ЗНАКИ ДОЛІ (інтерв’ю з Марією Кириленко)
Марія Іванівно, розкажіть, будь ласка, про себе. Що є пріоритетним у Вашому житті?
Ким же був Іван Коваленко?
Інтерв'ю з дочкою поета для газети "Факти"
Радислав КОКОДЗЕЙ специально для "ФАКТОВ"
"КАК "ПРОПУСК" В НАШ ДОМ, НЕЗНАКОМЫЙ ЧЕЛОВЕК ПРЕДЪЯВИЛ ЛИСТОЧЕК ПАПИРОСНОЙ БУМАГИ СО СТИХОТВОРЕНИЕМ МОЕГО ОТЦА"
О судьбе самобытного украинского поэта Ивана Коваленко, чье творчество лишь сейчас обрело признание, рассказывает его дочь Мария Кириленко
В январе нынешнего года поэту-диссиденту Ивану Коваленко исполнилось бы 85 лет. Всю жизнь он учительствовал в Боярке на Киевщине. И всю жизнь писал стихи, судьба которых была так же непроста, как и судьба их автора. Лагерный срок Иван Коваленко отбывал вместе с Иваном Свитлычным, Валерием Марченко, Евгеном Пронюком, Семеном Глузманом. Осужденный за "украинский буржуазный национализм", он сам называл себя "западником". В зоне дружил и с украинскими шестидесятниками, и с воинами УПА, и с русскими диссидентами Буковским и Балахоновым. А особым преследованиям лагерного начальства подвергался за то, что учил евреев, готовящихся к эмиграции, английскому языку... Сегодня стихи Ивана Коваленко изучают в школах. В национальном союзе писателей Украины минувшей осенью состоялся вечер его поэзии. А совсем недавно вечера его памяти прошли и в нескольких вузах Киева. Почему только сейчас, через три года после его смерти, к Ивану Коваленко пришло настоящее признание? С этого вопроса начался наш разговор с дочерью покойного поэта Марией Ивановной Кириленко.
Нас, дітей дисидентів, безліч...
Упродовж тривалого часу напередодні такого любимого всіма старого Нового року, коли панує святковий настрій і не хочеться думати про сумне, залишалася майже непоміченою трагічна дата в історії України - чергова річниця початку репресій проти української творчої інтелігенції. Репресії розпочалися 12 січня 1972 року, не припинялися протягом майже півтора року й знаменували марні спроби тоталітарної системи задушити прагнення українського народу до свободи і незалежності. Близько сотні яскравих представників руху шістдесятників були заарештовані й кинуті в табори; обшуки зачепили тисячі людей; десятки тисяч були піддані допитам і залякуванню. Саме ця хвиля репресій кинула за грати таких видатних діячів, як Іван Світличний, Євген Сверстюк, В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Семен Глузман, Валерій Марченко. Був серед них і мій батько - Іван Коваленко, вчитель і поет із м.Боярка. Я могла б дуже багато розповісти і про нього, і про нашу сім'ю, але торкнуся лише того, що, як мені здається, співзвучне нашому часу.
13 січня 1972 року не віщувало особливих веселощів у нашому домі. Батькам затримували їхні скромні вчительські зарплати, батько на тлі грипу мав загострення ревматизму. Але моя ще дитяча душа все-таки чекала свята. Ми планували скромно, без гостей, зустріти старий Новий рік і відзначити татів день народження. Традиційно величезна сосна поблискувала в кутку кімнати ліхтариками, я з нетерпінням чекала повернення батьків і брата з роботи, таких цікавих передсвяткових клопотів... Але саме мені довелося відчинити двері серйозним дядькам у пижикових шапках. У свої 14 років я відразу зрозуміла, що це все - кінець такого затишного сімейного життя, кінець відчуття безпеки й захищеності, кінець безтурботності й межа між дитинством і дорослим життям.
Нас, детей диссидентов, великое множество…
13 января 1972 года не предвещало особого веселья в нашем доме. Родителям задерживали их скромные учительские зарплаты, отца на фоне гриппа прихватил ревматизм. Но моя еще детская душа все-таки ждала праздника. Мы собирались скромно, без гостей, встретить старый Новый год и отметить папин день рождения. Традиционно огромная сосна поблескивала в углу комнаты фонариками, я с нетерпением ждала возвращения родителей и брата с работы, таких интересных предпраздничных хлопот… Но именно мне довелось открыть дверь серьезным дядям в пыжиковых шапках. В свои 14 лет я сразу поняла, что это все — конец такой уютной семейной жизни, конец ощущению безопасности и защищенности, конец беззаботности и рубеж между детством и взрослой жизнью.
Інтерв'ю з дочкою поета до виходу в світ повної збірки творів Івана Коваленка
„Вмира поет, але живуть перлини
Його поезії – весь біль його життя…”
Вийшла повна збірка творів поета-дисидента Івана Коваленка (2006).
Одвічна таїна народження... Сповнена пристрасного очікування і
бентежного сподівання, трепетного хвилювання і шаленого захвату:
нарешті, звершилося!... В повній мірі це можна віднести і до появи нової
книги – вистраджаної й давно очікуваної.
„Перлини” – це найбільш
повне видання творів українського поета, вчителя та дисидента Івана
Юхимовича Коваленка (1919-2001). До збірки увійшло практично все, що
збереглося із написаного поетом впродовж досить довгого життя. Майже всі
ранні твори І.Коваленка були втрачені під час війни, а те, що було
написано в пору його творчого розквіту, частково загинуло під час
слідства у нетрях КДБ; безжально конфісковувалось і знищувалось у
слідчому ізоляторі, пересильних тюрмах, концтаборі. Багато з творів
Івана Коваленка дійшло до сучасного читача лише завдяки сміливцям, котрі
переховували та розповсюджували його вірші. Збірка також містить
поетичні переклади та статті.
На превеликий жаль, Івана Юхимовича вже
немає серед нас... Тож ця розмова відбулася з людиною, завдяки якій ми
маємо можливість доторкнутись серцем до вічності поетичного слова нашого
земляка. Здавалося б, лише радість повинна відчувати донька поета –
Марія Кириленко – тримаючи в руках нову книгу віршів свого батька. Але
бачу в її очах сум... У чому ж справа? Ось якими роздумами поділилася зі
мною донька поета.