Елена Вилесова: "Памяти Олеся Коваленко"


...Он был талантлив и умен –

Так много знал и много видел!

И патриотом был всегда –

Предальство он ненавидел.

 

Олесь был честным и прямым,

В сужденьях резкость проявлял,

Всегда бесчестье осуждал

И компромисса не искал...


Помер син поета Олесь Коваленко


17 січня 2012 року помер Олесь Коваленко, син поета Івана Коваленка, талановитий перекладач-поліглот. У його творчому доробку ряд перекладів на англійську мову творів українських класиків.  Докладніше про Олеся Коваленка. 


Олександр Корж


 

Корж Олександр Іванович – поет, Голова Правління Конгресу літераторів України, лауреат літературної премії ім.В.Даля. Випускник Військової академії ім. О.Ф.Можайського (м.Санкт-Петербург), інституту журналістики (м.Київ), керівник будівельного підприємства «Боярські майстри» і президент однойменного творчого об’єднання. Автор поетичних збірок «Сім кроків», «Квадратура кола».

 

З Іваном Коваленком Олександра Коржа пов'язували теплі дружні стосунки. Коваленко присвятив О.Коржу сонет «З породи й племені майстрів...»
Олександр Корж присвятив Івану Юхимовичу вірш «Картина «Крик». Едвард Мунк», а його дружині Ірині Павлівні - вірш «Світло».


О Святославе Хрыкине


Хрыкин Святослав Евдокимович –  художник и поэт. Родился в 1939 году на Дальнем Востоке, на таежных золотых приисках Низовья Амура. С 1955 года – в Чернигове. В 1958-1959 работал на строительстве канала «Северский Донец – Донбасс». В 1959 работал на Черниговском заводе «Октябрьский Молот». С 1971 – художник-оформитель. Стихи начал писать в школьные годы. Первые публикации появились в начале 60-х годов, в областной газете «Деснянська Правда». Стихи печатались также на страницах газет «Комсомольский гарт» (Чернигов), «Зеркальная Струя» (Харьков), журнала «Радуга» (Киев), звучали на радио Москвы и Чернигова...


С.Хрыкин "...Уже в полудрёме..."*


… Уже в полудреме, я слушал, как капает с крыш
Ночь звездною тьмою и неодолимым молчаньем.
И вдруг я подумал: «Неужто же не одаришь,
О светлое утро, ты вновь мою душу сознаньем!...»-

И в сон погрузился…И ночь промелькнула, как миг.
И бодростью утро влилось в обновленное тело!
И вновь мне раскрылся Вселенной ликующий лик,
М вновь меня жизнь повлекла в свою глубь оголтело...


С.Хрыкин. "Питер Брейгель Старший (2)"*


Опять весна! –
Над рощею, над лугом,
над пашнею
огромный день плывет...


На сороковини з дня відходу з білого світу Ірини Коваленко – жінки-патріотки, дружини-соратниці поета-дисидента Івана Коваленка


Аліна ТРЕТЯК

За Вами, Ірино, сумує родина,
За Вами, Ірино, сумує Вкраїна…



Ірино, Ірино, вже й сороковини –
Душа відлітає в довічну стежину.
Ірино, Ірино, червона калина
Вам кетягом маше в цю пору осінню...


Монолог дружини


Аліна ТРЕТЯК

Ірині Коваленко — вдові колишнього політв’язня
Івана Коваленка: поета, патріота, громадянина


І зараз відчуваю – поруч ти,
Хоча між нами – два світи:
Цей, білий світ і той, далекий...
До нього не летять лелеки –
Не родить вічності граніт,
І там немає плину літ…

Інтерв'ю з дочкою поета для газети "Факти"


Радислав КОКОДЗЕЙ специально для "ФАКТОВ"

 

"КАК "ПРОПУСК" В НАШ ДОМ, НЕЗНАКОМЫЙ ЧЕЛОВЕК ПРЕДЪЯВИЛ ЛИСТОЧЕК ПАПИРОСНОЙ БУМАГИ СО СТИХОТВОРЕНИЕМ МОЕГО ОТЦА"

 

О судьбе самобытного украинского поэта Ивана Коваленко, чье творчество лишь сейчас обрело признание, рассказывает его дочь Мария Кириленко

 

В январе нынешнего года поэту-диссиденту Ивану Коваленко исполнилось бы 85 лет. Всю жизнь он учительствовал в Боярке на Киевщине. И всю жизнь писал стихи, судьба которых была так же непроста, как и судьба их автора. Лагерный срок Иван Коваленко отбывал вместе с Иваном Свитлычным, Валерием Марченко, Евгеном Пронюком, Семеном Глузманом. Осужденный за "украинский буржуазный национализм", он сам называл себя "западником". В зоне дружил и с украинскими шестидесятниками, и с воинами УПА, и с русскими диссидентами Буковским и Балахоновым. А особым преследованиям лагерного начальства подвергался за то, что учил евреев, готовящихся к эмиграции, английскому языку... Сегодня стихи Ивана Коваленко изучают в школах. В национальном союзе писателей Украины минувшей осенью состоялся вечер его поэзии. А совсем недавно вечера его памяти прошли и в нескольких вузах Киева. Почему только сейчас, через три года после его смерти, к Ивану Коваленко пришло настоящее признание? С этого вопроса начался наш разговор с дочерью покойного поэта Марией Ивановной Кириленко.


Нас, дітей дисидентів, безліч...


Автор: Марія КИРИЛЕНКО

Упродовж тривалого часу напередодні такого любимого всіма старого Нового року, коли панує святковий настрій і не хочеться думати про сумне, залишалася майже непоміченою трагічна дата в історії України - чергова річниця початку репресій проти української творчої інтелігенції. Репресії розпочалися 12 січня 1972 року, не припинялися протягом майже півтора року й знаменували марні спроби тоталітарної системи задушити прагнення українського народу до свободи і незалежності. Близько сотні яскравих представників руху шістдесятників були заарештовані й кинуті в табори; обшуки зачепили тисячі людей; десятки тисяч були піддані допитам і залякуванню. Саме ця хвиля репресій кинула за грати таких видатних діячів, як Іван Світличний, Євген Сверстюк, В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Семен Глузман, Валерій Марченко. Був серед них і мій батько - Іван Коваленко, вчитель і поет із м.Боярка. Я могла б дуже багато розповісти і про нього, і про нашу сім'ю, але торкнуся лише того, що, як мені здається, співзвучне нашому часу.
13 січня 1972 року не віщувало особливих веселощів у нашому домі. Батькам затримували їхні скромні вчительські зарплати, батько на тлі грипу мав загострення ревматизму. Але моя ще дитяча душа все-таки чекала свята. Ми планували скромно, без гостей, зустріти старий Новий рік і відзначити татів день народження. Традиційно величезна сосна поблискувала в кутку кімнати ліхтариками, я з нетерпінням чекала повернення батьків і брата з роботи, таких цікавих передсвяткових клопотів... Але саме мені довелося відчинити двері серйозним дядькам у пижикових шапках. У свої 14 років я відразу зрозуміла, що це все - кінець такого затишного сімейного життя, кінець відчуття безпеки й захищеності, кінець безтурботності й межа між дитинством і дорослим життям.