"Тиха зірка" (вірш та аналіз)


ТИХА ЗІРКА

(Der stille Stern)

 

Ця приповідка, поговірка

У серці схована на дні.

Я знаю – є на світі зірка,

Не всім помітна вдалині.

 

На небі різні зорі сяють,

Так Бог створив не без причин,

Та погляди усі звертають

На зорі перших величин.

 

Одна блискучо-золотава,

А інша світить голубим,

І кожна з них така яскрава –

Не позмагатися малим.

 

Та є на світі зірка тиха,

Вона твоя або моя,

Та, що боронить нас від лиха,

Хоч ледве світить, не сія.

 

Ця зірка тихо, тихо світить

Серед безмежних зоренив,

І мало хто її помітить,

Не те, щоб погляд зупинив.

 

Коли мені на світі гірко

Серед недоспаних годин,

Я знаю: світить тиха зірка –

Я в цілім світі не один!

 

Вже сама ця назва вірша вказує на якусь поетичну таїну його змісту. Хіба бувають зірки тихі або голосні?.. Тихими бувають люди, чи, може, навіть жінки, адже «зірка» - це вона… Ось так читач зразу ж підпадає під магію метафори, трохи дивної з точки зору логіки, але водночас такої поетичної і всеохоплюючої.

Ліричного героя (оповідь йде від першої особи) читач мимоволі ототожнює з автором, людиною творчою. Відомо, що саме творчі особистості найбільш схильні до болісного відчуття самотності. Їх не завжди розуміє загал, вони постійно перебувають у полоні навіяних образів, творчих шукань, зневіри у собі. Звідси й «недоспані години»…

Та автор абстрагується від своєї особистості. У поетичних рядках звучить, що зірка – «твоя або моя», і ці слова надають віршу загальнолюдського звучання.

Рятівницею від суму, зневіри й самотності виступає та, що названа «тихою зіркою» - жінка, що тебе розуміє, рятує у тяжкі хвилини, вміє прощати…

Якщо уважно придивитися до життя видатних митців, то дуже часто знаходиш поруч із видатними велетнями духу скромні тихі постаті жінок-берегинь. Без них, часом непомітних, скромних, «не перших величин», може, й не відбувалося б диво творчого дійства. Іван Коваленко цим віршем прославляє саме таких жінок, «тихих» зірочок у житті і видатних творців, і простих людей.