Слово, обращенное к душам учеников: учителя Ирина Павловна и Иван Ефимович Коваленко. Часть І.


Радислав КОКОДЗЕЙ,
2003, Боярка

Мы сейчас все чаще задумываемся о настоящем и будущем нашей школы. И это понятно: ведь от того, как мы учим детей сегодня, зависит судьба  будущих поколений  и судьба нашей страны. Есть много поводов для беспокойства: и падение престижа учительской профессии, и факты коррупции в учительской среде, и то, что при все усложняющихся программах дети заканчивают школу куда более безграмотными, чем буквально несколько десятилетий назад. Мне кажется, что нужно остановиться в написании все более сложных учебников и погоне за введением бесконечных новшеств в системе народного образования и задуматься: куда мы идем? Без осмысления того лучшего, что было в  школьном образовании раньше, невозможно двигаться вперед.  Но главная наша проблема – это личность учителя, его нравственные качества, его готовность к тяжелому и жертвенному труду. Почти бескорыстному, как на данный момент. Ответы о  будущем нужно искать в прошлом… И мне кажется, что рассказ о супружеской паре учителей Иване Ефимовиче и Ирине Павловне Коваленко из небольшого городка Боярка, расположенного под Киевом, если не ответит на многие вопросы, то хотя бы поставит их, что, на мой взгляд, тоже немаловажно. Вначале я хотел рассказать  об одном очень дружном классе, который вот уже 50 лет собирается каждый год, а  получился рассказ об учителях, которые их так учили и воспитывали, что для каждого из выпускников 1953 года школьные годы стали самым светлым периодом их жизни.  К сожалению, мой рассказ еще и о горькой судьбе выдающихся педагогов в условиях тоталитарной системы.  Но будет ли рождать подобные яркие личности наше, куда более свободное время? Захотят ли самые талантливые и способные представители нашего общества становиться учителями?

Слово, обращенное к душам учеников: учителя Ирина Павловна и Иван Ефимович Коваленко. Часть ІІ.


Продолжение. Начало читайте в Часть І. 
 
 
Вспоминает Лариса Пацановская: «Ирина Павловна вела уроки  тихим голосом, но в классе стояла мертвая тишина, ловилось каждое слово. Преподавание литературы давало благодатный материал. Отталкиваясь от литературного текста, Ирина Павловна готовила нас к будущей жизни, формировала наше сознание. На воспитательных часах она никогда не  делала нам выговоров. Спокойно обрисовывала положение вещей, подсказывала, как выйти из сложившейся ситуации, налаживала наши контакты с другими учителями.»
Вспоминает Нина Клименко: «За что я благодарна Ирине Павловне – это за то, что она привила нам всем любовь к литературе, и не только к русской. Начав читать, мы сразу обратились и к украинской, и к зарубежной литературе. Она открыла нам целый прекрасный мир. Всю жизнь мы очень много читаем.»
«Они были Учителями в высшем понимании этого слова»...

Про Івана Коваленка у Музеї книги і друкарства


15 травня 2008 року на території Києво-Печерської лаври, в Музеї книги і друкарства України відбулося свято поезії та пісні «Жасминовий полон», на котрому поетеса Світлана Суворова презентувала свої нові вірші. Значна частина вечора була присвячена видатному українському поету Івану Коваленку. Розповів про цього митця голова  творчого об’єднання «Боярські майстри» Олександр Корж, котрий говорив   щиро, захоплено, переконливо. Іноді – зі щемом душевним і надривом у голосі. Тому що мова йшла про великого сина Боярки, її гордість літературну і совість позачасову – Івана Юхимовича Коваленка. Й оживали в його розповіді не лише життєві шляхи цієї непересічної постаті, а й сам дух його творчості, який давав наснагу жити, творити й до останніх днів не коритися брехні та свавіллю.
А закінчив свій виступ Олександр Іванович, тримаючи, як найкоштовнішу реліквію, Коваленківські «Перлини», такими словами:
-    Останнім часом з’явилося дуже багато людей, які напрочуд швидко полюбили Україну. Іван Юхимович Коваленко проніс цю любов через усе своє життя…
Пауза. Довга й напружена. В такі миті люди дослухаються до свого серця. В такі миті душі людські дивляться на себе, ніби зі сторони. В такі миті серця мовчати не можуть!
 Як з’ясувалася, творчість Івана Коваленка, добре відома й любима киянами. Одне зі свідчень цього незаперечного факту – поезія Івана Юхимовича, прочитана директором музею книги і друкарства. І схвильовані слова цієї жінки: «Вперше з творчістю Івана Коваленка я познайомилася на сторінках «Літературної України». Яка сильна людина! Який нескорений борець! І який ніжний лірик… На превеликий жаль, я ніде не змогла роздобути бодай одну із трьох збірок Івана Юхимовича.  Тому та газета і зараз моя найбільша реліквія»…
  Звучало у високій залі Поетичне Слово. А у Боярці, в охайному будиночку, який поет  побудував власними руками, продовжують бриніти щирі поетичні слова. І продовжують вони жити в пам’яті його вірної люблячої дружини Ірини Павлівни, кохання до якої Іван Юхимович проніс через усе своє життя.
 
Радислав КОКОДЗЕЙ
За матеріалами «Боярка-інформ»



Лишатись вільним


Невідомий автор

Івану Коваленку
... Душа, що з небом поєдналась
І в небо знову відійшла,
В неволі вільною лишалась
І нам цю думку принесла:
Лишатись вільним в праці, в слові,
В творінні світла і добра.
У нашій пам’яті, в любові,
У кожнім рухові пера!

Про Івана Коваленка у Білій Церкві


 

11 грудня 2013 року у м.Біла Церква відбулися зустрічі доньки поета Івана Коваленка Марії Кириленко  з учнівською молоддю міста. Так, у Білоцерківському колегіумі була організована зустріч з 11-ю группою, 8 клас (класний керівник – Ірина Полякова).
Білоцерківський колегіум є загальноосвітнім навчально-виховним закладом  для обдарованих і здібних дітей з  філософсько-філологічного та суспільно-гуманітарного напрямку. Учні показали підготовлену ними презентацію про Івана Коваленка, виразно прочитали низку віршів поета, після чого пані Марія  розповіла про свого батька та про Молодіжний мистецький фестиваль його імені, котрий щоосені відбувається у місті Боярка. Марія Іванівна запросила підлітків до участі, докладно висвітлила конкурси в рамках Фестивалю, умови проведення, специфіку підготовки.  І окремо зупинилася на Міжнародному поетичному конкурі «Віршована мелодія» та конкурсі читців «Сила слова» як таких, що найбільше відповідають напрямкам колегіуму.  А потім відповіла на численні запитання восьмикласників, які цікавилися  долею поета; тим, як він ще підлітком вижив під час голодомору; як зустрів свою дружину. Були також і питання, що безпосередньо торкалися Фестивалю:  чи можна навчитися складати вірші, як розвинути свій поетичний дар тощо.
Зразу потому відбулася наступна зустріч під назвою "Я все життя складав четвертий іспит…” у Білоцерківській бібліотеці-філії для дітей №1.



Презентація монографії «Література Переяславщини. Сучасність»


 


 

16 жовтня 2013 року у  Переяславі-Хмельницькому в актовій залі Будинку працівників освіти відбулася презентація монографії поетеси, літературознавця, члена Національної спілки письменників України Наталії Павлик «Література Переяславщини. Сучасність».  У книзі висвітлено літературний процес Переяславщини зламу ХХ - ХХІ століть. Монографія є науковою основою для створення в місті музею літератури Переяславщини. Чільне місце в монографії займає велика ґрунтовна стаття про поета-дисидента Івана Коваленка. Іван Юхимович народився у селі Лецьки, що на Переяславщині, та закінчив Переяславську школу №1, все життя згадував рідні краї та оспівував їх у своїх поезіях.  Більшу частину життя прожив у м.Боярка, що під Києвом. Від боярчан на заході був присутній  член Національної спілки журналістів, відомий популяризатор творчості Івана Коваленка Радислав Кокодзей.  Додому як найдорожчий дарунок він повіз примірники монографіі – один доньці поета Марії Кириленко, а другий – Боярському краєзнавчому музею із таким зворушливим дарчим надписом: «Боярському краєзнавчому музею від авторки! Вдячність вам шле Переяславщина за те, що бережете світлу пам'ять про І.Ю.Коваленка! «Ожиємо, брати, ожиєм!». Щиро, дружньо, Наталія Павлик, 16.10.2013 року. 

Презентація монографії «Література Переяславщини. Сучасність»

 

Докладніше про монографію Н.Павлик:

 


Повстанець Духа


Наталія ПАВЛИК
 
 
   До Івана Коваленка і словом, і душею за підмогою звертаюся віршем
                                                
                           ...Поет один вступає
                           В бій святий, великий, правий!
                                                   І. Коваленко

   
Не заплачками  припаду до могили,
Що, як серце опухле, над твердю земною.
Дайте слову моєму месної сили:
Блискавицею - в серце, над світом - грозою!

На будинку Івана Коваленка було оновлено меморіальну дошку


 

 

19 липня 2013 року відбулася урочиста церемонія відкриття оновленої меморіальної дошки видатному педагогу, поету, дисиденту Івану Юхимовичу Коваленко. Подія була приурочена до роковин з дня смерті поета.  
У відкритті взяли участь представники боярської громади та місцеві митці. Честь відкриття дошки була надана представниці Боярської міської ради Ользі Харченко та заслуженому журналісту, депутату міської ради Ніні Харчук. Із промовами виступили директор Боярського краєзнавчого музею Любов Кравченко, голова ГО «Боярське Мистецьке Братство» Віталій Приймаченко, лікар-хірург Володимир Вітюк та інші.
Присутніх привітала донька поета Марія Кириленко.

 

У Боярці І.Коваленко прожив більш, ніж піввіку, – з 1947 р. У 1958 році Іван Юхимович  розпочав  будівництво цієї скромної оселі разом із своєю вірною соратницею – і у великих, і в буденних ділах – коханою дружиною Іриною Павлівною. І з  1960 року і до самої смерті у 2001 році поет проживав  у цьому будинку. Тут виросли його діти – син Олесь (на жаль, уже покійний) та донька Марія. Звідси його після 8-годинного обшуку його забрали каральні органи  КДБ, щоб кинути  до табору для політв’язнів на далекому Уралі, сюди ж він  і повернувся у 1977 році.

 


"Оспіваний краю..."


Світлана Павлікова (Clair)

 

І.Коваленкові
На вірш "Повернення" з триптиху
«Пам’яті Волоимира Самійленка»

 


Оспіваний краю,
вишнева колиска...
Те серця не крає,
що чується зблизька,
те серденьку ліки,
снага і розрада,
не знатиме ліку
й довіку принада.

Забутим, самотнім,
із спогадом сивим,
з німої безодні,
розхристаним дивом,
сповна скуштувавши
лихої покути, –
дай, Боже, назавше
в цю землю вернути.

18 липня 2013 р.

 



"Старезний дім стоїть поміж акацій..." Історія вірша "Рідний дім".


"Старезний дім стоїть поміж акацій,
Вони високі, жилаві, стрункі.
Їх сонце позолочує уранці,

А дім хоронить спогади гіркі…"