» » » » Сценарій шкільного вечора (1частина)

Сценарій шкільного вечора (1частина)


Не буду віршів я читать у повнім залі,
Захоплених овацій ви не ждіть.
Свої вірші пишу не для століть,
І в бронзі не стоять мені на п`єдесталі.

Вони розвіються, немов листки зів`ялі,
Когось зачеплять в леті мимохіть,
Не озовуться в них ні грім, ні мідь –
Лиш відгомін любові і печалі.

Я все любив на цім на білім світі,
За всіх страждав і був за все в одвіті,
І порятунку не знайшов ніде.

І той далекий, незнайомий, інший,
Кого схвилюють, може, мої вірші,
Додума все і кращий вірш складе.

Так писав український поет Іван Юхимович Коваленко. Він був нашим сучасником, адже помер на початку цього тисячоліття. Іванові Коваленку присвячено цей вечір.
В 20 кілометрах південніше Києва серед лісів і озер розташувалося вже чимале місто – Боярка. Саме там майже піввіку жив, працював і помер вчитель і поет Іван Коваленко.

Це була непересічна, обдарована талантом людина. Захоплювався астрономією, знав кілька іноземних мов, вивчав філософію, вірив у Бога.

Він був талановитим вчителем і талановитим поетом, чий світогляд сформувався ще в молоді роки. Йому було ненависне всяке поневолення свободи. Він любив свою Вітчизну, але був людиною європейської культури. Писати вірші почав ще в шкільні роки. Писав впродовж усього життя. Збереглося далеко не все. Хоч був Іван Коваленко за своєю природою ліричним поетом, життя в умовах тоталітаризму вивело його на шлях патріотичної громадянської тематики.

Мав Іван Коваленко натуру вразливу, пряму, не мирився з усякою неправдою. Тому і нажив собі ворогів – комуністичну владу і її поліцейський орган КДБ. Вони визнали вірші Івана Коваленка для себе небезпечними і покарали поета, як колись Тараса Шевченка, саме за вірші.

Давайте спробуємо розібратися, чому простого провінційного вчителя, поета без досить гучного імені, визнали таким небезпечним для радянської влади, що він був заарештований разом з найвидатнішими діячами української культури.

12 січня цього року виповнилося 30 років від початку репресій, яким було піддано українську творчу інтелігенцію. У січні 1972 року були заарештовані сотні представників української інтелігенції, у тисяч були проведені обшуки, багато з діячів науки й культури втратили роботу. Тоді були заарештовані такі видатні діячі як В`ячеслав Чорновіл, Іван Світличний, Євген Сверстюк та інші.

У той час український народ міг дізнатися про всі ці події, лише прослуховуючи радіопередачі, які звучали з-за кордону. Поряд з цими іменами називалось й ім`я боярського вчителя й поета Коваленка Івана Юхимовича. 13 січня 1972 року, саме на день свого народження, після 8-годинного обшуку Іван Коваленко був заарештований у своєму будинку органами КДБ.

Після багатомісячного слідства Іван Коваленко був засуджений до перебування в одному з 2-х найстрашніших уральських таборів для політв`язнів, де він карався разом із найвидатнішими українськими та російськими правозахисниками. У таборі поет ледве не загинув, вийшов зовсім хворим, але прожив ще майже 25 років, не доживши місяця до 10-ї річниці Незалежності України й півроку до 30-річчя січневих репресій 1972 року.

Іван Юхимович Коваленко не був якимось визначним політичним діячем. Він був звичайним шкільним учителем. І одночасно поетом, хоча саме вчителювання вважав своїм найвищим покликанням. Але доля судила йому ввійти в історію України як борцеві за її незалежність. Його патріотичні вірші зробили його відомим не тільки в нашій країні.

УКРАЇНО МОЯ

Я іще не нажився
На цьому на білому світі,
Я напитись не встиг
Шуму сосен, беріз і ялин,
І мене звідусіль
Кличуть трави, і віти, і квіти
І з полів, і лісів, і долин.

Я ще землю свою
Не пройшов всю від краю до краю, -
Мене Бескид чека
І Дніпра, і Десни береги…
Україно моя!
До твоїх я грудей припадаю,
Щоб у тебе дістать
Ще хоч трохи і сили, й снаги…

На цім світі давно
Мені більше нічого не треба -
Тільки б бачить тебе
І любити тебе досхочу,
Й на просторах твоїх,
Під твоїм рідним зоряним небом
Тиху ласку твою,
Як незбагнене щастя відчуть…

Я не вірю, щоб хтось
Ще ніжніше тебе міг кохати,
І ніжніше, ніж я,
Міг у серці тебе берегти!..
Та коли я помру,
Ти не плач наді мною, як мати,
А калиною лиш
На могилі моїй розцвіти…

1960 – 69 рр.

Народився Іван Юхимович Коваленко в простій селянській родині. Важким було його дитинство. Пережив голодомор 1932-33 років, коли вимерла половина села, репресії проти родини, яку викинули з рідної хати лише через вміле хазяйнування.
Про своє рідне село Лецьки, про став із вербами, про рідну хату поет часто згадує із сумом, бо рано покинув рідні краї:

Верба похила над водою
Зелені коси розплела.
Я знову тихою ходою
Бреду до рідного села.

Місток. Човни і перші хати,
Стежина, граючись, веде.
Мені не треба поспішати,
Давно мене ніхто не жде.

Отут стояла наша хата,
Де верби стали молоді.
Мої маленькі ноженята
Тут часто бігали тоді...

Я тут родивсь. Оці тополі
Мене любили тут малим.
Я тут зростав на вільнім полі,
Зігрітий сонцем золотим.

Частенько тут блукав у житі,
Пташині слухав голоси.
Моєю мрією повиті,
Синіли там мої ліси.

Тут все моє. Мій гай замрійний,
І ця ріка, і ці сади.
І я, бурлака неспокійний,
Іще не раз прийду сюди.

Тут все моє. І тут я вдома,
Стежину кожну я впізнав,
Зростає радість, гасне втома,
Тут все моє. Я тут зростав.

І. Коваленко закінчив школу №1 у Переяславі-Хмельницькому. Ця школа, обладнана ще з часів князя Горчакова обсерваторією, на все життя залишила у поета захоплення зірками. Тоді ж Іван починає писати вірші. Зірки і поезія з тих пір стануть у житті поета нерозривними.

Чи доводилось вам
Спати в полі, укрившися небом,
Просто так, горілиць,
На цій теплій і рідній землі?
Чи доводилось вам
Пісню вітру почуть колискову
Серед поля і хмар,
Серед простору рідних країв?
Вам би снились тоді
Чарівні і небачені сни.
І до зір найясніших
Долетіла би ваша душа.
Сфер небесних святих
Ви б гармонію ніжну почули
І збагнули б навік
Усе вічне, велике й святе.

Саме під час навчання у Переяславській школі юнак зустрів на своєму шляху справжнього вчителя – викладача української мови та літератури Никанора Васильовича Рубана, талановиту людину, співучня Малишка, чуйну й гуманну людину. Н.Рубан рятував Івана і ще кількох його товаришів від голоду, даючи змогу закінчити школу. Сам закоханий в українську літературу, він привернув Івана Коваленка до поезії і поетичної творчості.
У 1938 році Іван Коваленко вступив до Київського державного університету на факультет західноєвропейських мов і літератур, де провчився на стаціонарі до початку війни, закінчивши 3 курси. Саме там він зустрів свою майбутню дружину Ірину Павлівну Пустосміх, із якою він одружився на другому курсі університету в 1939 році.

Згадуючи день їх першого побачення, Іван Коваленко через багато років напише вірш “На 9 квітня 1939 р.” і надішле його дружині у листі з далекого уральського табору. В той далекий квітневий день була перша весняна злива.

НА 9 КВІТНЯ 1939 р.

Він ллється вільно і грайливо,
Сонет, що я тобі складу,
Алітерацій переливи
Як хлюпіт зливи у саду.

І ти і юна, і вродлива,
В тобі всі чари доладу,
І я, захоплений від дива,
Любов розсиплю на сліду.

Благословлю той день весняний,
І перші грози, перші рани,
Коли і час спинив свій лік.

І збіг планет, і Вищу Волю,
Що об`єднала нашу долю,
Що нам дала любов навік.

1976, Урал
З Іриною Павлівною поет прожив у злагоді й любові до самої смерті, усього більше 60 років. Вона була його дружиною, другом і однодумцем. Їй присвячено безліч віршів, навіть тих, на яких не стоїть присвята “дружині”. Про силу його почуттів свідчить вірш, який він написав дружині у листі після побачення з нею у таборі.

“ДРУЖИНІ”

Нехай планети спинять біг,
Лишаться зорі супокою,
Нехай всі сили наді мною
Мене закручують у ріг,

А я схилюсь перед тобою,
Свою любов кладу до ніг,
Усі скарби, що я беріг,
І квіти всі – перед одною.

Нехай загину тут без слави,
Та не схилюсь перед лукавим,
Бо вірю в Бога й чудеса.

В тобі не меркне Його сила,
“Хай буде світло!” – Й ти з`явилась,
І світло це не погаса.

1975 р.
А ось освідчення поета дружині через 35 років подружнього життя:

ОСВІДЧЕННЯ

Люблю тебе всяку: і праведну, й грішну,
Сумну і веселу, холодну і ніжну,
У радості й гніві, у сміху й скорботі,
В годину розваги, в буденній роботі.

Люблю тебе завжди, щодня, щохвилини,
Усю до останку, усю до краплини –
Лице твоє, губи, і очі, і руки,
Люблю без вагання, до болі, до муки.

Люблю безрозсудно, без думи, без тями,
До днів найостанніх, до смерті, до ями.
До Суду Страшного, до згину планети,
Люблю божевільно, як люблять поети!

Ношу тебе в думці, у серці, у слові,
Єдину, що варта такої любові,
Якої ніколи не знали ще люди,
Якої у Всесвіті більше не буде,

З такої любові, з такого горіння
Бог світу всього починав сотворіння.

1974 р.
Ці вірші будуть написані згодом. Але вже у студентські роки Іван Коваленко багато пише. На жаль, з написаного збереглася незначна частина. Ось вірш, написаний у 1940 році:

Може, ти кохаєш осінь,
Дивні чари листопаду,
Може, серце твоє просить
Хвилю щастя на відраду?
То ходімо в гай осінній,
Де спадає тихо листя,
Де воно в яснім промінні
Щирим золотом іскриться.
Де воно, як дивні шати,
Грає фарбами розкішно.
Я тебе там цілувати
Буду жадібно і ніжно.
І тобі заглянуть в очі
Віти дерева багряні
Ти повіриш, і до ночі
Будем ми від щастя п`яні.
Ти повернешся додому
І без світла спати ляжеш,
І про мене ти нікому
І ніколи не розкажеш.
Та осінньою порою,
Коли лист почне спадати,
Засумуєш ти за мною,
Будеш знов мене чекати.
Я до тебе повернуся
Несподівано-неждано
Тихим ранком я з`явлюся
Із осіннього туману.
Буду пестить твої коси
І спитаю тебе, раду:
- Може, ти кохаєш осінь?
Дивні чари листопаду?

А ось ще декілька, теж написаних у студентські роки:

Туман прославсь над сонним містом
Покрив будівлі і сади,
З гілок разочками намиста
Стікають крапельки води.

Похмуре небо, мокрі хмари,
В природі смуток, тишина,
І на порожнії бульвари
Задума чорная зрина.

Бреду один пустим майданом
І для душі шукаю дім.
Покрито все густим туманом,
І я загублений у нім.

* * *

Шум лісОвий,
КолискОвий,
Тихий шелест
БарвінкОвий.

Дзвін легенький
З передзвоном,
Гомін тихий
З відгомоном.

Плач тужливий,
Сміх грайливий,
Біг струмочка
Говірливий.

Сага давня,
Казка дивна,
Пісня ніжна
Переливна.

Шум лісОвий,
КолискОвий.
Тихий говір
БарвінкОвий.