У Боярці відкрито меморіальну дошку поету-дисиденту Івану Коваленку та його дружині Ірині
30 листопада 2019 року на будівлі Боярської загальноосвітньої школи №1 було відкрито меморіальну дошку поету-дисиденту Івану Юхимовичу Коваленку та його дружині Ірині Павлівні. Це відбулося в рамках святкування 60-річчя школи та було присвячено сторіччю з дня народження Івана Коваленка (13 січня) та його дружини Ірини (26 серпня), що мали місце цього року. Разом у цій школі подружжя працювало з 1947 по 1955 рік. Це був надзвичайно плідний і яскравий період: шкільний театр, літературні вечори, походи, шалена любов учнів та повага батьків... Але тоталітарний режим не дозволив педагогам працювати разом. Після звільнення Івана Коваленка через «неповагу до партійної організації» він певний час взагалі не міг працювати за фахом. Уже за хрущовської відлиги вчителював у інших навчальних закладах Боярки. Ірина Павлівна працювала до 1973 року, протримавшись ще рік після ув’язнення чоловіка під час репресій української інтелігенції у 1972 р., і була звільнена після загальних шкільних зборів, які було ініційовано і проведено представниками Комітету державної безпеки. На зборах все пішло зовсім не так, як планували в КДБ: Ірина Павлівна відмовилася публічно засуджувати свого чоловіка, а її колеги, замість того, щоб засуджувати її, говорили тільки хороше («Ми ж не до медалі її представляємо», - невдоволено буркотів майор). Найтрагічніше, що талановитим, непересічним педагогам, які вважали вчителювання своєю вищою місією, до самої смерті не судилося більше зайти до шкільного класу…
Михайло Іванович Кутинський. Довідка та автобіографія.
Михайло Іванович Кутинський – український культуролог, дослідник поховань відомих українців, письменник, багаторічний політв’язень сталінських таборів. Михайло Кутинський відіграв визначну роль у долі поета-дисидента Івана Коваленка, високо оцінивши поезії Івана Коваленка та надихнувши його на подальшу творчість. М.Кутинський, підштовхнув Коваленка до впорядкування його віршів, за власною ініціативою надіслав до газети «Нове життя» (Пряшів, тоді Чехословаччина) вірш Івана Коваленка «Червона калина». Завдяки цій публікації Коваленко став відомим у дисидентських колах, а згодом надрукував у «Новому житті» низку поезій та статей. Серед публікацій згодом з’явилася й стаття І.Коваленка про велику культурологічну працю Михайла Кутинського «Український Некрополь». Є також дуже зворушливий вірш Івана Коваленка, присвячений Михайлу Кутинському «Яка це радість – вас зустріти…»
Під час знайомства з архівною справою Івана Коваленка було віднайдено автобіографію Михайла Кутинського, написану ним для зразку почерку під час слідства у справі Коваленка у 1972 році. Михайло Кутинський проходив по справі як свідок, оскільки було перехоплено листування та вилучено багато самвидавівських праць, які він привозив Коваленку. Далі надаємо автобіографію Михайла Кутинського у текстовому форматі та у світлинах.
Дарунок з того світу
"Шановний наш Іване Юхимовичу! Пишу наш, а не мій, тому що Ви входите до когорти тих, які належать не одиницям, а всьому українському народові. Ви знаєте, я не майстер слова і не зумію сказати те, що відчуваю душею, серцем, а навіть мозком, ту любов і вдячність Вам… Є багато поетів, які пишуть, але так доступно, всевичерпно, просто і вливающе в душу більше Вашого не стрічаю. І яка мене опановує гордість, що з цим поетом я колись хлебав щі з одного котла. Це помогло мені Вас зрозуміти, любити і повік не забути… Ми з Вами вірили в перемогу в ті часи, коли не було жодного просвітку, то сьогодні я твердо вірю, ще не за горами той час, коли ми з Вами і наші сини та онуки будуть читати повну збірку Ваших творів".
Звертаючись до пана Мирослава, своє привітання Олесь Доній закінчив такими словами:
«Іван Коваленко не дожив до повної збірки своїх творів. Але дожив Мирослав Симчич. І дочка Івана Коваленка передає Мирославу Симчичу його повну збірку - збірку віршів людини, з якою ви з одного котла хлебали щі для того, щоб всі ми жили в Незалежній Україні. Це його пісні, його вірші, і це вдячність вам за вашу боротьбу…»
Владислав Савенок
Савенок Владислав Васильович – відомий журналіст, тележурналіст, поет, прозаїк, фотограф. Народився 5 грудня 1959 року у с.Ліски Менського району. Вищу освіту здобув на факультеті журналістики Київського державного університету ім.Т.Шевченка у 1986-1992 рр. Закінчив телевізійну школу новин "Інтерньюз Нетуорк" (липень 1998 р). Має багаторічний досвід роботи в газетах, на радіо, телебаченні, Інтернет - виданнях та інформаційних агентствах. Працював кореспондентом газети "Комсомольський гарт" і завідувачем сектору економіки газети "Чернігівські відомості", співпрацював з газетами "Молодь України", "День". Очолював редакцію новин телерадіоагентства ”Новий Чернігів"(1992-2001), газету "Чернігівська панорама" - (2002-2003). Працював власкором інформаційного агентства "Українські Новини", Української служби Бі-Бі-Сі, радіо "Свобода", телеканалів: "Новий канал", ICTV, СТБ, "1+1". Працював тренером-фахівцем у галузі ЗМІ. Один з авторів книг "Регіональний портрет України"(2003), "Колыбель политика или Паранойя избирательных кампаний" (2004). Головний редактор Інтернет-видання «Високий вал», секретар літературної спілки «Чернігів» та відповідальний секретар часопису «Літературний Чернігів». Автор книжок художньої прози і поезії. Співавтор авантюрно-романтичної повісті «Вой шакалов» (2001 р.) автор українського перекладу – «Виття шакалів» (2004 р.). Має збірку оповідань та новел «Божевільні файли» (2006). У художніх творах використовує прийоми фентезі, магічного реалізму, додаючи іронію та гумор.
Багато років товаришував із поетом-дисидентом Іваном Коваленком, спочатку як член спільноти так званих «юрківців» (група чернігівських митців, що переймалися відродженням імені поета Ігоря Юркова), а згодом - як друг сім'ї. Першим надрукував вірші І.Коваленка у незалежній Україні (Журнал «Україна» №14,1992 р.) за своєю передмовою.
Спогади В.Савенка про І.Коваленка "Потрясіння"
Вірш І.Коваленка, присвячений В.Савенку «Нам молитва і піст…»
Олександр Корж
Корж Олександр Іванович – поет, Голова Правління Конгресу літераторів України, лауреат літературної премії ім.В.Даля. Випускник Військової академії ім. О.Ф.Можайського (м.Санкт-Петербург), інституту журналістики (м.Київ), керівник будівельного підприємства «Боярські майстри» і президент однойменного творчого об’єднання. Автор поетичних збірок «Сім кроків», «Квадратура кола».
З Іваном Коваленком Олександра Коржа пов'язували теплі дружні стосунки. Коваленко присвятив О.Коржу сонет «З породи й племені майстрів...»
Олександр Корж присвятив Івану Юхимовичу вірш «Картина «Крик». Едвард Мунк», а його дружині Ірині Павлівні - вірш «Світло».
О Святославе Хрыкине
Хрыкин Святослав Евдокимович – художник и поэт. Родился в 1939 году на Дальнем Востоке, на таежных золотых приисках Низовья Амура. С 1955 года – в Чернигове. В 1958-1959 работал на строительстве канала «Северский Донец – Донбасс». В 1959 работал на Черниговском заводе «Октябрьский Молот». С 1971 – художник-оформитель. Стихи начал писать в школьные годы. Первые публикации появились в начале 60-х годов, в областной газете «Деснянська Правда». Стихи печатались также на страницах газет «Комсомольский гарт» (Чернигов), «Зеркальная Струя» (Харьков), журнала «Радуга» (Киев), звучали на радио Москвы и Чернигова...
С.Хрыкин "...Уже в полудрёме..."*
… Уже в полудреме, я слушал, как капает с крыш
Ночь звездною тьмою и неодолимым молчаньем.
И вдруг я подумал: «Неужто же не одаришь,
О светлое утро, ты вновь мою душу сознаньем!...»-
И в сон погрузился…И ночь промелькнула, как миг.
И бодростью утро влилось в обновленное тело!
И вновь мне раскрылся Вселенной ликующий лик,
М вновь меня жизнь повлекла в свою глубь оголтело...
С.Хрыкин. "Питер Брейгель Старший (2)"*
Опять весна! –
Над рощею, над лугом,
над пашнею
огромный день плывет...