Іван Коваленко » Олесь Коваленко » Версія для друку

Згадує Олена Резнік

Дуже тяжко писати про Олеся Коваленка, знаючи що його вже немає серед нас. Зрозуміло, що у нього є друзі, колеги, які знали його значно раніше та ближче. Я ж була однією з гідів-перекладачів, що почали працювати в «Інтуристі» раніше Олеся. Я прийшла після двох з половиною років роботи вчителькою англійської мови у середній школі. Oдна справа була викладати у школi і зовсім інша – спілкуватися з носіями мови.

Мушу сказати, що в перші дні я боялася відкривати рота. Але в ті роки туристи іноді бували і по десять днів в одному місті, тож ми ходили, особливо, з «індивідуалами», не тільки на екскурсії, а й на пляж, на базар, просто вулицями міста Києва. Ми багато говорили, і поступово все ставало на свої місця, як то кажуть, «язик розв’язався».

Коли Олесь прийшов до «Інтуристу» у 1967 р., ми вже знали, що це непересічна людина з надзвичайним знанням багатьох мов. Ще будучи студентом, влітку він приходив до «Інтуристу» на практику декілька років підряд.

Тоді в «Інтуристі» було заведено, що гідів слухали під час екскурсії колеги, керівники груп, методисти. Метою прослуховування було дізнатися, як гіди розкривають ту чи іншу тему, як спілкуються з туристами, як туристи сприймають гіда, яке загальне враження від його роботи.

І ось уявіть: Олеся призначають послухати мене. Я дуже хвилювалася, я просто його боялася. Він сидів у самому кінці автобуса і щось писав з початку до кінця екскурсії. Після екскурсії був, як це заведено, «розбір польотів». Я була приємно вражена, як тактовно він провів зі мною бесіду, вказав на помилки, на позитивні моменти, але таким чином, що у мене наче з’явилися крила, і я вже нікого і нічого більше не боялася.

Так само тактовно він поводив себе і під час навчання гідів на курсах взимку. Олесь викладав нам англійську мову. Зовні здавалося, що він дуже суворий, вибагливий, але він ніколи не дозволяв собі якоїсь критики, хизування. Навпаки, він дуже спокійно все пояснював та допомагав. Він постійно збагачував своє викладання додатковими матеріалами, які він знав буквально по кожній темі.

Хочу сказати, що Олесь був молодшим, ніж більшість із тих, кого він вчив на курсах, але всі його поважали, дослухалися його думки, він був однозначним авторитетом для нас усіх.

Треба сказати, що Олесь недовго працював гідом, згодом він перейшов на чисто перекладацьку роботу у «Бюро перекладів» при «Інтуристі». Але ті колеги, які слухали його екскурсії, розповідали, як туристи, тамуючи подих, ловили кожне його слово чудовою англійською мовою, дивуючись, звідки така вишукана мова у такого собі молодого хлопчика.

Так, це було диво. Диво було ще й в тому, що Олесь з глибокими енциклопедичними знаннями у багатьох галузях, особливо в історії, з досконалим володінням багатьох мов був серед нас самою чесною, скромною, зовсім не амбітною людиною.

Таким Олесь залишається у пам’яті своїх колег та друзів.

 

Олена Резнік.


назад