» » » » Знайомство з творчістю Івана Коваленка

Знайомство з творчістю Івана Коваленка


Вікторія ХРАПКО,

вчитель української мови та літератури

Київського військового ліцею імені І.Богуна

Розробка уроку з літератури рідного краю

 

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Клас – 8.

 

Епіграф до уроку:

 

"Пишу, хоча б і не хотів, пишу тому, що Бог велів,

Себе замучую й слова, аби душа була жива..."

 

І. Коваленко

Тема: Література рідного краю. Творчість Івана Юхимовича Коваленка – вчителя, поета-шістдесятника, дисидента радянських часів

Мета:

– Розповісти про життєвий шлях І.Ю.Коваленка;

– Ознайомити восьмикласників із вибраними ліричними творами, розкрити тематику, мотиви лірики;

– Формувати вміння й навички аналізу ліричного твору;

– Розвивати образне мислення учнів, усне мовлення;

– Виховувати почуття патріотизму, любов до рідного краю.

 

Міжпредметні зв’язки: українська мова, історія України.

 

Обладнання, наочність: портрети поета різних років життя, фотоматеріали, збірки поезій „Недокошений луг”, „Джерело”, „Перлини”.

 

Тип уроку: Урок вивчення нового матеріалу

 

Зміст уроку

 

І. Організація учнів до уроку.

 

ІІ. Актуалізація опорних знань.

 

Бесіда:

– Пригадайте, що ви знаєте про шістдесятників.

– Творчість кого із поетів-шістдесятників ми вивчали?

 

ІІІ. Повідомлення теми, мети уроку, мотивація навчальної діяльності.

 

ІV. Вивчення нового матеріалу.

 

1) Знайомство з біографією та творчістю поета.

 

Перший учень: Доля Івана Юхимовича Коваленка схожа на долі тисяч юнаків і дівчат – його ровесників. Народився Іван Коваленко в селі Лецьки, що на Київщині, в селянській родині. Навчаючись у школі, працює в комуні „Маяк батраків”. Дивом вижив під час тяжкого голодомору 1932 – 33 років, коли вимерла третина села. В 1936 році у Переяславі-Хмельницькому закінчує середню школу №1. Два роки працює на будівництві. Навчання у Київському державному університеті ім. Т.Шевченка (вступив І.Коваленко на факультет іноземних мов у 1938 році) перервала війна. Вчителювати почав у 1943 році у щойно звільненому Чернігові.

З 1947 року живе з сім’єю під Києвом у місті Боярці. Диплом про вищу освіту Іван Юхимович одержав у 1950 році. З того часу викладає у школах Боярки іноземні мови, вчить та виховує учнів, будує будинок, ростить сина з донькою. І пише вірші...

Поезії Івана Коваленка стають популярними серед друзів та учнів. Через „самвидав” вони потрапляють до газет Чехословаччини та Канади.

 

2) Виразне читання поезії „Червона калина”.

 

Ми посадим калину у себе в городі,

Ту калину, що люблять і славлять в народі,

Нашу радість сумну, нашу втіху єдину,

Ми посадим у себе червону калину.

 

Є на світі плоди і дерева незнані:

Помаранчі, цитрини, кокоси, банани,

Виногради солодкі, інжир і маслини,

А для нас наймиліша – червона калина.

 

І наїдку мало, й краса небагата,

Не вистигне влітку, терпка й гіркувата.

Восени червоніє, а спіє – в морози.

І не ягоди в неї – кривавії сльози.

 

Чумаки від’їжджали в далеку дорогу

І калину везли, проти лиха підмогу.

Запорожці пили із калини напій,

Як за правду і волю виходили в бій.

 

Ми в калині родились, в калині зростали,

В калинові сопілки журбу виливали,

І калину на серці несли в домовини,

На могилах у нас виростали калини.

 

І цвіла наша доля калиною в лузі,

Розливалась піснями в скорботі і тузі.

Стали душі у нас і терпкі, й гіркуваті,

Бо калинове горе живе в нашій хаті.

 

Нас давно, як калину, отак поламали,

Як калину червону, в пучки пов’язали,

А ми пута розірвем і будемо жити,

І калину червону ми будем садити.

 

І садити, й любити, і ніжно плекати,

Їсти ягоди з неї, терпкі й гіркуваті.

Хай нам стукають в серце калинові сльози,

Щоб ми більше не гнулись в негоди і грози.

 

Розростуться, розквітнуть гаї калинові,

І сопілки заграють мелодії нові,

Кожну душу зігріють, застиглу й холодну,

І розбудять і славу, і силу народну.

 

То ж давай-но посадим калину червону,

Нашу радість гірку і від зла охорону,

Ми у неї здобудемо мужності й сили,

Щоб калиновий край врятувать від могили.

 

3) Аналіз поезії.

 

– Які слова у тексті вірша повторюються найчастіше?

– Що символізує червона калина?

– Розкрийте зміст символічного образу червоної калини.

– До якого виду лірики належить цей вірш? Доведіть свою думку.

– Простежте, як змінюється настрій твору.

– Які образи, деталі, вирази роблять цей вірш глибоко національним твором?

 

Другий учень: Як поет і вчитель, І.Коваленко був завжди попереду свого часу, сповідуючи та відстоюючи вічні істини та ідеали. Такі моральні цінності, як служіння рідному краю, протест проти несправедливості, чесність, непідкупність були настільки несвоєчасними, що тоталітарна система розцінила їх як небезпечні для себе. Всього цього та ще гострого публічного засудження вторгнення радянських танків до Чехословаччини у 1968 році було для КДБ досить, щоб інкримінувати поетові антирадянську діяльність і розправитися з ним. 13 січня 1972 року в числі сотень інших представників української творчої інтелігенції Івана Коваленка заарештовують.

Після 10-місячного попереднього ув’язнення над І.Коваленком відбувся закритий суд. Вирок – 5 років позбавлення волі у таборах суворого режиму. Увесь строк ув’язнення поет відбував в Уральському таборі №389-35 – одному з двох найстрашніших уральських політ таборів. Покарання Іван Коваленко відбуває разом з такими відомими діячами як Іван Світличний, Ігор Калинець, Тарас Мельничук, Євген Пронюк, Володимир Буковський, Семен Глузман, Валерій Марченко та ін.

 

4) Виразне читання поезії „Чорні грати”:

 

В вузькім вікні зловісні чорні грати,

Лиш через них побачить можна світ,

І невідомо, скільки довгих літ

Мені ще йти крізь темні каземати.

 

Стомився й занеміг мій дух крилатий

І вже не кличе думку у політ,

А серце стомлене не припиня боліть,

Як я не припинив себе картати.

 

Не все зробив я для людей в житті,

Ішов не прямо, падав на путі

І зла не зменшив на своїм віку.

 

Надходить вечір боязко, спроквола,

І ще сумніше стало доокола.

І хтось у сірому сидить уже в кутку.

 

5) Робота з текстом.

 

– Яким настроєм пройнятий вірш?

– Охарактеризуйте образ ліричного героя.

– Перечитайте останній рядок поезії. Як ви гадаєте, про кого у ньому йде мова?

 

6) Виразне читання вірша „Вечір”.

 

Вечір ходить за селом,

Кута землю тихим сном, –

Сплять тополі

В чистім полі,

Вітер вклався під млином.

 

Місяць в небо виплива –

Заіскрилася трава,

Він краплини-

Янтарини

Щирим сріблом полива.

 

В річці хлюпає вода,

Сон на неї не спада,

Плещуть хвилі

Срібнокрилі,

Ночі чується хода.

 

Ніч приходить із ярів,

Тихне шепіт яворів,

Лиш не гасне

Місяць ясний,

Сон приносить до дворів.

 

Тиша впала на поля –

Спить натомлена земля...

1940 р., Київ

 

7) Робота з текстом.

 

– Яка картина постає у вашій уяві?

– До якого виду лірики належить цей вірш?

– Визначте тему та ідею поезії.

– Які художні засоби використані автором? Знайдіть їх.

– Випишіть з тексту дієслова, що позначають рух. Охарактеризуйте динаміку руху. Як вона впливає на сприйняття твору.

 

8.) Виразне читання вірша „Річка, вулиця, місток”.

 

Річка, вулиця, місток,

Стежка, пагорбок і хата,

Мальви, вишня пелехата,

Тихий стук і тихий крок.

 

Човен, весла, моріжок,

Верболіз, трава прим’ята,

Небо, місяць, зірка пада,

Сіна зрушений стіжок.

 

Жито, колія, роса,

Незаплетена коса,

Поцілунок, стук коліс...

 

Стежка, пагорбок і хата,

Чорнобривці, рута-м’ята.

І хустина, повна сліз...

 

9) Робота з текстом.

 

– Охарактеризуйте поетичну майстерність автора: вкладення широкого епічного змісту у максимально лаконічну форму сонету.

– Які частини мови використані у вірші? Чому автор все-таки вжив одне дієслово? Яке художнє навантаження несе це дієслово? (Це – кульмінація вірша, динамічний символічний образ, який освітлює весь зміст.)

– У чому вбачається у вірші зв’язок із українською фольклорною традицією як у змісті, так і в доборі образів?

 

Третій учень: Вижив поет чудом, повернувся додому етапом через п’ять тюрем у 1977 році інвалідом ІІ групи.

У 1991 році Івана Юхимовича було реабілітовано.

Творча доля І.Коваленка трагічна. У лихолітті війни загинули майже всі його ранні твори. Під час арешту в 1972 році органами КДБ були конфісковані всі вірші поета (вилучали і чернетки, і копірку, на якій могли зберегтися відбитки віршів). В тюрмі та в таборі І.Коваленко продовжує писати, але і там все конфісковувалося і знищувалося. Лише незначну частину більш-менш нейтральних віршів поета цензура пропустила, і вони збереглися в листах до дружини.

Згодом дещо з конфіскованого вдалося відновити по пам’яті самому поетові, щось згадала дружина, деякі вірші збереглися в учнів, якийсь вірш донька завчила на побаченні в тюрмі, якийсь вивіз із табору побратим-політв’язень, трохи написав поет після повернення. Так і зібралося віршів на першу невелику збірку „Недокошений луг”, видану 1995 року на кошти Ольги Рожманової – улюбленої учениці, друга, доброго генія сім’ї Коваленків.

У 1996 році до 25-ї річниці репресій інтелігенції в Україні Служба Безпеки України повернула І.Коваленку частину конфіскованих віршів. Але, на жаль, основний доробок поета було знищено ще після арешту. Так, наприклад, з великої поеми „Тракторист Василь” вціліло лише декілька невеликих уривків...

Помер Іван Юхимович Коваленко 18 липня 2001 року, зовсім трохи не доживши до 10-річчя Незалежності України і до 30-х річниці початку репресій 1972 року.

 

10) Виразне читання вірша „Що я візьму з собою з цього світу?”.

 

Що я візьму з собою з цього світу?

Весняну повінь лугового квіту,

Маленьке озеро у зорі загорну,

Вербу на нім, самотню і сумну,

Та шум лісний, де сосни і ялини,

І ще візьму я ягоди калини.

 

А ще візьму.... Ні, не візьму нічого,

Не з тим душа вертається до Бога,

Добром і злом розчахнута навпіл,

Душа любов несе - земних вершину діл;

Та все ж порушу я закон святий

І вірю: Бог за це мені простить,

Візьму лиш кілька хвиль з Десни-ріки

І дотик любої руки....

2001 р., Боярка

 

11) Проблемне питання.

 

– Як ви вважаєте, що для ліричного героя в житті було найдорожчим? Доведіть свою думку, спираючись на текст поезії та факти біографії поета.

 

V. Підсумок уроку.

 

1) Слово вчителя.

 

У далекому уральському таборі І.Світличний сказав І.Коваленку: „Переді мною як літературним редактором пройшли тисячі віршів різних поетів, але жодного разу я не зустрічав таких, як ваші. Вони припадають до душі, хвилюють і запам’ятовуються. З усіх, кого я знаю, ви найближче підійшли до читача. Ви справжній народний поет”

А які думки особисто у вас викликали вірші поета? Над чим змусили замислитися? (Відповіді учнів.)

 

2) Робота з епіграфом.

 

Оцінювання.

 

Висновок

 

То в чому ж феномен творчої особистості Івана Коваленка? З одного боку – публікації, радіо, вивчення в школах та написання магістерських дисертацій, меморіальна дошка на будиночку поета в Боярці. З іншого – „невідомість” офіційна: творчість І.Коваленка не введена до шкільної програми, він до цього часу не прийнятий (посмертно) до Національної спілки письменників України, кошти на видання „Вибраного” (збірки, орієнтованої саме на школи) збираються сім’єю поета та його друзями й учнями буквально по копійці...

А творчість поета живе! Чому? Мабуть, відповідь варто шукати у його творчості. Вірші «Як довго йшов я до свого народу…» та «Не шкода, що помру, – помруть мої пісні…».

 

Як довго йшов я до свого народу…

Не думав по собі лишати навіть слід.

Доходжу вже на схилі кволих літ,

Не дбаючи про славу й нагороду.

 

Я не писав нікому на догоду

(Не зник навік козацький родовід!).

Як Бог велить ставати за свободу,

То йдеш на прю долать лихий набрід.

 

Ну, побував за вірші на Уралі,

Зробив замало, щоб потрапить далі, –

Мабуть, не стачило ані снаги, ні діл.

 

Перевертні хай потопають в славі,

Мені з народом жить у самвидаві.

Тарас Шевченко не писав у стіл.

 

І ще одна поезія – одна з останніх, написана незадовго до смерті.

 

Не шкода, що помру, – помруть мої пісні.

По світу вітер їх, як листя, не розніс.

Їх знають тільки ріки, поле й ліс,

Тому так тяжко й боляче мені.

 

Навіщо в муках пролітали дні?

Навіщо вірш складав, і жив, і ріс?

Щоб стати посміхом для нелюдів-гульвіс

І не знайти ні друга, ні рідні?

 

А все ж я мрію вистраждав одну,

Її сховав у серця глибину,

Від цього легше жить мені сьогодні.

 

Коли б одну кобзар десь проспівав,

А потім тихо людям проказав:

“Мелодія моя, слова – народні”.