Семен Глузман* про Івана Коваленка


«…На двери нашей зековской столовой появилось рукописное объявление о предстоящей сегодня же лекции «известного ученого-филолога, заведующего кафедрой и т.д. и т.п.». Тема лекции была для нас интересная: «Современная английская художественная литература». Представьте наше удивление – не о происках вражеских спецслужб на территории СССР, не о достижениях советской экономики, не об успехах ленинской науки и научного коммунизма… О литературе! О стихах и прозе. Такого у нас еще не было. Мы были заинтригованы…
… После обыкновенного зековского обеда нас собрали в зале. Крупный, полноватый блондин лет пятидесяти представился профессором кафедры зарубежной литературы, сказал, что лекция будет преимущественно об английской литературе двадцатого века.
На самом деле, лекция в основном была о Джеймсе Олдридже. Был такой в Великобритании малоизвестный беллетрист, член коммунистической партии. Увы, не был товарищ Олдридж интересным прозаиком, даже средним – не был.  О других, действительно известных и добротных писателях ХХ века, наш лектор не говорил…
По окончании лекции наш дебиловатый политрук капитан Кытманов предложил задавать вопросы. Первым встал Толя Альтман, наш Толя, «самолетчик» и антисоветчик, и вежливо поблагодарил профессора за интересно прочитанную лекцию… Тут мы все застыли, как, зачем он такое говорит… Толя продолжил: «Я надеюсь, в следующий раз, приехав к нам, вы прочтете нам лекцию о современной английской литературе». Профессор, немного растерявшись, ответил: «Но я же только что закончил именно такую лекцию!». «Нет, - ответил Толя, - ваша лекция была на совершенно другую тему. Не о современной английской литературе…».
Добавил Иван Ефимович Коваленко, школьный учитель из киевского пригорода, осужденный за распространение Самиздата. Он задал лектору простой вопрос на английском языке, профессор растерянно молчал. В зале повисла гнетущая тишина. Повторил тот же вопрос на немецком, ответа не было. Сказал то же по-французски, опять без ответа. Повторил по-итальянски, ответа не было. Тогда обычный школьный учитель по-русски заметил: «Теперь я понимаю, почему вы прочитали именно такую лекцию!»…
   Глузман С.Ф. Рисунки по памяти, или воспоминания отсидента – К.: Издательский дом Дмитрия Бураго, 2012.- С. 447-448
_____________
* Семе́н Фі́шельович Глу́зман (нар.10.12.1946, Київ) — правозахисник, колишній дисидент та політв'язень, психіатр, президент Асоціації психіатрів України, співв’язень Івана Коваленка по зоні  ВС 389/35 (Росія, Пермська область).

Пішов з життя Дмитро Мацука, головний спонсор Фестивалю ім.І.Коваленка



 

Сумна звістка напередодні Молодіжного мистецького фестивалю імені Івана Коваленка-2014…  Пішов з життя Дмитро Мацука,  головний спонсор Фестивалю імені Івана Коваленка 2012-2013 рр., засновник премії імені Ольги Рожманової.  Ольга Михайлівна була улюбленою ученицею, вірним та самовідданим другом сім’ї  поета-дисидента Івана Коваленка.  Після її смерті Дмитро Мацука продовжив справу популяризації творів Івана Коваленка, спонсоруючи Фестиваль імені поета, надаючи кошти на запис пісень на його вірші.    Багато хто пам’ятає грандіозну презентацію пісенного альбому «Я тим щасливий…» у Національній філармонії України.   
Вихідець з України, грек за походженням, житель Москви, Дмитро Мацука багато зробив для розвитку української культури.  Світла йому пам’ять, слава і честь справжнім небайдужим меценатам!
На фото: Дмитро Мацука з дружиною та доньками під час концерту пам'яті Івана Коваленка в Національній філармонії України.
 

Про Івана Коваленка на Форумі української молоді діаспори "Франківськ-2014"


 

На Прикарпатті з успіхом пройшов Форум української молоді діаспори «Франківськ-2014», організатором якого виступив Світовий Конгрес Українських Молодіжних Організацій (СКУМО). В рамках Конгресу було проведено низку тематичних сесій, під час яких представники діаспори з понад двадцяти держав світу обговорили економічні, політичні, інформаційні та інші питання. На одному з таких зібрань 21 серпня у селищі міського типу Ворохта молоді українці з різних куточків світу почули і про поета-дисидента Івана Коваленка. Культурний та громадський діяч, збирач українських пісень Ігор Равренчук розповів про життєвий шлях поета, презентував  сайт, присвячений його творчості, прочитав вірші.

У Сан Дієго звучала «Червона калина» Івана Коваленка


23 серпня 2014 року Українська громада міста Сан Дiєгo (Каліфорнія, США) святкувала День Незалежності та День Прапора України, влаштувавши благодійний патріотичний захід у парку  San Dieguito County Park з метою збору коштів на підтримку української армії. Під час заходу збиралися благодійні внески, діяв ярмарок, проводилися конкурси, а художник Ігор Куценко за пожертви малював портрети бажаючих.  Біля 200 присутніх зібрали загалом  $2500, що підуть на обладунки нашим воякам.


 

Про шкільний театр, організований подружжям Коваленко


 

Під час недавнього круглого столу на теми культури ентузіасти підняли питання про створення у Боярці муніципального театру. Чи не занадто для нашого бідненького міста з купою соціально-економічних проблем?  І чи взагалі на часі амбітні культурологічні проекти в той час, коли наша Батьківщина піддається підступній повзучій агресії з боку сусідньої держави?..  
Старожили ще пам’ятають, що в Боярці театр уже був – шкільний, аматорський, але разом із тим настільки високого рівня, що збирав на свої вистави численну глядацьку аудиторію. Організували театр вчителі Боярської ЗОШ №1 Іван Юхимович та Ірина Павлівна Коваленки. Іван Коваленко увійшов в історію міста та всієї України як поет-дисидент, але не забуваймо – він був видатним педагогом…   

Слово, обращенное к душам учеников: учителя Ирина Павловна и Иван Ефимович Коваленко. Часть І.


Радислав КОКОДЗЕЙ,
2003, Боярка

Мы сейчас все чаще задумываемся о настоящем и будущем нашей школы. И это понятно: ведь от того, как мы учим детей сегодня, зависит судьба  будущих поколений  и судьба нашей страны. Есть много поводов для беспокойства: и падение престижа учительской профессии, и факты коррупции в учительской среде, и то, что при все усложняющихся программах дети заканчивают школу куда более безграмотными, чем буквально несколько десятилетий назад. Мне кажется, что нужно остановиться в написании все более сложных учебников и погоне за введением бесконечных новшеств в системе народного образования и задуматься: куда мы идем? Без осмысления того лучшего, что было в  школьном образовании раньше, невозможно двигаться вперед.  Но главная наша проблема – это личность учителя, его нравственные качества, его готовность к тяжелому и жертвенному труду. Почти бескорыстному, как на данный момент. Ответы о  будущем нужно искать в прошлом… И мне кажется, что рассказ о супружеской паре учителей Иване Ефимовиче и Ирине Павловне Коваленко из небольшого городка Боярка, расположенного под Киевом, если не ответит на многие вопросы, то хотя бы поставит их, что, на мой взгляд, тоже немаловажно. Вначале я хотел рассказать  об одном очень дружном классе, который вот уже 50 лет собирается каждый год, а  получился рассказ об учителях, которые их так учили и воспитывали, что для каждого из выпускников 1953 года школьные годы стали самым светлым периодом их жизни.  К сожалению, мой рассказ еще и о горькой судьбе выдающихся педагогов в условиях тоталитарной системы.  Но будет ли рождать подобные яркие личности наше, куда более свободное время? Захотят ли самые талантливые и способные представители нашего общества становиться учителями?

Слово, обращенное к душам учеников: учителя Ирина Павловна и Иван Ефимович Коваленко. Часть ІІ.


Продолжение. Начало читайте в Часть І. 
 
 
Вспоминает Лариса Пацановская: «Ирина Павловна вела уроки  тихим голосом, но в классе стояла мертвая тишина, ловилось каждое слово. Преподавание литературы давало благодатный материал. Отталкиваясь от литературного текста, Ирина Павловна готовила нас к будущей жизни, формировала наше сознание. На воспитательных часах она никогда не  делала нам выговоров. Спокойно обрисовывала положение вещей, подсказывала, как выйти из сложившейся ситуации, налаживала наши контакты с другими учителями.»
Вспоминает Нина Клименко: «За что я благодарна Ирине Павловне – это за то, что она привила нам всем любовь к литературе, и не только к русской. Начав читать, мы сразу обратились и к украинской, и к зарубежной литературе. Она открыла нам целый прекрасный мир. Всю жизнь мы очень много читаем.»
«Они были Учителями в высшем понимании этого слова»...

Про Івана Коваленка у Музеї книги і друкарства


15 травня 2008 року на території Києво-Печерської лаври, в Музеї книги і друкарства України відбулося свято поезії та пісні «Жасминовий полон», на котрому поетеса Світлана Суворова презентувала свої нові вірші. Значна частина вечора була присвячена видатному українському поету Івану Коваленку. Розповів про цього митця голова  творчого об’єднання «Боярські майстри» Олександр Корж, котрий говорив   щиро, захоплено, переконливо. Іноді – зі щемом душевним і надривом у голосі. Тому що мова йшла про великого сина Боярки, її гордість літературну і совість позачасову – Івана Юхимовича Коваленка. Й оживали в його розповіді не лише життєві шляхи цієї непересічної постаті, а й сам дух його творчості, який давав наснагу жити, творити й до останніх днів не коритися брехні та свавіллю.
А закінчив свій виступ Олександр Іванович, тримаючи, як найкоштовнішу реліквію, Коваленківські «Перлини», такими словами:
-    Останнім часом з’явилося дуже багато людей, які напрочуд швидко полюбили Україну. Іван Юхимович Коваленко проніс цю любов через усе своє життя…
Пауза. Довга й напружена. В такі миті люди дослухаються до свого серця. В такі миті душі людські дивляться на себе, ніби зі сторони. В такі миті серця мовчати не можуть!
 Як з’ясувалася, творчість Івана Коваленка, добре відома й любима киянами. Одне зі свідчень цього незаперечного факту – поезія Івана Юхимовича, прочитана директором музею книги і друкарства. І схвильовані слова цієї жінки: «Вперше з творчістю Івана Коваленка я познайомилася на сторінках «Літературної України». Яка сильна людина! Який нескорений борець! І який ніжний лірик… На превеликий жаль, я ніде не змогла роздобути бодай одну із трьох збірок Івана Юхимовича.  Тому та газета і зараз моя найбільша реліквія»…
  Звучало у високій залі Поетичне Слово. А у Боярці, в охайному будиночку, який поет  побудував власними руками, продовжують бриніти щирі поетичні слова. І продовжують вони жити в пам’яті його вірної люблячої дружини Ірини Павлівни, кохання до якої Іван Юхимович проніс через усе своє життя.
 
Радислав КОКОДЗЕЙ
За матеріалами «Боярка-інформ»



МЕМОРІАЛЬНА ДОШКА ПИСЬМЕННИКУ, ВЧИТЕЛЮ І ДИСИДЕНТУ ІВАНУ КОВАЛЕНКУ


13 січня 2014 року на фасаді Переяслав-Хмельницької загальноосвітньої школи №1 була урочисто відкрита меморіальна дошка видатному українському письменнику-шістдесятнику, дисиденту та вчителю Коваленку Івану Юхимовичу, який цього дня народився і саме в цей день 1972 року його було арештовано. Через сильний снігопад захід розпочався у приміщенні школи у присутності всіх її учнів, працівників НІЕЗ "Переяслав", міської ради та відділу освіти. Із вітальним словом до присутніх звернулися заступник міського голови Валентина Губенко, колишній політв'язень радянських таборів, історик дисидентського руху Василь Овсієнко та член Національної спілки письменників України, поетеса Наталія Павлик.
Про життєвий і творчий шлях письменника розповідали учні школи, звучали пісні на слова Івана Коваленка та було продемонстровано відеоряд з фотографіями поета і його родини. За станом здоров'я на відкриття меморіальної дошки в честь свого батька із Боярки не змогла приїхати його донька Марія Іванівна, але з родини Коваленків на урочистості із с. Лецьки, де народився поет, завітали Олександр Палагута (сільський голова Лецьок) та Любов Дем'яненко. Під мелодію пісні на слова Івана Коваленка "Ожиємо, брати, ожиєм!", яка вважається неофіційним гімном незалежної України, учасники заходу вийшли у двір до фасаду школи, у якій навчався Іван Юхимович до 1936 року.
Честь відкриття меморіальної дошки було надано лауреату премії ім. Василя Стуса, члену Харківської правозахисної групи Василю Овсієнку та учням школи: переможцю обласної олімпіади з математики Валентину Лесику та переможниці обласного конкурсу знавців української мови ім. Петра Яцика Аліні Угнівенко (на фото). Своє слово про звитяжця Духа, патріота України Івана Коваленка сказали доктор педагогічних наук, професор педагогічного університету імені Григорія Сковороди Ганна Токмань, доктор філології, професор, академік НАН України Микола Корпанюк, голова міського осередку Товариства української мови ім. Т.Г. Шевченка "Просвіта" Наталія Заїка та член СПУ, Почесний житель міста, поет Олег Коломієць. Кожен із присутніх на відкритті меморіальної дошки одержав шматочоки запашної хлібини, яку спекли і привезли із рідного села поета.
Виготовлено й відкрито меморіальну дошку Івану Коваленку за сприяння міського голови Олександра Шкіри та Благодійного фонду підтримки історичної і культурної спадщини м. Переяслава-Хмельницького (президент Леонід Мужук), випускника школи No1 Георгія Андреєва та депутата обласної ради Віктора Шеремети. Значну допомогу в організації виготовлення дошки та про ведення її урочистого відкриття надали директор ЗОШ No1 Валентина Дем'яненко, а також педагоги й учні школи.



Лишатись вільним


Невідомий автор

Івану Коваленку
... Душа, що з небом поєдналась
І в небо знову відійшла,
В неволі вільною лишалась
І нам цю думку принесла:
Лишатись вільним в праці, в слові,
В творінні світла і добра.
У нашій пам’яті, в любові,
У кожнім рухові пера!