Плекаймо наші душі


Бесіда №1 за програмою "Екологія природи - екологія душі"

Ми часто чуємо слово “екологія”. Воно пов’язане в нашій свідомості з охороною довкілля, з тими негативними явищами, які дуже часто оточують нас у повсякденні – з Чорнобильською катастрофою, з забрудненням навколишнього середовища промисловими відходами, з викидами у річки, озера, ставки не тільки промислових, але й побутових відходів, і просто з тим сміттям, яке ми бачимо на наших вулицях. Але ж це не стороння сила забруднює все навколо нас: це роблять люди, які живуть поряд з нами, а іноді й ми самі. І хоч ми особисто можемо не нищити природу, але якщо мовчимо, не боремось з тими, хто це робить, то стаємо по суті співучасниками злочину.
Що було спочатку – зламане дерево, розбита пляшка, каналізаційні стоки, направлені у чудовий ставок, чи рішення зробити це – рішення, яке людина дозволила собі прийняти? Що первинне – забруднене довкілля, чи брудна душа?
Сьогодні ми побачимо, наскільки нероздільні у творчості українського поета Івана Коваленка чистота, краса навколишнього світу і чистота та краса душі.
Іван Юхимович Коваленко був звичайним шкільним учителем. І одночасно поетом, хоча саме вчителювання вважав своїм найвищим покликанням. Але доля судила йому ввійти в історію України як борцеві за її незалежність. Його патріотичні вірші зробили його відомим не тільки в нашій країні. Таких, як Іван Коваленко, називали дисидентами, тобто незгодними з існуючою системою. Він відкрито висловлював свої думки про всі злочини, які чинила радянська влади за роки свого панування і поплатився за свою мужність важкими роками перебування в одному з найстрашніших таборів для політв’язнів на далекому Уралі.
Не мовчав Іван Коваленко і про екологічні злочини, які були на совісті комуністів. Майже піввіку тому український поет Іван Коваленко піднімав свій голос проти нищення малих річок, спотворення Дніпра, вирубки лісів у Карпатах, засміченості довкілля.
Іван Коваленко протестував проти злочинного ставлення радянської влади до питань екології. Зараз часи змінилися, ми живемо в незалежній самостійній державі, але чи можна сказати, що екологічні проблеми вже не на часі? Кожна держава починається з окремого громадянина, з його ставлення до охорони довкілля, а отже починається із нас з вами, з того, що ми маємо у своїй душі.
Людина може бути гармонійною лише тоді, коли живе в гармонії з середовищем, яке її оточує. Але насамперед Іван Коваленко у своїх поезіях учив плекати свою душу.

Давайте подивимось, як Іван Юхимович пише про свою душу в далекому уральському таборі ще у 1975 році – він порівнює її з садом:

Заходжу в сад душі своєї,
Все далі йду, в гущавину,
В усі куточки зазирну, -
Прийшов прощатися до неї.

Проходжу мудрості алею,
Торкаю вірності стіну,
Цвітуть ще ніжності лілеї,
Хоч вихор знищив не одну.

Добра, любові, честі, шани
Ще квітнуть квіти і не в’януть –
Я з цим ішов назустріч дню.

Та зараз вечір, скоро темінь,
Я не подбав раніш про кремінь.
А треба викресать вогню!

Запам’ятаймо цей вираз “САД ДУШІ МОЄЇ”. Давайте будемо сприймати свою душу як прекрасний сад, який треба плекати. Будемо виполювати бур’ян поганих думок і намірів, злості, дріб’язковості і примітивного матеріального розрахунку! Не дамо недостойним вчинкам переорати цей сад! Давайте будемо заквітчувати сад своєї душі високими помислами і добрими ділами, чесністю, вірністю та самопожертвою. Послухаймо, як поет описує сад у вірші “ПРИЙДИ У САД”. Хай і наші душі будуть такі ж прекрасні!

Прийди у сад. Тут так вишнево,
Тут край небесних володінь,
Тут травно так і яблунево,
І тінь, і листя шепотінь.

Між буйноцвіття й пишнотрав’я,
Й дерев, що збіглися у сад,
Тебе б, як бджілку, привітав я
І так квітково був би рад.

Прийди у сад… Тут так порічно,
Кущі калинно розрослись.
Тут те живе, що буде вічно,
І чим ми станемо колись.

Тут вишня гілкою-рукою
Обійме ніжно за плече,
Тут спокій хлюпає рікою,
А час спинивсь і не тече.

Він не тече. Застиг. Не лине.
Заслухавсь музики джмелів,
Тут всім дано збагнуть бджолино
Найвищу мудрість на землі:

Є в світі сад й зелені віти,
І дивні, радісні плоди,
І є в саду барвисті квіти,
Яким закон – для всіх цвісти.

Прийди ж у сад! Забудь утому,
Полагодь душу в світлий лад.
У древньому Письмі Святому
Написано, що Рай – це сад!

Тож будьмо такими, щоб кожен, хто зазирне нам у душу, зрозумів, що потрапив він саме у такий прекрасний сад, яким його описав Іван Коваленко! Не думайте, що все погане, що ви зробили, весь бруд, який ви посіяли навколо себе, кудись дівається. Ні, все це забруднює вашу душу, переповнює її і тягнеться за вами хвостом поганих вчинків, брудних думок і просто сміття. У цей час на сцену виходять декілька учнів, за якими тягнуться “хвости” із бляшанок, консервних банок, пластикових пляшок, різних пакетів тощо. Вони декілька разів проходять сценою, даючи можливість глядачам роздивитись сміття, посміятися і поділитися враженнями.

Давайте жити так, щоб за нами не тягнувся хвіст із матеріального і нематеріального сміття, яке, хоч і невидиме, але завжди з нами. Цей бруд усе життя заважатиме нам іти до достойної мети і підноситись до висот духу...

Питання

1. Чи хотіли б ви, щоб ваша душа була такою, як той сад, до якого запрошує нас поет?
2. Чи можна уявити такий сад забрудненим, з поламаними гілляками, та сміттям?
3. Що можна назвати сміттям стосовно людської душі? (Негідні вчинки, погані думки, зневажливе ставлення до людей і природи тощо).