Дніпро як символ України


Бесіда № 5 за програмою “Екологія природи - екологія душі”

Любов Івана Коваленка до головних річок його життя – Дніпра і Десни – вилилась у багатьох його віршах. До Дніпра поет ставився з особливою любов’ю, бо ця ріка є символом України.
У своїй автобіографічній поемі “ДНІПРО” Іван Коваленко розказує, як він захворів у дитинстві від непереборного бажання побачити святу для кожного українця річку:

Я виростав в безводному краю,
Де була морем дощова калюжа,
Не бачив довго я й малої річки,
Та чув я змалку слово чарівне:
Дніпро…

Я слухав жадібно ті повісті бувальців:
Один плоти колись Дніпром сплавляв,
Той плив Дніпром, а той в ньому купався,
Той рибу там ловив, той жив біля Дніпра, –
І всі захоплено йому хвалу складали…
Дніпро…

На досвітках читали вголос “Кобзаря”,
Співали часом там – “Реве та стогне…”,
І знов Дніпро ставав переді мною,
У снах я марив хвилями й човнами,
На них пливли кудись з піснями козаки…
Дніпро…

І ось прийшла якась чудна хвороба:
Я раптом перестав і їсти й пити,
Усе дививсь в той бік, де був Дніпро,
І твердив все: “Я хочу до Дніпра!”
Дніпро…

Не помогли ні байки, ні цяцьки…
Безногий мудрий фершал Саливон
Сказав: “Вези, бо пропаде дитина”,
І мати, лаючись, дістала десь підводу,
Ми нею довго їхали до міста,
А потім довго ще ішли лугами,
І я нестямно біг усе вперед
Та все питав: “Чи скоро вже Дніпро?”
Дніпро?..

Та враз на низ пішла спускатись стежка,
Пройшли ми крізь лозові хащі,
І раптом я почув тривожний плюскіт хвиль, –
Переді мною появивсь Дніпро!..
Д Н І П Р О!

Я знав, що він – це неймовірне чудо,
Та те, що я тоді побачив,
Від всіх чудес було на світі більшим,
Хіба це можна словом передать!..
ДНІПРО! ДНІПРО!

Був день тоді і вітряний, і хмарний,
Вся широчінь Дніпра бриніла вічним рухом,
Від нього віяло і свіжістю, й снагою,
На річці хвилі бились зеленаві,
Гойдали пристань вбогу й декілька човнів…
А на тім боці маячіли гори,
У них ущелини, провалля і розриви,
На них дерева, ниви і хатки, –
Їх всіх Дніпро до себе пригортає,
А хвилі з берегом і вітром гомонять
І душу сповнюють незнаними чуттями…
Дніпро …

“Ось твій Дніпро, дивись”, – сказала мати
Сердито. Й сіла, стомлена, спочить.
І я дививсь, дививсь, очей не зводив,
Я все дививсь… І раптом плакати
Почав нестримно. Мати різку
Пішла ламать в кущі, щоб настрахать мене.
Та раптом з одного човна
До мене підійшов човняр старий,
Він щось жував беззубим ротом
Й тримав бриля, щоб вітер не зірвав.
“Облиш-но, жінко, дай я заспокою,
Мабуть, він вперше тут, і це буває…”–
Сказав. Узяв мене на руки й по піску
Поніс до човна. Швидко відштовхнув
І сів на весла. А я, вчепившись в дошку,
Все плакав гірко. І мабуть – від щастя,
Що переповнило мене тоді всього…
ДНІПРО… ДНІПРО… ДНІПРО…

Вже човен був від берега далеко,
І хвилі часто били у борти,
І ось одна, мабуть, навмисне,
Піднявшись вище, хлюпнула у човен,
Прямісінько в лице мені!..
“От і хрестився!” – засміявся дід.
Я також засміявсь тоді щасливо,
В дніпрові хвилі опустив я руки,
Дніпрової напився я води,
І зникли всі мої незрозумілі болі,
І стало легко й радісно мені!..
“Поглянь, уже регоче”, – крикнув дід
До матері, коли ми під’їжджали…
Я біг додому, радий і щасливий,
І світ оновлений навкруг мене сіяв!..
“Ну слава Богу”, – шепотіла мати
І пляшку з міста везла Саливону.

Отак хрестився я в Дніпрянську віру,
Що з неї вже мене ніхто не перехрестить,
І жить мені відтоді стало легше,
Бо де б не був я, що б я не робив,
Які б мене нещастя не спіткали,
Одне я знав: ВІН десь тече!
Ніхто його не спинить і не зверне,
Ніщо йому не загородить шлях!
Й ніякі в світі чорні супостати
Не знищать сил, що сховані у нім!
А хвилі його б’ють весь час у моє серце
І так, як били в човен в перший раз,
Все б’ють і б’ють…
Дніпро!
ДНІПРО…

І хай для когось він лише гідроресурс,
Чи засіб транспорту, чи працедавець,
Чи місце для рибальства і купання…
Для мене ж він істота найрідніша,
Живіша від усіх людей живих,
Безсмертний дух великого народу,
Моє життя, і радість, і любов!..

І йду до нього я в тяжкі хвилини,
Як віруючі йдуть до місць святих.
Він завжди зустрічає мене радо,
Змиває бруд увесь з душі моєї
І відпуска мені усі мої гріхи
Й своєю він водою причащає…

… Я знаю: в світі є багато інших рік –
Є Волга, й Міссісіпі, й красень Рейн,
І голубий Дунай, і Ганг священний,
Та іншого Дніпра вам не знайти,
І в одному я певен, як фанатик,
(Моєї віри вам не похитнуть!)
На світі річки кращої нема!
Він найпрекрасніший з усіх річок на світі!
І найдобріша в нім із вод усіх вода!
Не вірите? Ходімо до Дніпра!

Я вам його красу і велич покажу,
Я буду вас хрестить в Дніпрянську віру,
Промиє очі й вам вода дніпровська,
І світ по-іншому тоді для вас засяє!..
І з Канева далекого Тарас
Благословить вас, сина-неофіта…
Ходімо ж до Дніпра!..

Питання до бесіди №5

1.Які дитячі враження викликали у маленького Івана нестримне бажання познайомитись з Дніпром?
2.Як хлопчик сприйняв зустріч із цією величною річкою?
3.Чи бачили ви Дніпро? Чи бували ви на цій річці? Що вам запам’яталось? Що ви можете сказати про цю річку? Яка вона? (Велична, широка, красива, повновода...)
4.Чому Дніпро є одним із символів України? (Це найбільша річка України, оспівана багатьма поетами і прозаїками).