У Боярці відкрито меморіальну дошку поету-дисиденту Івану Коваленку та його дружині Ірині


 

30 листопада 2019 року на будівлі Боярської загальноосвітньої школи №1 було відкрито меморіальну дошку поету-дисиденту Івану Юхимовичу Коваленку та його дружині Ірині Павлівні. Це відбулося в рамках святкування 60-річчя школи та було присвячено сторіччю з дня народження Івана Коваленка (13 січня) та його дружини Ірини (26 серпня), що мали місце цього року. Разом у цій школі подружжя працювало з 1947 по 1955 рік. Це був надзвичайно плідний і яскравий період: шкільний театр, літературні вечори, походи, шалена любов учнів та повага батьків... Але тоталітарний режим не дозволив педагогам працювати разом. Після звільнення Івана Коваленка через «неповагу до партійної організації» він певний час взагалі не міг працювати за фахом. Уже за хрущовської відлиги вчителював у інших навчальних закладах Боярки. Ірина Павлівна працювала до 1973 року, протримавшись ще рік після ув’язнення чоловіка під час репресій української інтелігенції у 1972 р., і була звільнена після загальних шкільних зборів, які було ініційовано і проведено представниками Комітету державної безпеки. На зборах все пішло зовсім не так, як планували в КДБ: Ірина Павлівна відмовилася публічно засуджувати свого чоловіка, а її колеги, замість того, щоб засуджувати її, говорили тільки хороше («Ми ж не до медалі її представляємо», - невдоволено буркотів майор). Найтрагічніше, що талановитим, непересічним педагогам, які вважали вчителювання своєю вищою місією, до самої смерті не судилося більше зайти до шкільного класу…


100 років від дня народження Ірини Павлівни Коваленко


 26 серпня 2019 року виповнюється 100 років від дня народження Ірини Павлівни Коваленко, видатного педагога, дружини поета-дисидента Івана Коваленка.
Ірина Коваленко була непересічною самодостаньою особистістю, але все її зріле життя нерозривно пов'язано із її чоловіком Іваном Коваленко.  Їх об'єднувало дуже сильне романтичне кохання, вони прожили разом 62 роки. 
Ірина Павлівна Коваленко народилася 26 серпня 1919 року в місті Чернігові в інтелігентній сім'ї, що жила багатим духовним життям, мала зв'язки з видатними діячами української культури. У найближчому оточенні сім'ї були Володимир Cамійленко, Михайло Коцюбинський, Микола та Марко Вороні, Аркадій Казка, сім'я Вербицьких-Антіохів... Батька Ірини Павла Пилиповича Пустосмєхова було репресовано 1930 року, а 1937 - розстріляно під час сталінських репресій. Мати певний час жила із чоловіком у засланні, Ірину прихистила її старша сестра Олена. Але попри трагічні сімейні обставини Ірина закінчила школу із золотою медаллю і вступила у 1938 році до Київського університету імені Тараса Шевченка. 


Слово, обращенное к душам учеников: учителя Ирина Павловна и Иван Ефимович Коваленко. Часть І.


Радислав КОКОДЗЕЙ,
2003, Боярка

Мы сейчас все чаще задумываемся о настоящем и будущем нашей школы. И это понятно: ведь от того, как мы учим детей сегодня, зависит судьба  будущих поколений  и судьба нашей страны. Есть много поводов для беспокойства: и падение престижа учительской профессии, и факты коррупции в учительской среде, и то, что при все усложняющихся программах дети заканчивают школу куда более безграмотными, чем буквально несколько десятилетий назад. Мне кажется, что нужно остановиться в написании все более сложных учебников и погоне за введением бесконечных новшеств в системе народного образования и задуматься: куда мы идем? Без осмысления того лучшего, что было в  школьном образовании раньше, невозможно двигаться вперед.  Но главная наша проблема – это личность учителя, его нравственные качества, его готовность к тяжелому и жертвенному труду. Почти бескорыстному, как на данный момент. Ответы о  будущем нужно искать в прошлом… И мне кажется, что рассказ о супружеской паре учителей Иване Ефимовиче и Ирине Павловне Коваленко из небольшого городка Боярка, расположенного под Киевом, если не ответит на многие вопросы, то хотя бы поставит их, что, на мой взгляд, тоже немаловажно. Вначале я хотел рассказать  об одном очень дружном классе, который вот уже 50 лет собирается каждый год, а  получился рассказ об учителях, которые их так учили и воспитывали, что для каждого из выпускников 1953 года школьные годы стали самым светлым периодом их жизни.  К сожалению, мой рассказ еще и о горькой судьбе выдающихся педагогов в условиях тоталитарной системы.  Но будет ли рождать подобные яркие личности наше, куда более свободное время? Захотят ли самые талантливые и способные представители нашего общества становиться учителями?

Слово, обращенное к душам учеников: учителя Ирина Павловна и Иван Ефимович Коваленко. Часть ІІ.


Продолжение. Начало читайте в Часть І. 
 
 
Вспоминает Лариса Пацановская: «Ирина Павловна вела уроки  тихим голосом, но в классе стояла мертвая тишина, ловилось каждое слово. Преподавание литературы давало благодатный материал. Отталкиваясь от литературного текста, Ирина Павловна готовила нас к будущей жизни, формировала наше сознание. На воспитательных часах она никогда не  делала нам выговоров. Спокойно обрисовывала положение вещей, подсказывала, как выйти из сложившейся ситуации, налаживала наши контакты с другими учителями.»
Вспоминает Нина Клименко: «За что я благодарна Ирине Павловне – это за то, что она привила нам всем любовь к литературе, и не только к русской. Начав читать, мы сразу обратились и к украинской, и к зарубежной литературе. Она открыла нам целый прекрасный мир. Всю жизнь мы очень много читаем.»
«Они были Учителями в высшем понимании этого слова»...

Про Ірину Коваленко згадує Ольга Рожманова*


Ирина Павловна Коваленко… Это не просто наша учительница русского языка и литературы, классный руководитель нашего десятого класса. Это человек, который – без преувеличения – определил наш нравственный путь на всю жизнь...


На сороковини з дня відходу з білого світу Ірини Коваленко – жінки-патріотки, дружини-соратниці поета-дисидента Івана Коваленка


Аліна ТРЕТЯК

За Вами, Ірино, сумує родина,
За Вами, Ірино, сумує Вкраїна…



Ірино, Ірино, вже й сороковини –
Душа відлітає в довічну стежину.
Ірино, Ірино, червона калина
Вам кетягом маше в цю пору осінню...


Монолог дружини


Аліна ТРЕТЯК

Ірині Коваленко — вдові колишнього політв’язня
Івана Коваленка: поета, патріота, громадянина


І зараз відчуваю – поруч ти,
Хоча між нами – два світи:
Цей, білий світ і той, далекий...
До нього не летять лелеки –
Не родить вічності граніт,
І там немає плину літ…