100 років від дня народження Ірини Павлівни Коваленко


 26 серпня 2019 року виповнюється 100 років від дня народження Ірини Павлівни Коваленко, видатного педагога, дружини поета-дисидента Івана Коваленка.
Ірина Коваленко була непересічною самодостаньою особистістю, але все її зріле життя нерозривно пов'язано із її чоловіком Іваном Коваленко.  Їх об'єднувало дуже сильне романтичне кохання, вони прожили разом 62 роки. 
Ірина Павлівна Коваленко народилася 26 серпня 1919 року в місті Чернігові в інтелігентній сім'ї, що жила багатим духовним життям, мала зв'язки з видатними діячами української культури. У найближчому оточенні сім'ї були Володимир Cамійленко, Михайло Коцюбинський, Микола та Марко Вороні, Аркадій Казка, сім'я Вербицьких-Антіохів... Батька Ірини Павла Пилиповича Пустосмєхова було репресовано 1930 року, а 1937 - розстріляно під час сталінських репресій. Мати певний час жила із чоловіком у засланні, Ірину прихистила її старша сестра Олена. Але попри трагічні сімейні обставини Ірина закінчила школу із золотою медаллю і вступила у 1938 році до Київського університету імені Тараса Шевченка.

 Там вона зустріла і покохала свого майбутнього чоловіка - Івана Коваленка і вже за рік - у 1939 році вони побралися. А далі... далі вони з Іваном Коваленком мали одну долю на двох: Друга світова війна, незакінчена вища освіта, перебування в Чернігові на окупованій території у 1941-1943 рр., початок педагогічної діяльності в єдиній вцілілій школі Чернігова, народження у 1945 р. сина Олеся, переїзд у 1947 році під Київ до Боярки, завершення освіти, багаторічне вчителювання у Боярській середній школі № 1, народження у 1957 році доньки Марії, арешт Івана Коваленка у 1972 році за антирадянську діяльність, звільнення з роботи у 1973 році за відмову зректися чоловіка і публічно засудити його діяльність, 5 років чекання, непрості часи Незалежності України і 10 років самотності після смерті чоловіка... І все життя самовіддана робота із збереження творчих надбань свого чоловіка-поета. 
Іван Коваленко присвятив дружині багато зворушливих і ніжних віршів - вона була його коханою, музою, берегинею... Доля Ірини Коваленко та її чоловіка Івана таки доводить, що вічне кохання існує.
У творчості Івана Коваленка багато віршів, присвячених дружині - напряму чи то поміж рядками, але найбільш вражаючий короткий цикл віршів "Немеркнуча зоря", що об'єднує вірші до дружини, написані в уральському таборі...

У сімейному архіві сім'ї Коваленко мало фотогрфій, але три основні спільні фотографії Ірини та Івана Коваленка відображають незмінність їх  почуттів упродовж усього їх спільного життя.

 

 

 



Слово, обращенное к душам учеников: учителя Ирина Павловна и Иван Ефимович Коваленко. Часть І.


Радислав КОКОДЗЕЙ,
2003, Боярка

Мы сейчас все чаще задумываемся о настоящем и будущем нашей школы. И это понятно: ведь от того, как мы учим детей сегодня, зависит судьба  будущих поколений  и судьба нашей страны. Есть много поводов для беспокойства: и падение престижа учительской профессии, и факты коррупции в учительской среде, и то, что при все усложняющихся программах дети заканчивают школу куда более безграмотными, чем буквально несколько десятилетий назад. Мне кажется, что нужно остановиться в написании все более сложных учебников и погоне за введением бесконечных новшеств в системе народного образования и задуматься: куда мы идем? Без осмысления того лучшего, что было в  школьном образовании раньше, невозможно двигаться вперед.  Но главная наша проблема – это личность учителя, его нравственные качества, его готовность к тяжелому и жертвенному труду. Почти бескорыстному, как на данный момент. Ответы о  будущем нужно искать в прошлом… И мне кажется, что рассказ о супружеской паре учителей Иване Ефимовиче и Ирине Павловне Коваленко из небольшого городка Боярка, расположенного под Киевом, если не ответит на многие вопросы, то хотя бы поставит их, что, на мой взгляд, тоже немаловажно. Вначале я хотел рассказать  об одном очень дружном классе, который вот уже 50 лет собирается каждый год, а  получился рассказ об учителях, которые их так учили и воспитывали, что для каждого из выпускников 1953 года школьные годы стали самым светлым периодом их жизни.  К сожалению, мой рассказ еще и о горькой судьбе выдающихся педагогов в условиях тоталитарной системы.  Но будет ли рождать подобные яркие личности наше, куда более свободное время? Захотят ли самые талантливые и способные представители нашего общества становиться учителями?

Слово, обращенное к душам учеников: учителя Ирина Павловна и Иван Ефимович Коваленко. Часть ІІ.


Продолжение. Начало читайте в Часть І. 
 
 
Вспоминает Лариса Пацановская: «Ирина Павловна вела уроки  тихим голосом, но в классе стояла мертвая тишина, ловилось каждое слово. Преподавание литературы давало благодатный материал. Отталкиваясь от литературного текста, Ирина Павловна готовила нас к будущей жизни, формировала наше сознание. На воспитательных часах она никогда не  делала нам выговоров. Спокойно обрисовывала положение вещей, подсказывала, как выйти из сложившейся ситуации, налаживала наши контакты с другими учителями.»
Вспоминает Нина Клименко: «За что я благодарна Ирине Павловне – это за то, что она привила нам всем любовь к литературе, и не только к русской. Начав читать, мы сразу обратились и к украинской, и к зарубежной литературе. Она открыла нам целый прекрасный мир. Всю жизнь мы очень много читаем.»
«Они были Учителями в высшем понимании этого слова»...

Про Ірину Коваленко згадує Ольга Рожманова*


Ирина Павловна Коваленко… Это не просто наша учительница русского языка и литературы, классный руководитель нашего десятого класса. Это человек, который – без преувеличения – определил наш нравственный путь на всю жизнь...


На сороковини з дня відходу з білого світу Ірини Коваленко – жінки-патріотки, дружини-соратниці поета-дисидента Івана Коваленка


Аліна ТРЕТЯК

За Вами, Ірино, сумує родина,
За Вами, Ірино, сумує Вкраїна…



Ірино, Ірино, вже й сороковини –
Душа відлітає в довічну стежину.
Ірино, Ірино, червона калина
Вам кетягом маше в цю пору осінню...


Монолог дружини


Аліна ТРЕТЯК

Ірині Коваленко — вдові колишнього політв’язня
Івана Коваленка: поета, патріота, громадянина


І зараз відчуваю – поруч ти,
Хоча між нами – два світи:
Цей, білий світ і той, далекий...
До нього не летять лелеки –
Не родить вічності граніт,
І там немає плину літ…