У хлібах (вірш та аналіз)


Пада промінь сонцесяйний

На хлібів золотоплес,

Я сьогодні незвичайний,

Розхвильований увесь.

 

Я розкрилений і мрійний,

Опромінений теплом,

Все блукаю неспокійно

Десь далеко за селом.

 

Мрію, може, ненароком,

Яснозору і легку,

Стріну в полі златооку,

Заусмішену таку.

 

Обцілована вітрами,

Обволошена в вінок,

Ти блукаєш між хлібами,

Віриш також в ненарок.

 

Співом радісним пташина

Зустріча тебе в полях,

Та вузька в хлібах стежина –

Розминутись нам ніяк.

 

Не топтати ж жито спіле,

Не ламать його красу –

Тебе, злякано-зраділу,

На руках я понесу.

 

Стиглий колос злотогранний

Тихо так зашелестить,

І тобі у очі гляне

Обезхмарена блакить.

 

1940, Київ

 

Для характеристики самого раннього періоду творчості поета Коваленка варто зупинитись на вірші „У хлібах” (1940). Здається, дрібничка, поетична замальовка, але вже цей вірш свідчить про те, що Коваленко як поет відбувся якось відразу, без тривалого навчання поетичному ремеслу. Уже в цьому вірші є ті „сонце і небо”, які так необхідні поезії, про що писав автор пізніше. Піднесений, мажорний лад, вправна поетична техніка, художні знахідки, національний колорит – такі риси характеризують вірш, про який іде мова. Юнак блукає в стиглих хлібах за селом, мріючи про зустріч з дівчиною, вірить у щасливу несподіванку – „ненарок”. На цій простій канві гаптується візерунок вірша. У вірші ми знаходимо риси, характерні і для подальшої творчості поета: тонкий ліризм, творчу роботу зі словом, економні використання художніх засобів.

Об’ємна картина природи вкладається в два рядки: „Пада промінь сонцесяйний на хлібів золотоплес...” Це літній липневий день, це яскраве сонце, це повінь хлібів, що хвилюються під вітерцем і т.п. Душевний стан ліричного героя, селянського юнака, що блукає в хлібах, переданий кількома словами – „розхвильований”, „розкрилений”, „мрійний”, „опромінений теплом”. Мріє герой про несподівану щасливу зустріч з дівчиною: „обцілована вітрами”, „обволошена в вінок” – справжню польову царівну, рідну душу. Вона, може, теж вірить в несподівану зустріч – в „ненарок”. Слово „ненарок”, що ніби порушує закони граматики, економно передає думку, котра інакшим чином потребувала б багатослів’я. І, нарешті, у цьому невеличкому, трохи грайливому вірші висловлена і серйозна думка – про шанобливе ставлення народу до людської праці, і до збереження краси:

„Не ламати ж колос спілий, не ламать його красу”. Ритм вірша чіткий, пружний, як пружною буває хода молодості. Так уже в цьому невеличкому поетичному шедеврі автор заявив про себе як про непересічного художника.