Про Олеся Коваленка
Олесь Коваленко заклав стандарти перекладу юридичних документів на різні мови. За часів Незалежності України став найбільш затребуваним перекладачем офіційних документів для Верховної Ради та Міністерства закордонних справ України. Майстер художнього перекладу. Багато років співпрацював із англомовною версією журналу «Україна», робив переклади художньої прози українських авторів. Переклав на англійську мову низку творів українських класиків: П.Мирного («Хіба ревуть воли, як ясла повні»), І.Нечуя-Левицького(«Микола Джеря»), М.Вовчок («Інститутка», «Кармелюк»), оповідання І.Франка, М.Коцюбинського, С.Васильченка, А.Тесленка тощо. На високому художньому рівні передавав образність української мови та національний колорит. Перекладені О.Коваленком твори можна знайти в провідних бібліотеках світу.
Основні художні переклади Олеся Коваленка
- Myrnyi, Panas. Do Oxen Low When Mangers Are Full? /Kiev: Dnipro, 1990. 330 p. /Tr. by Oles Kovalenko
- Nechui-Levyts'kyi, Ivan. Mikola Dzherya: a long story. / Ivan Nechuy-Levitsky. Tr. from the Ukrainian by Oles Kovalenko. Ill. by Volodimir Poltavets. Kiev: Dnipro, 1985. 161 p. illus.
- Vovchok, Marko. After Finishing School; a story. Tr. from the Ukrainian by Oles Kovalenko. Ill. by Serhiy Adamovich. Kiev: Dnipro, 1983. 123 p. illus. (part col.) B145.
- Vovchok, Marko. Karmelyuk; a tale. Tr. from the Ukrainian by Oles Kovalenko. Kiev: Dnipro, 1981. 41 p. illus.
- Teslenko, Arkhyp. Stories / Arkhip Teslenko. Kiev: Dnipro, 1981. 231 p. In town / Tr. by Oles Kovalenko.
- Love thy neighbor / Stories / Stepan Vasilchenko. Tr. from the Ukrainian by Oles Kovalenko. Ill. by Vasil Yevdokimenko. Kiev: Dnipro, 1984. 214 p. ill. (part col.).
- Vasyl'chenko, Stepan. Stories / Stepan Vasilchenko. Tr. from the Ukrainian by Oles Kovalenko. Ill. by Vasil Yevdokimenko. Kiev: Dnipro, 1984. 214 p. ill. (part col.).
- Kotsiubyns'kyi, Mykhailo. Fata Morgana and Other Stories / Mikhailo Kotsyubinsky. Kiev: Dnipro, 1980. 406 p. The witch / Tr. by Oles Kovalenko.
- Franko, Ivan. Short Stories. Pure race / The thistles / Tr.by Oles Kovalenko.Kiev: Dnipro, 1977. 149 p. port.
В архіві сім’ї Івана Коваленка збереглися унікальні спогади Лавра Нечипоренка про Голодомор
23 листопада 2020 року до Національного музею Голодомору-геноциду було передано спогади Лавра Нечипоренка «33-й рік» про Голодомор 1932-1933 років, які довгий час зберігалися в домашньому архіві сім'ї поета-дисидента Івана Коваленка. Ініціатором акції став історик, політолог, краєзнавець Андрій Ковальов.
Свої спогади про Голодомор Лавро Нечипоренко, учитель фізики з Боярки, записав у простому шкільному зошиті на 96 сторінок ще у 60-х роках. Він передав цей зошит своєму колезі, учителю іноземних мов, поету Івану Коваленку. Син Лавра Нечипоренка Олександр припускає, що Коваленко мав відредагувати та набрати цей твір на друкарській машинці для подальшого розповсюдження.
Іван Коваленко писав сильні українські вірші, які одразу розходились самвидавом. Низка його поезій була надрукована в газеті пряшівських українців «Нове життя» (Чехословаччина), деякі вірші через самвидав потрапили до Канади. Коваленко вів системну роботу із розповсюдження і виготовлення самвидаву. З 1961 році за Іваном Коваленком було встановлено нагляд КДБ. У 1968 році він публічно засудив вторгнення військ СРСР та країн Варшавського договору до Чехословаччини. З 1969 р. щодо поета провадилася оперативна розробка №30 «Поліглот», що свідчить про масштаб його антирадянської діяльності. У 1972 році його було заарештовано. Усі рукописні та машинописні матеріали були вилучені під час обшуку й долучені до справи.
Ось так до архіву КДБ, а згодом СБУ потрапив твір Лавра Нечипоренка «33-й рік». Це не просто спогади, а талановито написаний художній автобіографічний роман. Як згадує донька Івана Коваленка Марія, Лавро Лаврович дуже сумував, що ця його праця згинула, як тоді здавалося, назавжди....
У Боярці відкрито меморіальну дошку поету-дисиденту Івану Коваленку та його дружині Ірині
30 листопада 2019 року на будівлі Боярської загальноосвітньої школи №1 було відкрито меморіальну дошку поету-дисиденту Івану Юхимовичу Коваленку та його дружині Ірині Павлівні. Це відбулося в рамках святкування 60-річчя школи та було присвячено сторіччю з дня народження Івана Коваленка (13 січня) та його дружини Ірини (26 серпня), що мали місце цього року. Разом у цій школі подружжя працювало з 1947 по 1955 рік. Це був надзвичайно плідний і яскравий період: шкільний театр, літературні вечори, походи, шалена любов учнів та повага батьків... Але тоталітарний режим не дозволив педагогам працювати разом. Після звільнення Івана Коваленка через «неповагу до партійної організації» він певний час взагалі не міг працювати за фахом. Уже за хрущовської відлиги вчителював у інших навчальних закладах Боярки. Ірина Павлівна працювала до 1973 року, протримавшись ще рік після ув’язнення чоловіка під час репресій української інтелігенції у 1972 р., і була звільнена після загальних шкільних зборів, які було ініційовано і проведено представниками Комітету державної безпеки. На зборах все пішло зовсім не так, як планували в КДБ: Ірина Павлівна відмовилася публічно засуджувати свого чоловіка, а її колеги, замість того, щоб засуджувати її, говорили тільки хороше («Ми ж не до медалі її представляємо», - невдоволено буркотів майор). Найтрагічніше, що талановитим, непересічним педагогам, які вважали вчителювання своєю вищою місією, до самої смерті не судилося більше зайти до шкільного класу…
100 років від дня народження Ірини Павлівни Коваленко
26 серпня 2019 року виповнюється 100 років від дня народження Ірини Павлівни Коваленко, видатного педагога, дружини поета-дисидента Івана Коваленка.
Ірина Коваленко була непересічною самодостаньою особистістю, але все її зріле життя нерозривно пов'язано із її чоловіком Іваном Коваленко. Їх об'єднувало дуже сильне романтичне кохання, вони прожили разом 62 роки.
Ірина Павлівна Коваленко народилася 26 серпня 1919 року в місті Чернігові в інтелігентній сім'ї, що жила багатим духовним життям, мала зв'язки з видатними діячами української культури. У найближчому оточенні сім'ї були Володимир Cамійленко, Михайло Коцюбинський, Микола та Марко Вороні, Аркадій Казка, сім'я Вербицьких-Антіохів... Батька Ірини Павла Пилиповича Пустосмєхова було репресовано 1930 року, а 1937 - розстріляно під час сталінських репресій. Мати певний час жила із чоловіком у засланні, Ірину прихистила її старша сестра Олена. Але попри трагічні сімейні обставини Ірина закінчила школу із золотою медаллю і вступила у 1938 році до Київського університету імені Тараса Шевченка.
Михайло Іванович Кутинський. Довідка та автобіографія.
Михайло Іванович Кутинський – український культуролог, дослідник поховань відомих українців, письменник, багаторічний політв’язень сталінських таборів. Михайло Кутинський відіграв визначну роль у долі поета-дисидента Івана Коваленка, високо оцінивши поезії Івана Коваленка та надихнувши його на подальшу творчість. М.Кутинський, підштовхнув Коваленка до впорядкування його віршів, за власною ініціативою надіслав до газети «Нове життя» (Пряшів, тоді Чехословаччина) вірш Івана Коваленка «Червона калина». Завдяки цій публікації Коваленко став відомим у дисидентських колах, а згодом надрукував у «Новому житті» низку поезій та статей. Серед публікацій згодом з’явилася й стаття І.Коваленка про велику культурологічну працю Михайла Кутинського «Український Некрополь». Є також дуже зворушливий вірш Івана Коваленка, присвячений Михайлу Кутинському «Яка це радість – вас зустріти…»
Під час знайомства з архівною справою Івана Коваленка було віднайдено автобіографію Михайла Кутинського, написану ним для зразку почерку під час слідства у справі Коваленка у 1972 році. Михайло Кутинський проходив по справі як свідок, оскільки було перехоплено листування та вилучено багато самвидавівських праць, які він привозив Коваленку. Далі надаємо автобіографію Михайла Кутинського у текстовому форматі та у світлинах.
Пішов з життя Дмитро Мацука, головний спонсор Фестивалю ім.І.Коваленка
Сумна звістка напередодні Молодіжного мистецького фестивалю імені Івана Коваленка-2014… Пішов з життя Дмитро Мацука, головний спонсор Фестивалю імені Івана Коваленка 2012-2013 рр., засновник премії імені своєї матері - Ольги Рожманової. Ольга Михайлівна була улюбленою ученицею, вірним та самовідданим другом сім’ї поета-дисидента Івана Коваленка. Після її смерті Дмитро Мацука продовжив справу популяризації творів Івана Коваленка, спонсоруючи Фестиваль імені поета, надаючи кошти на запис пісень на його вірші. Багато хто пам’ятає грандіозну презентацію пісенного альбому «Я тим щасливий…» у Національній філармонії України.
Вихідець з України, грек за походженням, житель Москви, Дмитро Мацука багато зробив для розвитку української культури. Світла йому пам’ять, слава і честь справжнім небайдужим меценатам!
Слово, обращенное к душам учеников: учителя Ирина Павловна и Иван Ефимович Коваленко. Часть І.
Слово, обращенное к душам учеников: учителя Ирина Павловна и Иван Ефимович Коваленко. Часть ІІ.
Дарунок з того світу
"Шановний наш Іване Юхимовичу! Пишу наш, а не мій, тому що Ви входите до когорти тих, які належать не одиницям, а всьому українському народові. Ви знаєте, я не майстер слова і не зумію сказати те, що відчуваю душею, серцем, а навіть мозком, ту любов і вдячність Вам… Є багато поетів, які пишуть, але так доступно, всевичерпно, просто і вливающе в душу більше Вашого не стрічаю. І яка мене опановує гордість, що з цим поетом я колись хлебав щі з одного котла. Це помогло мені Вас зрозуміти, любити і повік не забути… Ми з Вами вірили в перемогу в ті часи, коли не було жодного просвітку, то сьогодні я твердо вірю, ще не за горами той час, коли ми з Вами і наші сини та онуки будуть читати повну збірку Ваших творів".
Звертаючись до пана Мирослава, своє привітання Олесь Доній закінчив такими словами:
«Іван Коваленко не дожив до повної збірки своїх творів. Але дожив Мирослав Симчич. І дочка Івана Коваленка передає Мирославу Симчичу його повну збірку - збірку віршів людини, з якою ви з одного котла хлебали щі для того, щоб всі ми жили в Незалежній Україні. Це його пісні, його вірші, і це вдячність вам за вашу боротьбу…»