Вірш І.Коваленка "Тиран і деспот всіх піїтів..." - переклад російською


Иван Коваленко
Перевод на русский - Марк Каганцов
 
Тиран и деспот всех пиитов,
На нет сошёл было сонет.
Стих вырвался – преграды нет,
Как птица из клети закрытой.

Ликует выспренный эстет,
Смакует формы разных видов,
И стихотворный винегрет
Повсюду властвует досыта.

Кто воскресил, вот в чём вопрос,
Сонет, как Лазаря Христос?
Все перепуталось химерно,

И начались тут чудеса:
Сонет смеётся над модерном,
Поскольку стал модерном сам.
 
Оригинал стиха:

Табір для політв'язнів «Перм-35» (УТ-389/35)



 

У 1972 році на Уралі, у Пермській області  (Чусовський район) на базі вже існуючих виправних колоній були створені табори суворого режиму для політв’язнів ВС-389/35 (ст. Всесвятська) і  ВС-389/36 (Кучино).  У 1975 р. в  був відкритий ще один політичний табір № 37 (сел. Половинка).  Ці табори за своїм розташуванням утворювали так званий «пермський трикутник» і набули скорочених назв  «Перм-35», «Перм-36» і «Перм-37».  
У цих концтаборах для політв’язнів «…в роки радянської влади утримувалися в нелюдських умовах, страждали та гинули дисиденти,  інакодумці,   активні борці за права людини в Радянському Союзі, противники комуністичного режиму, поборники національної незалежності поневолених народів - політики, громадські діячі, письменники, вчені - люди, чиї ідеї і зусилля сприяли крахові людиноненависницького режиму» (з сайту Меморіального центру історії політичних репресій «Перм-36»).
Поет-дисидент Іван Коваленко карався у концтаборі «Перм-35».  Докладніше про цю зону для політв’язнів (рос.):

Іван Коваленко як перекладач: «Стріла і пісня» Генрі Лонґфелло


Оксана БОДНАР, доцент («Галицька академія»)
«”Стріла і пісня” Генрі Лонґфелло в україномовному просторі» (уривки із статті)
 
 
Автор статті на основі літературознавчого аналізу дає оцінку україномовним версіям "Стріли і пісні" Генрі Лонґфелло та з'ясовує особливості відтворення авторського стилю різними інтерпретаторами, зокрема Іваном Коваленком...
 

Семен Глузман* про Івана Коваленка


«…На двери нашей зековской столовой появилось рукописное объявление о предстоящей сегодня же лекции «известного ученого-филолога, заведующего кафедрой и т.д. и т.п.». Тема лекции была для нас интересная: «Современная английская художественная литература». Представьте наше удивление – не о происках вражеских спецслужб на территории СССР, не о достижениях советской экономики, не об успехах ленинской науки и научного коммунизма… О литературе! О стихах и прозе. Такого у нас еще не было. Мы были заинтригованы…
… После обыкновенного зековского обеда нас собрали в зале. Крупный, полноватый блондин лет пятидесяти представился профессором кафедры зарубежной литературы, сказал, что лекция будет преимущественно об английской литературе двадцатого века.
На самом деле, лекция в основном была о Джеймсе Олдридже. Был такой в Великобритании малоизвестный беллетрист, член коммунистической партии. Увы, не был товарищ Олдридж интересным прозаиком, даже средним – не был.  О других, действительно известных и добротных писателях ХХ века, наш лектор не говорил…
По окончании лекции наш дебиловатый политрук капитан Кытманов предложил задавать вопросы. Первым встал Толя Альтман, наш Толя, «самолетчик» и антисоветчик, и вежливо поблагодарил профессора за интересно прочитанную лекцию… Тут мы все застыли, как, зачем он такое говорит… Толя продолжил: «Я надеюсь, в следующий раз, приехав к нам, вы прочтете нам лекцию о современной английской литературе». Профессор, немного растерявшись, ответил: «Но я же только что закончил именно такую лекцию!». «Нет, - ответил Толя, - ваша лекция была на совершенно другую тему. Не о современной английской литературе…».
Добавил Иван Ефимович Коваленко, школьный учитель из киевского пригорода, осужденный за распространение Самиздата. Он задал лектору простой вопрос на английском языке, профессор растерянно молчал. В зале повисла гнетущая тишина. Повторил тот же вопрос на немецком, ответа не было. Сказал то же по-французски, опять без ответа. Повторил по-итальянски, ответа не было. Тогда обычный школьный учитель по-русски заметил: «Теперь я понимаю, почему вы прочитали именно такую лекцию!»…
   Глузман С.Ф. Рисунки по памяти, или воспоминания отсидента – К.: Издательский дом Дмитрия Бураго, 2012.- С. 447-448
_____________
* Семе́н Фі́шельович Глу́зман (нар.10.12.1946, Київ) — правозахисник, колишній дисидент та політв'язень, психіатр, президент Асоціації психіатрів України, співв’язень Івана Коваленка по зоні  ВС 389/35 (Росія, Пермська область).

Пішов з життя Дмитро Мацука, головний спонсор Фестивалю ім.І.Коваленка



 

Сумна звістка напередодні Молодіжного мистецького фестивалю імені Івана Коваленка-2014…  Пішов з життя Дмитро Мацука,  головний спонсор Фестивалю імені Івана Коваленка 2012-2013 рр., засновник премії імені Ольги Рожманової.  Ольга Михайлівна була улюбленою ученицею, вірним та самовідданим другом сім’ї  поета-дисидента Івана Коваленка.  Після її смерті Дмитро Мацука продовжив справу популяризації творів Івана Коваленка, спонсоруючи Фестиваль імені поета, надаючи кошти на запис пісень на його вірші.    Багато хто пам’ятає грандіозну презентацію пісенного альбому «Я тим щасливий…» у Національній філармонії України.   
Вихідець з України, грек за походженням, житель Москви, Дмитро Мацука багато зробив для розвитку української культури.  Світла йому пам’ять, слава і честь справжнім небайдужим меценатам!
На фото: Дмитро Мацука з дружиною та доньками під час концерту пам'яті Івана Коваленка в Національній філармонії України.
 

Про Івана Коваленка на Форумі української молоді діаспори "Франківськ-2014"


 

На Прикарпатті з успіхом пройшов Форум української молоді діаспори «Франківськ-2014», організатором якого виступив Світовий Конгрес Українських Молодіжних Організацій (СКУМО). В рамках Конгресу було проведено низку тематичних сесій, під час яких представники діаспори з понад двадцяти держав світу обговорили економічні, політичні, інформаційні та інші питання. На одному з таких зібрань 21 серпня у селищі міського типу Ворохта молоді українці з різних куточків світу почули і про поета-дисидента Івана Коваленка. Культурний та громадський діяч, збирач українських пісень Ігор Равренчук розповів про життєвий шлях поета, презентував  сайт, присвячений його творчості, прочитав вірші.

У Сан Дієго звучала «Червона калина» Івана Коваленка


23 серпня 2014 року Українська громада міста Сан Дiєгo (Каліфорнія, США) святкувала День Незалежності та День Прапора України, влаштувавши благодійний патріотичний захід у парку  San Dieguito County Park з метою збору коштів на підтримку української армії. Під час заходу збиралися благодійні внески, діяв ярмарок, проводилися конкурси, а художник Ігор Куценко за пожертви малював портрети бажаючих.  Біля 200 присутніх зібрали загалом  $2500, що підуть на обладунки нашим воякам.


 

Про шкільний театр, організований подружжям Коваленко


 

Під час недавнього круглого столу на теми культури ентузіасти підняли питання про створення у Боярці муніципального театру. Чи не занадто для нашого бідненького міста з купою соціально-економічних проблем?  І чи взагалі на часі амбітні культурологічні проекти в той час, коли наша Батьківщина піддається підступній повзучій агресії з боку сусідньої держави?..  
Старожили ще пам’ятають, що в Боярці театр уже був – шкільний, аматорський, але разом із тим настільки високого рівня, що збирав на свої вистави численну глядацьку аудиторію. Організували театр вчителі Боярської ЗОШ №1 Іван Юхимович та Ірина Павлівна Коваленки. Іван Коваленко увійшов в історію міста та всієї України як поет-дисидент, але не забуваймо – він був видатним педагогом…   

Слово, обращенное к душам учеников: учителя Ирина Павловна и Иван Ефимович Коваленко. Часть І.


Радислав КОКОДЗЕЙ,
2003, Боярка

Мы сейчас все чаще задумываемся о настоящем и будущем нашей школы. И это понятно: ведь от того, как мы учим детей сегодня, зависит судьба  будущих поколений  и судьба нашей страны. Есть много поводов для беспокойства: и падение престижа учительской профессии, и факты коррупции в учительской среде, и то, что при все усложняющихся программах дети заканчивают школу куда более безграмотными, чем буквально несколько десятилетий назад. Мне кажется, что нужно остановиться в написании все более сложных учебников и погоне за введением бесконечных новшеств в системе народного образования и задуматься: куда мы идем? Без осмысления того лучшего, что было в  школьном образовании раньше, невозможно двигаться вперед.  Но главная наша проблема – это личность учителя, его нравственные качества, его готовность к тяжелому и жертвенному труду. Почти бескорыстному, как на данный момент. Ответы о  будущем нужно искать в прошлом… И мне кажется, что рассказ о супружеской паре учителей Иване Ефимовиче и Ирине Павловне Коваленко из небольшого городка Боярка, расположенного под Киевом, если не ответит на многие вопросы, то хотя бы поставит их, что, на мой взгляд, тоже немаловажно. Вначале я хотел рассказать  об одном очень дружном классе, который вот уже 50 лет собирается каждый год, а  получился рассказ об учителях, которые их так учили и воспитывали, что для каждого из выпускников 1953 года школьные годы стали самым светлым периодом их жизни.  К сожалению, мой рассказ еще и о горькой судьбе выдающихся педагогов в условиях тоталитарной системы.  Но будет ли рождать подобные яркие личности наше, куда более свободное время? Захотят ли самые талантливые и способные представители нашего общества становиться учителями?

Слово, обращенное к душам учеников: учителя Ирина Павловна и Иван Ефимович Коваленко. Часть ІІ.


Продолжение. Начало читайте в Часть І. 
 
 
Вспоминает Лариса Пацановская: «Ирина Павловна вела уроки  тихим голосом, но в классе стояла мертвая тишина, ловилось каждое слово. Преподавание литературы давало благодатный материал. Отталкиваясь от литературного текста, Ирина Павловна готовила нас к будущей жизни, формировала наше сознание. На воспитательных часах она никогда не  делала нам выговоров. Спокойно обрисовывала положение вещей, подсказывала, как выйти из сложившейся ситуации, налаживала наши контакты с другими учителями.»
Вспоминает Нина Клименко: «За что я благодарна Ирине Павловне – это за то, что она привила нам всем любовь к литературе, и не только к русской. Начав читать, мы сразу обратились и к украинской, и к зарубежной литературе. Она открыла нам целый прекрасный мир. Всю жизнь мы очень много читаем.»
«Они были Учителями в высшем понимании этого слова»...