Про Олеся Коваленка


 

Про Олеся Коваленка

 

 
Олесь Коваленко (*6 грудня 1945, Чернігів — † 17 січня 2012, Київ)  – відомий український перекладач, син Івана Коваленка. У 1967 р. закінчив Національний університет імені Т.Г.Шевченка (перекладацький відділ факультету іноземних мов). З 1947 року проживав у м.Боярка, Київської області, а з 1973 року – в м.Києві. Володів більш, як 10-ма іноземними мовами, мав енциклопедичні знання. З 1967 року працював у «Інтуристі».   Завдяки вродженому хисту до іноземних мов та надзвичайній працелюбності досить рано досяг значних успіхів.  У віці 22 років  був направлений  у  закордонне відрядження в АРЄ, де у 1967-1969 рр.  працював перекладачем на риболовецькому траулері  і вже тоді перекладав з 9 іноземних мов. З 1969 працював старшим гідом-перекладачем  в «Інтуристі». Дотепний, іронічний, з аналітичним складом розуму, був яскравою харизматичною особистістю. Перед ним відкривалося блискуче майбутнє.  За його кандидатуру змагалися МЗС України та Генштаб Міністерства оборони СРСР. Проте   через арешт та ув’язнення  у 1972 р. свого батька поета-дисидента Івана Коваленка кар'єра Олеся Коваленка була зламана. Він став «невиїзним», в Україні його також не допускали до роботи з іноземцями. З того часу працював у бюро перекладів та викладав на курсах послідовного перекладу при «Інтуристі». Загалом пропрацював в «Інтуристі» біля 40 років.  Похований у м.Боярка.
Олесь Коваленко заклав стандарти перекладу юридичних документів на різні мови. За часів Незалежності України став найбільш затребуваним перекладачем офіційних документів для Верховної Ради та Міністерства закордонних справ України. Майстер художнього перекладу. Багато років співпрацював із англомовною версією журналу «Україна», робив переклади художньої прози українських авторів. Переклав на англійську мову низку творів українських класиків: П.Мирного («Хіба ревуть воли, як ясла повні»), І.Нечуя-Левицького(«Микола Джеря»), М.Вовчок («Інститутка», «Кармелюк»), оповідання І.Франка, М.Коцюбинського, С.Васильченка, А.Тесленка тощо. На високому художньому рівні передавав образність української мови та національний колорит. Перекладені О.Коваленком твори можна знайти в провідних бібліотеках світу.

 

Див. Список основних художніх перекладів Олеся Коваленка. 


Основні художні переклади Олеся Коваленка


  1. Myrnyi, Panas.   Do Oxen Low When Mangers Are Full? /Kiev: Dnipro, 1990. 330 p. /Tr. by Oles Kovalenko
  2. Nechui-Levyts'kyi, Ivan. Mikola Dzherya: a long story. / Ivan Nechuy-Levitsky. Tr. from the Ukrainian by Oles Kovalenko. Ill. by Volodimir Poltavets. Kiev: Dnipro, 1985. 161 p. illus.
  3. Vovchok, Marko. After Finishing School; a story. Tr. from the Ukrainian by Oles Kovalenko. Ill. by Serhiy Adamovich. Kiev: Dnipro, 1983. 123 p. illus. (part col.) B145.
  4. Vovchok, Marko. Karmelyuk; a tale. Tr. from the Ukrainian by Oles Kovalenko. Kiev: Dnipro, 1981. 41 p. illus.
  5. Teslenko, Arkhyp. Stories / Arkhip Teslenko. Kiev: Dnipro, 1981. 231 p. In town / Tr. by Oles Kovalenko.
  6. Love thy neighbor / Stories / Stepan Vasilchenko. Tr. from the Ukrainian  by Oles Kovalenko. Ill. by Vasil Yevdokimenko. Kiev: Dnipro, 1984. 214 p. ill. (part col.).
  7. Vasyl'chenko, Stepan. Stories / Stepan Vasilchenko. Tr. from the Ukrainian by Oles Kovalenko. Ill. by Vasil Yevdokimenko. Kiev: Dnipro, 1984. 214 p. ill. (part col.).
  8. Kotsiubyns'kyi, Mykhailo. Fata Morgana and Other Stories / Mikhailo Kotsyubinsky. Kiev: Dnipro, 1980. 406 p. The witch / Tr. by Oles Kovalenko.
  9. Franko, Ivan. Short Stories. Pure race / The thistles / Tr.by Oles Kovalenko.Kiev: Dnipro, 1977. 149 p. port.

100 років від дня народження Ірини Павлівни Коваленко


 26 серпня 2019 року виповнюється 100 років від дня народження Ірини Павлівни Коваленко, видатного педагога, дружини поета-дисидента Івана Коваленка.
Ірина Коваленко була непересічною самодостаньою особистістю, але все її зріле життя нерозривно пов'язано із її чоловіком Іваном Коваленко.  Їх об'єднувало дуже сильне романтичне кохання, вони прожили разом 62 роки. 
Ірина Павлівна Коваленко народилася 26 серпня 1919 року в місті Чернігові в інтелігентній сім'ї, що жила багатим духовним життям, мала зв'язки з видатними діячами української культури. У найближчому оточенні сім'ї були Володимир Cамійленко, Михайло Коцюбинський, Микола та Марко Вороні, Аркадій Казка, сім'я Вербицьких-Антіохів... Батька Ірини Павла Пилиповича Пустосмєхова було репресовано 1930 року, а 1937 - розстріляно під час сталінських репресій. Мати певний час жила із чоловіком у засланні, Ірину прихистила її старша сестра Олена. Але попри трагічні сімейні обставини Ірина закінчила школу із золотою медаллю і вступила у 1938 році до Київського університету імені Тараса Шевченка.

 Там вона зустріла і покохала свого майбутнього чоловіка - Івана Коваленка і вже за рік - у 1939 році вони побралися. А далі... далі вони з Іваном Коваленком мали одну долю на двох: Друга світова війна, незакінчена вища освіта, перебування в Чернігові на окупованій території у 1941-1943 рр., початок педагогічної діяльності в єдиній вцілілій школі Чернігова, народження у 1945 р. сина Олеся, переїзд у 1947 році під Київ до Боярки, завершення освіти, багаторічне вчителювання у Боярській середній школі № 1, народження у 1957 році доньки Марії, арешт Івана Коваленка у 1972 році за антирадянську діяльність, звільнення з роботи у 1973 році за відмову зректися чоловіка і публічно засудити його діяльність, 5 років чекання, непрості часи Незалежності України і 10 років самотності після смерті чоловіка... І все життя самовіддана робота із збереження творчих надбань свого чоловіка-поета. 
Іван Коваленко присвятив дружині багато зворушливих і ніжних віршів - вона була його коханою, музою, берегинею... Доля Ірини Коваленко та її чоловіка Івана таки доводить, що вічне кохання існує.
У творчості Івана Коваленка багато віршів, присвячених дружині - напряму чи то поміж рядками, але найбільш вражаючий короткий цикл віршів "Немеркнуча зоря", що об'єднує вірші до дружини, написані в уральському таборі...

У сімейному архіві сім'ї Коваленко мало фотогрфій, але три основні спільні фотографії Ірини та Івана Коваленка відображають незмінність їх  почуттів упродовж усього їх спільного життя.

 

 

 



Михайло Іванович Кутинський. Довідка та автобіографія.


Михайло Іванович Кутинський – український культуролог, дослідник поховань відомих українців, письменник, багаторічний політв’язень сталінських таборів. Михайло Кутинський відіграв визначну роль у долі поета-дисидента Івана Коваленка, високо оцінивши поезії Івана Коваленка та надихнувши його на подальшу творчість. М.Кутинський, підштовхнув Коваленка до впорядкування його віршів, за власною ініціативою надіслав до газети «Нове життя» (Пряшів, тоді Чехословаччина) вірш Івана Коваленка «Червона калина». Завдяки цій публікації Коваленко став відомим у дисидентських колах, а згодом надрукував у «Новому житті» низку поезій та статей. Серед публікацій згодом з’явилася й стаття І.Коваленка про велику культурологічну працю Михайла Кутинського «Український Некрополь» Є також дуже зворушливий вірш Івана Коваленка, присвячений Михайлу Кутинському «Яка це радість – вас зустріти…» 
Під час знайомства з архівною справою Івана Коваленка було віднайдено автобіографію Михайла Кутинського, написану ним для зразку  почерку під час слідства у справі Коваленка у 1972 році. Михайло Кутинський проходив по справі як свідок, оскільки було перехоплено листування та вилучено багато самвидавівських праць, які він привозив Коваленку. Далі надаємо автобіографію Михайла Кутинського у текстовому форматі та у світлинах.


Пішов з життя Дмитро Мацука, головний спонсор Фестивалю ім.І.Коваленка



 

Сумна звістка напередодні Молодіжного мистецького фестивалю імені Івана Коваленка-2014…  Пішов з життя Дмитро Мацука,  головний спонсор Фестивалю імені Івана Коваленка 2012-2013 рр., засновник премії імені своєї матері - Ольги Рожманової.  Ольга Михайлівна була улюбленою ученицею, вірним та самовідданим другом сім’ї  поета-дисидента Івана Коваленка.  Після її смерті Дмитро Мацука продовжив справу популяризації творів Івана Коваленка, спонсоруючи Фестиваль імені поета, надаючи кошти на запис пісень на його вірші. Багато хто пам’ятає грандіозну презентацію пісенного альбому «Я тим щасливий…» у Національній філармонії України.   
Вихідець з України, грек за походженням, житель Москви, Дмитро Мацука багато зробив для розвитку української культури.  Світла йому пам’ять, слава і честь справжнім небайдужим меценатам!
На фото: Дмитро Мацука з дружиною та доньками під час концерту пам'яті Івана Коваленка в Національній філармонії України.
 

Слово, обращенное к душам учеников: учителя Ирина Павловна и Иван Ефимович Коваленко. Часть І.


Радислав КОКОДЗЕЙ,
2003, Боярка

Мы сейчас все чаще задумываемся о настоящем и будущем нашей школы. И это понятно: ведь от того, как мы учим детей сегодня, зависит судьба  будущих поколений  и судьба нашей страны. Есть много поводов для беспокойства: и падение престижа учительской профессии, и факты коррупции в учительской среде, и то, что при все усложняющихся программах дети заканчивают школу куда более безграмотными, чем буквально несколько десятилетий назад. Мне кажется, что нужно остановиться в написании все более сложных учебников и погоне за введением бесконечных новшеств в системе народного образования и задуматься: куда мы идем? Без осмысления того лучшего, что было в  школьном образовании раньше, невозможно двигаться вперед.  Но главная наша проблема – это личность учителя, его нравственные качества, его готовность к тяжелому и жертвенному труду. Почти бескорыстному, как на данный момент. Ответы о  будущем нужно искать в прошлом… И мне кажется, что рассказ о супружеской паре учителей Иване Ефимовиче и Ирине Павловне Коваленко из небольшого городка Боярка, расположенного под Киевом, если не ответит на многие вопросы, то хотя бы поставит их, что, на мой взгляд, тоже немаловажно. Вначале я хотел рассказать  об одном очень дружном классе, который вот уже 50 лет собирается каждый год, а  получился рассказ об учителях, которые их так учили и воспитывали, что для каждого из выпускников 1953 года школьные годы стали самым светлым периодом их жизни.  К сожалению, мой рассказ еще и о горькой судьбе выдающихся педагогов в условиях тоталитарной системы.  Но будет ли рождать подобные яркие личности наше, куда более свободное время? Захотят ли самые талантливые и способные представители нашего общества становиться учителями?

Слово, обращенное к душам учеников: учителя Ирина Павловна и Иван Ефимович Коваленко. Часть ІІ.


Продолжение. Начало читайте в Часть І. 
 
 
Вспоминает Лариса Пацановская: «Ирина Павловна вела уроки  тихим голосом, но в классе стояла мертвая тишина, ловилось каждое слово. Преподавание литературы давало благодатный материал. Отталкиваясь от литературного текста, Ирина Павловна готовила нас к будущей жизни, формировала наше сознание. На воспитательных часах она никогда не  делала нам выговоров. Спокойно обрисовывала положение вещей, подсказывала, как выйти из сложившейся ситуации, налаживала наши контакты с другими учителями.»
Вспоминает Нина Клименко: «За что я благодарна Ирине Павловне – это за то, что она привила нам всем любовь к литературе, и не только к русской. Начав читать, мы сразу обратились и к украинской, и к зарубежной литературе. Она открыла нам целый прекрасный мир. Всю жизнь мы очень много читаем.»
«Они были Учителями в высшем понимании этого слова»...

Дарунок з того світу


5 січня 2013 року народний депутат  Верховної ради від Коломиї та Городенки Олесь Доній під час святкування 90-річчя Мирослава Симчича передав вітання легендарному вояку УПА від доньки поета Івана Коваленка.  Пан Олесь передав також, за його словами, надзвичайно натхненний подарунок – подарунок у певному сенсі з того світу – повну збірку віршів Івана Коваленка та два музичні альбоми пісень на його слова. І нагадав, як колись табірні побратими мріяли про те, щоб були видані всі твори поета.  Олесь Доній процитував декілька уривків з листів  Мирослава Симчича до Івана Коваленка:
"Шановний наш Іване Юхимовичу! Пишу наш, а не мій, тому що Ви входите до когорти тих, які належать не одиницям, а всьому українському народові. Ви знаєте, я не майстер слова і не зумію сказати те, що відчуваю душею, серцем, а навіть мозком, ту любов і вдячність Вам… Є багато поетів, які пишуть, але так доступно, всевичерпно, просто і вливающе в душу більше Вашого не стрічаю. І яка мене опановує гордість, що з цим поетом я колись хлебав щі з одного котла.  Це помогло мені Вас зрозуміти, любити і повік не забути…  Ми з Вами вірили в перемогу в ті часи, коли не було жодного просвітку, то сьогодні я твердо вірю, ще не за горами той час, коли ми з Вами і наші сини та онуки будуть читати повну збірку Ваших творів".
Звертаючись до пана Мирослава, своє привітання Олесь Доній закінчив такими словами:

«Іван Коваленко не дожив до повної збірки своїх творів. Але дожив Мирослав Симчич. І дочка Івана Коваленка передає  Мирославу Симчичу його повну збірку - збірку віршів людини, з якою ви з одного котла хлебали щі для того, щоб всі ми жили в Незалежній Україні.  Це його пісні, його вірші, і це вдячність вам за вашу боротьбу…»

 

 


Мирослав Симчич, "Кривоніс”, у січні 1945 року разом із дивізією розгромив під час битви за Космач цілу каральну дивізію НКВД, відому злочинами проти людяності, винищенням цивільного населення та депортаціями кримських татар і народів Кавказу. Симчич був кілька разів засуджений на тривалі терміни в радянських концтаборах і відбув там загалом 32 з половиною роки.  З поетом Іваном Коваленком товаришував у Пермському таборі для політв’язнів №35, а за часів Незалежності – активно з ним листувався.


ЗНАКИ ДОЛІ (інтерв’ю з Марією Кириленко)


Марія Іванівно, розкажіть, будь ласка, про себе. Що є пріоритетним у Вашому житті?

Так склалося (і склалося, як на мене, щасливо), що у моєму житті все переплетено – і сімейні справи, і робота, і громадська діяльність, і справа мого життя – збереження та популяризація творчих надбань мого батька, поета-дисидента Івана Коваленка.

Ким же був Іван Коваленко?

Про Олеся Коваленка згадує Ігор Тагушев


С Олесем Коваленко я дружил много лет,  а познакомились и подружились мы с ним в период нашей общей командировки в Египет с октября 1967 по июнь 1969 г.г.,  куда были направлены для работы на судах египетского рыболовного флота в качестве советников (наше судно называлось «Хургада»)…