» » » » Урок одного вірша: "Недокошений луг" Івана Коваленка

Урок одного вірша: "Недокошений луг" Івана Коваленка


Тема уроку: Одна поезія – одна життєва доля: безмежні обшири стражденної душі... (Читаючи "Недокошений луг” І.Ю. Коваленка)

Обладнання: 1) Портрет поета. 2) Іван Коваленко. Недокошений луг. Вірші. – К. 1995 – 128 с.51.  3) Технологічна картка.

Тип уроку:  комбінований урок-виховання.

 

ХІД УРОКУ

І. Вступне слово вчителя – актуалізація опорних знань

 

–    Сьогодні у нас незвичайна зустріч – зустріч з… самими собою!
Але для початку подумайте  над такими питаннями:
–    Що для вас важливіше – робити те,  що вимагає від вас хтось, але необхідності чого ви не розумієте, чи те, у виконанні чого ви відчуваєте свою власну, внутрішню потребу?
–    Чи буває у вас відчуття, що ви не робите чогось дуже важливого, такого, що ніби ніхто від вас не вимагаєте, але ви напевне знаєте, що саме це і є найважливішим у вашому житті?
–    Чи можете ви назвати, що в вашому житті є недоробленим?
–    Де шукати відповіді на питання, які ми перед собою ставимо і на які не маємо поки що відповіді?

Саме на ці питання ми і спробуємо відповісти під час нашої зустрічі. Ми спробуємо розібратися в тому, що ж є важливим в нашому житті. В житті кожного з нас, важливим саме для нас. І шукати відповіді на ці питання ми будемо на повитому пахощами різнотрав’я недокошеному лузі, куди нас з вами запрошує український поет Іван Юхимович Коваленко.
За своїм покликанням І.Коваленко був ліричним поетом. Краса рідного краю, любов до природи у всіх її проявах була завжди притаманна його творчості. Але трагічні часи, важка доля змусили його стати громадянським  поетом-борцем.
Отже, український поет, дисидент, вчитель і просто людина, яка також задавала собі ці питання… З його віршем, який називається так само, як і перша збірка поета, видана у Києві в 1995 році – "Недокошений луг” – ви мали ознайомитись, готуючись до сьогоднішнього уроку. А вірш „Недокошений луг” був написаний за часів радянської влади ще у 1969 році.
(Робота з технологічною карткою: виразне читання поезії "Недокошений луг”)    
Здавалося б, вірш прочитано… Але ми присвячуємо йому цілий урок… Бо прочитати мало. Треба мати впевненість, що ми прочитали саме те, що написано; те,  що хотів донести до нас автор.
Що ж треба для того, щоб зрозуміти віршований твір? У першу чергу – серце, душа, інтуїція. Завдяки їм ми можемо відчути настрій поезії, ті почуття, які в неї вкладає автор. Ми також можемо інтуїтивно оцінити рівень поетичного дару митця. Але чи цього достатньо?
Ні, для істинного розуміння твору дуже часто потрібна ще додаткова інформація:  знання біографії поета, історичних реалій, у яких він творив тощо.
Але і цього недостатньо. Тому що для пізнання теж потрібен інструмент, як для будь-якої роботи. В даному випадку – знання з теорії літератури. Розуміючи, за допомогою яких художніх засобів поет доносить до нас свої думки та почуття, ми тільки і можемо осягнути їх у повній  мірі. Я впевнений, що в ході  уроку ви самі в цьому переконаєтесь.
 
ІІ. Еврістична бесіда:

– Як ви гадаєте, що є суто індивідуальним у кожної людини?
– Так, мрії, сни… А ще – спогади.

         Восени…
         Я не знаю, чому восени
        Часто бачу я знов
        Все ті ж самі
        Тривожнії сни.

Все ті ж самі місця
В задеснянськім
Озернім краю
Де я спокій згубив,
Де покинув я
Радість свою.

(Робота з технологічною карткою: знайомство з біографією І.Коваленка).

Додаткова інформація:
Ось ми, здавалося б, ознайомилися з короткою біографією поета. Але чи ця інформація достатня, щоб зрозуміти, чому така туга і така любов до задеснянських лугів бринить у кожному рядку вірша? Сухі дати життя  не дадуть відповіді на це запитання…
… З 1941 по 1947 рік І.Ю.Коваленко живе в Чернігові. Ці місця стали його другою батьківщиною. Звідси була родом його дружина – Ірина Павлівна Пустосміх, з якою він прожив у злагоді й любові до самої смерті, усього більше 60 років. Вона була його дружиною, другом і однодумцем. Їй присвячено безліч віршів. Сім’я дружини для поета була не просто рідня, а рідня по духу.  Адже Пустосміхи належали до кіл передової  інтелігенції, були носіями традицій української культури. Мати дружини, працюючи в Чернігівському статистичному бюро, впродовж багатьох років була секретаркою видатного українського письменника Михайла Коцюбинського, родичкою Михайла Вербицького, співавтора гімну нашої держави;  в її будинку бували поети Микола Вороний та його син Марко, письменник Аркадій Казка. Тому  Чернігів став для поета справжньою духовною батьківщиною.
До Чернігова подружжя Коваленків потрапляє на початку війни. Тут переживають вони страшні роки гітлерівської окупації. І саме тут, зразу після звільнення Чернігова від німецьких окупантів, Іван Коваленко починає  вчителювати, стає директором школи, згодом викладає іноземні мови та астрономію. Але й після переїзду у 1947 році до міста Боярки Київської області, де він і проживав до самої смерті,  Іван Юхимович  протягом усього життя   пов’язаний з Черніговом. Бо так уже склалося, що поїздки до старого будинку під акаціями  перетворилися на своєрідний ритуал, стали саме тими "енними долями щасть”, про які писав І.Коваленко у іншому своєму вірші – "Ще раз про ХХ вік". Як згадує донька поета – Марія Іванівна: "Кожна  поїздка до Чернігова була для батька  справжнім паломництвом до витоків натхнення ".
Він часто тужив за любими його серцю краями,  згадував про ті рідкісні хвилини, коли  міг просто відпочити, спілкуючись з поезією, розчинившись в безмежних просторах задеснянських  луків:

       Бачу ясно, до мук,
       Той знайомий
       Журний виднокруг.
       І в тривозі спішу
       Я на свій
       Недокошений луг.

Уявімо собі цю картину. Але для цього треба знати, що таке заплавні луки…
 
 

Географічна довідка.

Природні заплавні (за походженням) луки формуються на місцях, які навесні затоплює під час повені ріка. Ці луки розташовані  по всій території України, переважно у річкових заплавах. Вони зволожуються повеневими, ґрунтовими та дощовими водами. Через періодичні затоплення ці луки непридатні для ведення сільського господарства, забудови тощо. Влітку, коли повінь спадає, вони заростають високою соковитою травою, вражають буянням різнотрав’я, духмяними пахощами найрізноманітніших квітів. А коли трава вистигає, на луки виходять косарі…


Недокошений луг…            
Там похила трава доцвіта,
Шерхіт владний коси
З далини
В моє серце вліта!

       Сходить сонце
       З-за трав,
       Журавлі пролітають вгорі,
       А з долини у ряд
       Виступають гуртом косарі.

– Але які почуття охоплюють автора від цієї уявної картини?

Кожен помах їх кіс
Мені голову
Зносить з плеча.
І стискає мене
Тоді дика і люта
Печаль.

       І мордує мене
       Найлютіша
       Із віданих туг,
       Як побачу я знов
       Той сумний
       Недокошений луг.

– В чому ж причина цієї туги? Автор задає собі питання:

Чом не кличуть мене
Ці суворі міцні
Косарі?
Як же я забаривсь
І не вийшов
До них до зорі?

– Косарі, каменярі… так, це ті, хто бореться.
– Чому ж не кличуть?.. Мабуть тому, що не потрібно кликати того, хто й так вже далеко попереду… І зовсім не  тому, що І.Коваленко був найстаршим серед поетів-шістдесятників. Він ішов своїм окремим шляхом, що привів його до славної когорти митців, яким судилася визначна роль в історії України.

Додаткова інформація:
У січні 1972 року були заарештовані сотні представників української інтелігенції,  у тисяч були проведені обшуки,  багато з діячів науки й культури втратили роботу. Тоді були заарештовані такі видатні діячі як В’ячеслав Чорновіл, Іван Світличний, Євген Сверстюк та інші. Поряд з цими іменами в ті часи називалось ім’я  боярського вчителя й поета Коваленка Івана Юхимовича. 13 січня 1972 року, саме на  день  народження, після 8-годинного обшуку Іван Коваленко був заарештований  співробітниками Комітету державної безпеки …
Після багатомісячного слідства Іван Коваленко був засуджений до перебування в одному з 2-х найстрашніших уральських таборів для  політв’язнів (табір суворого режиму № ВС-389/35), де він відбував покарання разом із найвидатнішими українськими та російськими правозахисниками.  У таборі поет ледве не загинув, вийшов  зовсім хворим, але прожив ще майже 25 років, не доживши місяця до 10-ї річниці Незалежності України й півроку до 30-річчя січневих репресій 1972 року.
Іван Коваленко – один з дисидентів-шістдесятників, які своєю діяльністю розпочали процес, що зробив можливим здобуття Україною незалежності.  Шістдесятники – це  і є ті косарі, про яких пише Іван Коваленко в своїй поезії.
(Робота з технологічною карткою: знайомство з рухом шістдесятництва в Україні).
Як ви знаєте, однією з рис, притаманних шістдесятникам, було неприйняття будь-якої несправедливості. Іван Коваленко був  людиною дуже щирою, прямолінійною, боровся із зловживаннями, любив називати речі своїми іменами. Таким залишався і у своїй творчості.

       Я цей луг у собі
       Все життя,
       Як покуту, носив,
       Бо загінку свою
       Я на лузі отім
       Не скосив.

Отже, поет  картає себе за незначний, на його думку, внесок у боротьбу. Але  Іван Коваленко був несправедливий до себе, бо  його вірші вже були добре відомі читачам через самвидав, друкувалися за кордоном. Вірш „Червона калина”, який був надрукований у Пряшеві (Словаччина) у 1967 році, зразу зробив поета відомим у колах дисидентів та українських патріотів не тільки в Україні, а й за її межами. В цей же час його вірші видаються і в Канаді. І ці вірші знаходили гарячий відгук у серцях тих, кому були адресовані! А тому були не менш небезпечні, ніж, наприклад, гостра публіцистична стаття з вичерпними доказами.  Вірші Івана Коваленка самі йшли поміж люди, допомагаючи зрозуміти те, про що говорити було заборонено.

І тривожить мій сон,
І приносить
Найтяжчу із туг
Невимовно журний
Недокошений мною
Той луг…

– Чи тільки Іван Коваленко і лише про себе міг сказати ці слова? (Відповіді учнів).
– Так, дійсно, ось так непомітно індивідуальне переходить у загальнолюдське.
(Робота з технологічною карткою: схема-трикутник "Індивідуальне- загальнолюдське-вічне”).

 

А тепер давайте подумаємо над тим, чому ж цей простий, на перший  погляд, вірш видався каральним органам радянської влади – комітету державної безпеки (КДБ) – настільки небезпечним, що  став однією з підстав для заслання автора в табори. І що найцікавіше, вірш „Недокошений луг” був віднесений до націоналістичних і фігурував у вироку. Хоча нічого, крім болю за те, що поет мало встиг зробити для свого народу, там немає.
–    У чому ж саме існуюча система побачила небезпеку для себе? (Відповіді учнів).
–    Саме так. Адже для будь-якого тоталітарного режиму найнебезпечніше, коли в душі людини задіяне вічне. В даному випадку – внутрішня впевненість у тому, що саме треба робити.  Впевненість, яку не можуть похитнути ні самозаспокоєння, ні пропаганда, ні репресії.
У кожного покоління, як і у кожної людини, є своє «недо…»: Недописана книга, недоспівана пісня, недокошений луг…

Плаче осінь навкруг,
Суне морок з яруг,
А в мені все живе,
А мене все зове
Недокошений луг…
Недокошений луг…    

– На перший погляд – звичайний опис природи… Опис, який створює відповідний настрій. Але це опис осиротілого лугу з недокошеною кимсь загінкою чи чогось іще? (Відповіді учнів).
– Саме так, це – опис душевного стану. Точніше, того, що живе в душі, вічне і непідвладне часу:  дика і люта печаль, яка ятрить, роздирає стражденну душу. (Робота з технологічною карткою: через аналіз художніх засобів твору з’ясування ідеї вірша).
Так завдяки ж яким  художнім засобам та прийомам авторові вдається у, здавалося б, простому вірші-замальовці, досягнути такої глибини звучання? (Відповіді учнів).
– Звернімося до схеми, що вміщена у вашій технологічній картці. Пригадайте значення  цих термінів. Прослідкуйте, як одні з них знаходять свою реалізацію в інших, більш повно розкриваються через них та переходять у ті поняття, які по відношенню до попередніх виступають своєрідним вищим рівнем узагальнення, образності, емоційності тощо…

Користуючись  технологічною карткою, наведіть приклади з тексту. (Відповіді учнів).
– Таким чином, ви бачите, що сила звучання поезії саме в  багатстві художніх засобів, за допомогою яких автор змальовує свій душевний стан. Основна особливість цього вірша – його метафоричність.
За допомогою таблиці давайте проаналізуємо, як реальні картини пейзажу одночасно несуть додаткове смислове навантаження:

Тобто, через спогади-опис реальних картин нам передається саме душевний стан  ліричного героя, а по суті –  самого автора.
– Яка ж головна тема цієї поезії? (Відповіді учнів).
–  Дійсно, саме сенс людського життя. А ще – відчуття того, що ти не зробив своєї справи. Тієї, яку вважав своїм призначенням у цьому житті…
      Поет Іван Коваленко вважав, що  свого обов’язку – і як поет, і як громадянин – він повністю не виконав. Що недостатньо боровся за незалежність Батьківщини, не досить гучно, як йому здавалося, підіймав свій голос на її захист.  Цей вірш був написаний до того, як поет потрапив до страшного Уральського табору і зрозумів, наскільки значним був його внесок у здобуття Україною незалежності…
 – Яка ж ідея або головний мотив поезії? (Відповіді учнів).
 – Саме з цього ми й почали наш урок: внутрішнє відчуття обов’язку. Розуміння і бачення того, що ти повинен зробити. Не підкоряючись зовнішнім вимогам чи обставинам, а наперекір їм. Бо без цього життя  втрачає сенс, перетворюючись  на примітивне фізичне існування.
Знову і знову звертається до цього вічного питання кожне покоління, кожне століття, кожна епоха. І змінюються лише відповіді. А питання залишається… І кожній конкретній людині доводиться знову і знову шукати на нього відповіді… І  знаходити їх у духовній скарбниці свого рідного народу – в його літературі.

ІІІ. Підсумок уроку:

– А тепер  уявімо собі життя людини за якихось екстремальних умов. Серед обставин, що вимагають мобілізації всіх сил, і в першу чергу – духовних. Наприклад – життя за тоталітарного режиму…
Що ж може задавити в людині  тоталітарний режим? Індивідуальне? Так. Адже  може вплинути на факти біографії, створити нестерпні побутові умови, посіяти розбрат між друзями, забрати рідних…
Але чи може він вплинути на загальнолюдські цінності? Наприклад, змусити не любити свою Батьківщину – землю, де ти народився, де жили твої предки? Як не дивно – так! Брехливою пропагандою, створенням таких умов, за яких любити свою Батьківщину буде небезпечно для життя. Але за однієї умови. Якщо в душі людини не задіяне вічне: питання добра і зла, сенсу життя, моральні закони.
То чи існують умови, за яких ніякі зовнішні обставини не в змозі вплинути ні на індивідуальне, ні на загальнолюдське в людині? ТАК, якщо людина живе за законами вищої моралі. ТАК, якщо бачить справжнє,  позачасове зло й істинне добро, а не те, що називає цими словами кожна конкретна історична епоха. ТАК, якщо головним для людини є те, ЗАРАДИ чого вона живе, а не те, ЯК вона існує. ТАК, якщо у людини є свій "недокошений луг”, про який вона завжди пам’ятає...
Поет Іван Юхимович Коваленко саме так і жив, і зумів зберегти себе як особистість, увійти в історію нашої країни.
А закінчити урок мені хочеться уривком  з  вірша  Івана Коваленка "Квітковий роздум”, який у свій час  також був надрукований  у пряшівській газеті "Нове життя”. Цей вірш у повній мірі характеризує Івана Коваленка як шістдесятника, бо сповнений поваги до особистості.
Хай ці рядки прозвучать як побажання, щоб ви прожили повноцінне життя і не мали свого "недокошеного лугу”. Іван Коваленко був учитель, він звертається до кожного з нас:

Людино, друже мій! Одне ти мусиш знати:
Незнані вміння у тобі таяться,
Безмірні сили просяться на світ.
Не дай! Не дай себе ти затоптати,
Бо ти родивсь, щоб виконать своє,
Лише тобі призначене завдання!

Ще рідний край чекає твого внеску,
Ще твій народ чекає на твій цвіт,
Бо ще не знайдено усіх любові слів,
І ще не всі написано вірші,
І ще не всі проспівано пісні,
Не створені ще всі картини і скульптури,
Не всі будови зведено до зір,
Не всю неправду знищено на світі,
Не все на світі зроблено добро.

        Лишилася ще часточка твоя,
        Вона твоя! У всесвіті у всьому
        Не може інший замінить тебе –
        Ні друг, ні брат, ні учні, ні нащадки,
        Ні діти, ні соратники твої…

І якщо ти не розцвітеш, не зробиш
Того, що заповідано тобі,
То світ від цього лишиться біднішим,
То світ від цього стане нещасливим,
І будуть зорі гірко, гірко плакать,
Коли твоя покотиться зоря,
Коли зів’яне квітка нерозквітла,
Коли тебе не стане на землі…

        Людино, розцвіти!

Наш урок, на жаль, закінчено... І далі кожному з нас, вже самостійно, потрібно буде знаходити відповіді на всі ті питання, які звучали під час нашої сьогоднішньої зустрічі з Іваном Юхимовичем Коваленком на неосяжних просторах недокошеного лугу. А першим вашим кроком  нехай стане виконання домашнього завдання. З двох запропонованих виберіть і виконайте те, яке вам більше імпонує.

Домашнє завдання:

Написати твір-роздум на тему "Мій недокошений луг…” Деталізація (в "середньому” класі) або членування теми (в "слабкому”):

1. Моє відкриття та моє бачення поезії І.Ю.Коваленка.

2. Що є важливішим у моєму власному житті – зовнішні вимоги чи внутрішні мотивації? Чому?

           Урок розробив

Кокодзей Радислав Степанович,
 вчитель-методист НОК КВЛ ім. І.Богуна.