Іван Коваленко » Про Івана Коваленка » Оточення та родина поета

Про Олеся Коваленка


 

Про Олеся Коваленка

 

 
Олесь Коваленко (*6 грудня 1945, Чернігів — † 17 січня 2012, Київ)  – відомий український перекладач, син Івана Коваленка. У 1967 р. закінчив Національний університет імені Т.Г.Шевченка (перекладацький відділ факультету іноземних мов). З 1947 року проживав у м.Боярка, Київської області, а з 1973 року – в м.Києві. Володів більш, як 10-ма іноземними мовами, мав енциклопедичні знання. З 1967 року працював у «Інтуристі».   Завдяки вродженому хисту до іноземних мов та надзвичайній працелюбності досить рано досяг значних успіхів.  У віці 22 років  був направлений  у  закордонне відрядження в АРЄ, де у 1967-1969 рр.  працював перекладачем на риболовецькому траулері  і вже тоді перекладав з 9 іноземних мов. З 1969 працював старшим гідом-перекладачем  в «Інтуристі». Дотепний, іронічний, з аналітичним складом розуму, був яскравою харизматичною особистістю. Перед ним відкривалося блискуче майбутнє.  За його кандидатуру змагалися МЗС України та Генштаб Міністерства оборони СРСР. Проте   через арешт та ув’язнення  у 1972 р. свого батька поета-дисидента Івана Коваленка кар'єра Олеся Коваленка була зламана. Він став «невиїзним», в Україні його також не допускали до роботи з іноземцями. З того часу працював у бюро перекладів та викладав на курсах послідовного перекладу при «Інтуристі». Загалом пропрацював в «Інтуристі» біля 40 років.  Похований у м.Боярка.
Олесь Коваленко заклав стандарти перекладу юридичних документів на різні мови. За часів Незалежності України став найбільш затребуваним перекладачем офіційних документів для Верховної Ради та Міністерства закордонних справ України. Майстер художнього перекладу. Багато років співпрацював із англомовною версією журналу «Україна», робив переклади художньої прози українських авторів. Переклав на англійську мову низку творів українських класиків: П.Мирного («Хіба ревуть воли, як ясла повні»), І.Нечуя-Левицького(«Микола Джеря»), М.Вовчок («Інститутка», «Кармелюк»), оповідання І.Франка, М.Коцюбинського, С.Васильченка, А.Тесленка тощо. На високому художньому рівні передавав образність української мови та національний колорит. Перекладені О.Коваленком твори можна знайти в провідних бібліотеках світу.

 

Див. Список основних художніх перекладів Олеся Коваленка. 


Основні художні переклади Олеся Коваленка


  1. Myrnyi, Panas.   Do Oxen Low When Mangers Are Full? /Kiev: Dnipro, 1990. 330 p. /Tr. by Oles Kovalenko
  2. Nechui-Levyts'kyi, Ivan. Mikola Dzherya: a long story. / Ivan Nechuy-Levitsky. Tr. from the Ukrainian by Oles Kovalenko. Ill. by Volodimir Poltavets. Kiev: Dnipro, 1985. 161 p. illus.
  3. Vovchok, Marko. After Finishing School; a story. Tr. from the Ukrainian by Oles Kovalenko. Ill. by Serhiy Adamovich. Kiev: Dnipro, 1983. 123 p. illus. (part col.) B145.
  4. Vovchok, Marko. Karmelyuk; a tale. Tr. from the Ukrainian by Oles Kovalenko. Kiev: Dnipro, 1981. 41 p. illus.
  5. Teslenko, Arkhyp. Stories / Arkhip Teslenko. Kiev: Dnipro, 1981. 231 p. In town / Tr. by Oles Kovalenko.
  6. Love thy neighbor / Stories / Stepan Vasilchenko. Tr. from the Ukrainian  by Oles Kovalenko. Ill. by Vasil Yevdokimenko. Kiev: Dnipro, 1984. 214 p. ill. (part col.).
  7. Vasyl'chenko, Stepan. Stories / Stepan Vasilchenko. Tr. from the Ukrainian by Oles Kovalenko. Ill. by Vasil Yevdokimenko. Kiev: Dnipro, 1984. 214 p. ill. (part col.).
  8. Kotsiubyns'kyi, Mykhailo. Fata Morgana and Other Stories / Mikhailo Kotsyubinsky. Kiev: Dnipro, 1980. 406 p. The witch / Tr. by Oles Kovalenko.
  9. Franko, Ivan. Short Stories. Pure race / The thistles / Tr.by Oles Kovalenko.Kiev: Dnipro, 1977. 149 p. port.

В архіві сім’ї Івана Коваленка збереглися унікальні спогади Лавра Нечипоренка про Голодомор


23 листопада 2020 року до Національного музею Голодомору-геноциду було передано спогади Лавра Нечипоренка «33-й рік» про Голодомор 1932-1933 років, які довгий час зберігалися в домашньому архіві сім'ї поета-дисидента Івана Коваленка. Ініціатором акції став історик, політолог, краєзнавець Андрій Ковальов. 

 
Свої спогади про Голодомор Лавро Нечипоренко, учитель фізики з Боярки, записав у простому шкільному зошиті на 96 сторінок ще у 60-х роках. Він передав цей зошит своєму колезі, учителю іноземних мов, поету Івану Коваленку. Син Лавра Нечипоренка Олександр припускає, що Коваленко мав відредагувати та набрати цей твір на друкарській машинці для подальшого розповсюдження.
Іван Коваленко писав сильні українські вірші, які одразу розходились самвидавом. Низка його поезій була надрукована в газеті пряшівських українців «Нове життя» (Чехословаччина), деякі вірші через самвидав потрапили до Канади. Коваленко вів системну роботу із розповсюдження і виготовлення самвидаву. З 1961 році за Іваном Коваленком було встановлено нагляд КДБ. У 1968 році він публічно засудив вторгнення військ СРСР та країн Варшавського договору до Чехословаччини. З 1969 р. щодо поета провадилася оперативна розробка №30 «Поліглот», що свідчить про масштаб його антирадянської діяльності. У 1972 році його було заарештовано. Усі рукописні та машинописні матеріали були вилучені під час обшуку й долучені до справи.
Ось так до архіву КДБ, а згодом СБУ потрапив твір Лавра Нечипоренка «33-й рік». Це не просто спогади, а талановито написаний художній автобіографічний роман. Як згадує донька Івана Коваленка Марія, Лавро Лаврович дуже сумував, що ця його праця згинула, як тоді здавалося, назавжди.... 


У Боярці відкрито меморіальну дошку поету-дисиденту Івану Коваленку та його дружині Ірині


 

30 листопада 2019 року на будівлі Боярської загальноосвітньої школи №1 було відкрито меморіальну дошку поету-дисиденту Івану Юхимовичу Коваленку та його дружині Ірині Павлівні. Це відбулося в рамках святкування 60-річчя школи та було присвячено сторіччю з дня народження Івана Коваленка (13 січня) та його дружини Ірини (26 серпня), що мали місце цього року. Разом у цій школі подружжя працювало з 1947 по 1955 рік. Це був надзвичайно плідний і яскравий період: шкільний театр, літературні вечори, походи, шалена любов учнів та повага батьків... Але тоталітарний режим не дозволив педагогам працювати разом. Після звільнення Івана Коваленка через «неповагу до партійної організації» він певний час взагалі не міг працювати за фахом. Уже за хрущовської відлиги вчителював у інших навчальних закладах Боярки. Ірина Павлівна працювала до 1973 року, протримавшись ще рік після ув’язнення чоловіка під час репресій української інтелігенції у 1972 р., і була звільнена після загальних шкільних зборів, які було ініційовано і проведено представниками Комітету державної безпеки. На зборах все пішло зовсім не так, як планували в КДБ: Ірина Павлівна відмовилася публічно засуджувати свого чоловіка, а її колеги, замість того, щоб засуджувати її, говорили тільки хороше («Ми ж не до медалі її представляємо», - невдоволено буркотів майор). Найтрагічніше, що талановитим, непересічним педагогам, які вважали вчителювання своєю вищою місією, до самої смерті не судилося більше зайти до шкільного класу…


100 років від дня народження Ірини Павлівни Коваленко


 26 серпня 2019 року виповнюється 100 років від дня народження Ірини Павлівни Коваленко, видатного педагога, дружини поета-дисидента Івана Коваленка.
Ірина Коваленко була непересічною самодостаньою особистістю, але все її зріле життя нерозривно пов'язано із її чоловіком Іваном Коваленко.  Їх об'єднувало дуже сильне романтичне кохання, вони прожили разом 62 роки. 
Ірина Павлівна Коваленко народилася 26 серпня 1919 року в місті Чернігові в інтелігентній сім'ї, що жила багатим духовним життям, мала зв'язки з видатними діячами української культури. У найближчому оточенні сім'ї були Володимир Cамійленко, Михайло Коцюбинський, Микола та Марко Вороні, Аркадій Казка, сім'я Вербицьких-Антіохів... Батька Ірини Павла Пилиповича Пустосмєхова було репресовано 1930 року, а 1937 - розстріляно під час сталінських репресій. Мати певний час жила із чоловіком у засланні, Ірину прихистила її старша сестра Олена. Але попри трагічні сімейні обставини Ірина закінчила школу із золотою медаллю і вступила у 1938 році до Київського університету імені Тараса Шевченка. 


Михайло Іванович Кутинський. Довідка та автобіографія.


Михайло Іванович Кутинський – український культуролог, дослідник поховань відомих українців, письменник, багаторічний політв’язень сталінських таборів. Михайло Кутинський відіграв визначну роль у долі поета-дисидента Івана Коваленка, високо оцінивши поезії Івана Коваленка та надихнувши його на подальшу творчість. М.Кутинський, підштовхнув Коваленка до впорядкування його віршів, за власною ініціативою надіслав до газети «Нове життя» (Пряшів, тоді Чехословаччина) вірш Івана Коваленка «Червона калина». Завдяки цій публікації Коваленко став відомим у дисидентських колах, а згодом надрукував у «Новому житті» низку поезій та статей. Серед публікацій згодом з’явилася й стаття І.Коваленка про велику культурологічну працю Михайла Кутинського «Український Некрополь» Є також дуже зворушливий вірш Івана Коваленка, присвячений Михайлу Кутинському «Яка це радість – вас зустріти…» 
Під час знайомства з архівною справою Івана Коваленка було віднайдено автобіографію Михайла Кутинського, написану ним для зразку  почерку під час слідства у справі Коваленка у 1972 році. Михайло Кутинський проходив по справі як свідок, оскільки було перехоплено листування та вилучено багато самвидавівських праць, які він привозив Коваленку. Далі надаємо автобіографію Михайла Кутинського у текстовому форматі та у світлинах.


Пішов з життя Дмитро Мацука, головний спонсор Фестивалю ім.І.Коваленка



 

Сумна звістка напередодні Молодіжного мистецького фестивалю імені Івана Коваленка-2014…  Пішов з життя Дмитро Мацука,  головний спонсор Фестивалю імені Івана Коваленка 2012-2013 рр., засновник премії імені своєї матері - Ольги Рожманової.  Ольга Михайлівна була улюбленою ученицею, вірним та самовідданим другом сім’ї  поета-дисидента Івана Коваленка.  Після її смерті Дмитро Мацука продовжив справу популяризації творів Івана Коваленка, спонсоруючи Фестиваль імені поета, надаючи кошти на запис пісень на його вірші. Багато хто пам’ятає грандіозну презентацію пісенного альбому «Я тим щасливий…» у Національній філармонії України.   
Вихідець з України, грек за походженням, житель Москви, Дмитро Мацука багато зробив для розвитку української культури.  Світла йому пам’ять, слава і честь справжнім небайдужим меценатам!
На фото: Дмитро Мацука з дружиною та доньками під час концерту пам'яті Івана Коваленка в Національній філармонії України.
 

Слово, обращенное к душам учеников: учителя Ирина Павловна и Иван Ефимович Коваленко. Часть І.


Радислав КОКОДЗЕЙ,
2003, Боярка

Мы сейчас все чаще задумываемся о настоящем и будущем нашей школы. И это понятно: ведь от того, как мы учим детей сегодня, зависит судьба  будущих поколений  и судьба нашей страны. Есть много поводов для беспокойства: и падение престижа учительской профессии, и факты коррупции в учительской среде, и то, что при все усложняющихся программах дети заканчивают школу куда более безграмотными, чем буквально несколько десятилетий назад. Мне кажется, что нужно остановиться в написании все более сложных учебников и погоне за введением бесконечных новшеств в системе народного образования и задуматься: куда мы идем? Без осмысления того лучшего, что было в  школьном образовании раньше, невозможно двигаться вперед.  Но главная наша проблема – это личность учителя, его нравственные качества, его готовность к тяжелому и жертвенному труду. Почти бескорыстному, как на данный момент. Ответы о  будущем нужно искать в прошлом… И мне кажется, что рассказ о супружеской паре учителей Иване Ефимовиче и Ирине Павловне Коваленко из небольшого городка Боярка, расположенного под Киевом, если не ответит на многие вопросы, то хотя бы поставит их, что, на мой взгляд, тоже немаловажно. Вначале я хотел рассказать  об одном очень дружном классе, который вот уже 50 лет собирается каждый год, а  получился рассказ об учителях, которые их так учили и воспитывали, что для каждого из выпускников 1953 года школьные годы стали самым светлым периодом их жизни.  К сожалению, мой рассказ еще и о горькой судьбе выдающихся педагогов в условиях тоталитарной системы.  Но будет ли рождать подобные яркие личности наше, куда более свободное время? Захотят ли самые талантливые и способные представители нашего общества становиться учителями?

Слово, обращенное к душам учеников: учителя Ирина Павловна и Иван Ефимович Коваленко. Часть ІІ.


Продолжение. Начало читайте в Часть І. 
 
 
Вспоминает Лариса Пацановская: «Ирина Павловна вела уроки  тихим голосом, но в классе стояла мертвая тишина, ловилось каждое слово. Преподавание литературы давало благодатный материал. Отталкиваясь от литературного текста, Ирина Павловна готовила нас к будущей жизни, формировала наше сознание. На воспитательных часах она никогда не  делала нам выговоров. Спокойно обрисовывала положение вещей, подсказывала, как выйти из сложившейся ситуации, налаживала наши контакты с другими учителями.»
Вспоминает Нина Клименко: «За что я благодарна Ирине Павловне – это за то, что она привила нам всем любовь к литературе, и не только к русской. Начав читать, мы сразу обратились и к украинской, и к зарубежной литературе. Она открыла нам целый прекрасный мир. Всю жизнь мы очень много читаем.»
«Они были Учителями в высшем понимании этого слова»...

Дарунок з того світу


5 січня 2013 року народний депутат  Верховної ради від Коломиї та Городенки Олесь Доній під час святкування 90-річчя Мирослава Симчича передав вітання легендарному вояку УПА від доньки поета Івана Коваленка.  Пан Олесь передав також, за його словами, надзвичайно натхненний подарунок – подарунок у певному сенсі з того світу – повну збірку віршів Івана Коваленка та два музичні альбоми пісень на його слова. І нагадав, як колись табірні побратими мріяли про те, щоб були видані всі твори поета.  Олесь Доній процитував декілька уривків з листів  Мирослава Симчича до Івана Коваленка:
"Шановний наш Іване Юхимовичу! Пишу наш, а не мій, тому що Ви входите до когорти тих, які належать не одиницям, а всьому українському народові. Ви знаєте, я не майстер слова і не зумію сказати те, що відчуваю душею, серцем, а навіть мозком, ту любов і вдячність Вам… Є багато поетів, які пишуть, але так доступно, всевичерпно, просто і вливающе в душу більше Вашого не стрічаю. І яка мене опановує гордість, що з цим поетом я колись хлебав щі з одного котла.  Це помогло мені Вас зрозуміти, любити і повік не забути…  Ми з Вами вірили в перемогу в ті часи, коли не було жодного просвітку, то сьогодні я твердо вірю, ще не за горами той час, коли ми з Вами і наші сини та онуки будуть читати повну збірку Ваших творів".
Звертаючись до пана Мирослава, своє привітання Олесь Доній закінчив такими словами:

«Іван Коваленко не дожив до повної збірки своїх творів. Але дожив Мирослав Симчич. І дочка Івана Коваленка передає  Мирославу Симчичу його повну збірку - збірку віршів людини, з якою ви з одного котла хлебали щі для того, щоб всі ми жили в Незалежній Україні.  Це його пісні, його вірші, і це вдячність вам за вашу боротьбу…»

 

 


Мирослав Симчич, "Кривоніс”, у січні 1945 року разом із дивізією розгромив під час битви за Космач цілу каральну дивізію НКВД, відому злочинами проти людяності, винищенням цивільного населення та депортаціями кримських татар і народів Кавказу. Симчич був кілька разів засуджений на тривалі терміни в радянських концтаборах і відбув там загалом 32 з половиною роки.  З поетом Іваном Коваленком товаришував у Пермському таборі для політв’язнів №35, а за часів Незалежності – активно з ним листувався.