т.ч. і своїм учням.
13.01.1972 р. К. був заарештований. Приводом стали поновлені на вимогу КГБ давні доноси директора школи, завуча, парторга і одного з вчителів про те, що К. прилюдно в учительській назвав окупацію Чехословаччини 1968 року "фашистською акцією”. Були допитані 140 учнів К. – жоден проти свого вчителя не засвідчив. Більше того, на випускному вечорі 1973 року його вже фактично звільненій з роботи дружині школярі і батьки влаштували овацію.
К. було інкриміновано виготовлення та розповсюдження літератури самвидаву та розповсюдження його власних віршів, як сказано у вироку, "антирадянського, націоналістичного та наклепницького спрямування”. Значний доробок поета на чернетках, писаних олівцем (а таких була переважна більшість), було знищено під час слідства.
На закритому суді адвокат Іван Єжов, як далекий від українських справ, але добрий професіонал та чесна людина, зумів "збити” термін ув`язнення з 6 років таборів та 3-х заслання (6+3), як вимагав прокурор, до 5 років (ч.1 ст. 62 КК УРСР). Суд тривав кілька днів, 13.07.1972 року було зачитано вирок. Винним себе у вчиненні злочину К. не визнав, відмовився написати до преси покаяного листа. Вірші, написані впродовж 10 місяців у слідчому ізоляторі, майже всі загинули на етапах. Лише декілька збереглося завдяки адвокатові.
Карався К. у таборі суворого режиму ВС-389/35 ст.Всесвятська, пос.Центральний Пермської обл. Спілкувався з колишніми вояками УПА М.Симчичем, В.Підгородецьким, Є.Верхоляком та іншими, які любили слухати його вірші, з шістдесятниками І.Світличним, М.Коцом, І.Калинцем, Т.Мельничуком, Є.Пронюком, С.Глузманом, В.Буковським, В.Марченком та ін. Вчив політв`язнів іноземним мовам, зокрема французькій мові І.Світличного, англійській – В.Буковського, тощо. Вчив англійській мові євреїв, які збиралися виїздити з СРСР. Писав вірші, майже всі з яких вилучалися табірною адміністрацією і знищувались. Лише деякі дійшли у листах дружині чи збереглися у феноменальній пам`яті поета. Поезію К. високо оцінював І.Світличний. Під кінець терміну етапований до Києва і звільнений 13.01.1977 року інвалідом П групи (гіпертонія).
Два роки домагався запису в трудовій книжці про звільнення з роботи, щоб призначили пенсію (57 крб.) Підтримував зв`язки з колишніми політв`язнями. Реабілітований 1991 року. Після звільнення продовжував літературну діяльність.
1995 року учениця і друг сім`ї Коваленків Ольга Рожманова видала своїм коштом книжку віршів К. "Недокошений луг”. 1996 р. СБУ повернула долучені до справи матеріали і серед них деякі вірші поета. 1999 року до 80-річчя К. у видавництві "Освіта” вийшла більша збірка поезій К. "Джерело”.
Помер К. 18 липня 2001 року, похований у Боярці.
У 2006 р. також на кошти Ольги Рожманової було видано практично повну збірку творів Івана Коваленка «Перлини».
Син Олесь, (1945 - 2011) р.н.,- відомий перекладач української класики на англійську мову, у зв`язку з переслідуваннями батька став "невиїзним” і мусив працювати в бюро перекладів.
Дочка Марія (у шлюбі Кириленко) 1957 р.н., закінчила Київський Державний інститут іноземних мов, за спеціальністю не працювала; зараз фахівець по зв’язках з громадськістю та пресою в Києво-Святошинському центрі соціально-психологічної реабілітації; має дітей – Івана, 1988 р.н. та Ольгу, 1991 р.н.

Бібліографія
Іван Коваленко. Недокошений луг. Вірші. – К. 1995 – 128 с.
Іван Коваленко. Джерело: Поезії /Передмова Марії Кириленко. – К.: Освіта, 1999. – 271 с.
Іван Коваленко. Перлини/Передм. Р.Кокодзея, М.Кириленко. – К.: Логос, 2006. – 472 с.: портр.