"Я повернуся в дім і допалю свічу..." (початок статті)


                                                                                                   Наталія Павлик 
                                         (Переяслав-Хмельницький)
 
Поезія і життя… Світу явлено книги  Івана Коваленка  «Недокошений луг» (1995), «Джерело» (1999), «Перлини» (2006), «Учитель» (2009), «Порив до небес» (2012). Прожите життя, а поміж усім – дати. І злежаним, тугим підґрунтям  –  доля.  Коваленко  Іван Юхимович  народився 13 січня 1919 року (за документами 30 грудня 1918 р.) в селі Лецьки, що на Переяславщині. Життя поставило карби на його імені: поет, дисидент, учитель. Доля Івана Коваленка – то вершина мужності, вірності, добротворення. Поет був незламний духом, витривалий в життєвих випробуваннях. Боріння Івана Коваленка потвердили істину: поети розмножуються вегетативно – духом. Свою хресну дорогу митець обрав сам. Стержнем у характері Івана Коваленка була непокірність – розкутий дух понад часом і простором…          


Іван Коваленко – портрет особистості у питаннях та відповідях


Вивчаючи творчість та життєвий шлях Івана Коваленка,  мимоволі замислюєшся над цілим рядом питань: чому «простий учитель» з невеличкого містечка був заарештований і відбував покарання з найвидатнішими представниками української культури? Як він став дисидентом, що особливого в його віршах? І, мабуть, головне – чому українська держава не поспішає вшановувати такого непересічного поета і неординарну особистість? Спробуємо відповісти на ці питання і водночас проаналізувати, які саме риси характеру Івана Коваленка та які обставини життя сформували його світогляд як майбутнього дисидента.


Владислав Савенок


 

Владислав Савенок – відомий журналіст, поет та прозаїк. Народився 5 грудня 1959 року у с.Ліски Менського району. Вищу освіту здобув на факультеті журналістики Київського державного університету ім.Т.Шевченка у 1986-1992 рр. Закінчив телевізійну школу новин "Інтерньюз Нетуорк" (липень 1998 р). Має багаторічний досвід роботи в газетах, на радіо, телебаченні, Інтернет - виданнях та інформаційних агентствах. Працював кореспондентом газети "Комсомольський гарт" і завідувачем сектору економіки газети "Чернігівські відомості", співпрацював з газетами "Молодь України", "День". Очолював редакцію новин телерадіоагентства ”Новий Чернігів"(1992-2001), газету "Чернігівська панорама" - (2002-2003). Працював власкором інформаційного агентства "Українські Новини", Української служби Бі-Бі-Сі, радіо "Свобода", телеканалів: "Новий канал", ICTV, СТБ, "1+1". Працював тренером-фахівцем у галузі ЗМІ. Один з авторів книг "Регіональний портрет України"(2003), "Колыбель политика или Паранойя избирательных кампаний" (2004). Головний редактор Інтернет-видання «Високий вал», секретар літературної спілки «Чернігів» та відповідальний секретар часопису «Літературний Чернігів». Автор книжок художньої прози і поезії. Співавтор авантюрно-романтичної повісті «Вой шакалов» (2001 р.) автор українського перекладу – «Виття шакалів» (2004 р.). Має збірку оповідань та новел «Божевільні файли» (2006). У художніх творах використовує прийоми фентезі, магічного реалізму, додаючи іронію та гумор.

Багато років товаришував із Іваном Коваленком, входячи до групи так званих «юрківців» (група чернігівських митців, що переймалися відродженням імені поета Ігоря Юркова). Першим надрукував вірші І.Коваленка у незалежній Україні (Журнал «Україна» №14,1992 р.) за своєю передмовою.

Спогади В.Савенка про І.Коваленка "Потрясіння"

Вірш І.Коваленка, присвячений В.Савенку «Нам молитва і піст…» 


Зустріч споріднених душ


Затамуймо подих. Розігріймо кісточки змерзлих пальців рукостисканнями друзів, полишимо на певний час примару буденності та побудемо наодинці з совістю українства, ліричним бандуристом калинового цвіту, поетом, учителем, громадянином Іваном Коваленко.

 

Сьогодні місто Боярка віддавала належну шану своєму славетному землякові. У затишній залі мистецького центру "Оберіг" директор закладу Надія Скакодуб щиро запрошує до презентації довгоочікуваного пісенного музичного альбому на вірші славетного поета Івана Юхимовича Коваленка. Чекають на зустріч з Учителем портрет майстра у сірих тонах у виконанні художника і барда Володимира Вишняка, який символічно перегукується з його піснею на слова Івана Коваленка "Сіра мелодія". З сірим кольором контрастує біло-червоний рушник, жовтогарячі соняхи, традиційна свіча пам’яті, зелена обкладинка книги і сяючі яскраві очі аплодуючих.

 

Немає у залі випадкових облич. Уважно дослухаються люди до кожного слова ведучих співачки Наталії Горенко та автора чисельних статей про творчість та долю майстра Радислава Кокодзея.

 


Про Ірину Коваленко згадує Ольга Рожманова*


Ирина Павловна Коваленко… Это не просто наша учительница русского языка и литературы, классный руководитель нашего десятого класса. Это человек, который – без преувеличения – определил наш нравственный путь на всю жизнь...


Згадує Мирослав Симчич


 Коваленко… до арешту працював викладачем іноземних мов… Досконало володів французькою, англійською, німецькою мовами. Мав рідкісний дар навчати інших, тому багато політв’язнів були його учнями. Василь Шовковий і Валерій Марченко за якихось шість-сім місяців не тільки розмовляли англійською, але й перекладали несогірше. Надзвичайно здібний і вимогливий трапився їм викладач... Пам’ять колишній викладач мав феноменальну. Майже всі свої вірші пам’ятав і часто декламував нам. Після обшуку з його господи в Боярці кагебісти вивезли ледь не повну вантажівку рукописів, все, що Іван написав впродовж життя. Рукописи Коваленкові пропали, але з пам’яті ніхто не міг витравити бунтівної поезії. Вірші Іван Коваленко продовжує писати. Я навідував його в Боярці, підтримуємо дружні стосунки. Калинець, Світличний, Мельничук часто виносили на суд друзів-в’язнів написані в таборі вірші. Писали добре й декламаторами були чудовими. Але Коваленкові вірші найбільше торкалися моєї душі, бо були глибокі, яскраві і водночас доступні.

 

Джерело: Михайло Андрусяк. Художньо-документальна повість «Брати грому».

 


ІІІ ч. Стенограми інтерв’ю Івана Юхимовича Коваленка та Ірини Павлівни Коваленко


Це третя, заключна частина інтерв'ю Івана та Ірини Коваленко

Читайте:

Перша частина

Друга частина


В.В.Овсієнко: Ви сказали, що етап дуже тяжкий був. Коли ви пішли на етап?

 

І.Ю.Коваленко: Це було на початку вересня. Ви ж ці етапи проходили – вони ж не везуть прямо, а через чотири-п'ять тюрем.

 

В.В.Овсієнко: Перший Харків, мабуть?

 

І.Ю.Коваленко: Харків. Там мені пощастило зустрітися з Василем Романюком, майбутнім Патріархом Володимиром. Посадили мене в підвал. Там вікна побиті, холодно, таке страшне.

 

В.В.Овсієнко: І, мабуть, такі залізні нари?

 

І.Ю.Коваленко: Так, з листа залізного.

 

В.В.Овсієнко: То камери смертників.

 

І.Ю.Коваленко: Камери смертників. Я думав, що я тут уже загнуся.

 

І.П.Коваленко: Він був найстарший з дисидентів...

 

Права Человека в Украине

Информационный портал Харьковской правозащитной группы


ІІ ч. Стенограми інтерв’ю Івана Юхимовича Коваленка та Ірини Павлівни Коваленко


Продовження. Першу частину читайте тут.


В.В.Овсієнко: А от чи були перед вашим арештом якісь ознаки, що братимуть? Чи, може, бували ви в середовищі заарештованих у 1972 року людей? У Світличного, може, чи ще в кого? Які у вас були стосунки з цими людьми?

І.Ю.Коваленко: Зі Світличними я був знайомий. Бував у Спілці письменників... Бо мене запрошували – хтось приїжджав з Чехословаччини і мені прислали телеграму: "З'явіться з новими творами". І от я востаннє поїхав, набрав багато своїх творів, познайомився з багатьма дуже цікавими людьми. Сверстюк мене зустрічав, з усіма мене знайомив: з Дзюбою, зі Світличним, з усіма. Там приїжджав Мушинка Міклош. Я повинен був передати йому свої твори. Та я подумав і вирішив, що на цей раз утримаюсь – час дуже непевний. І не те що пошкодував, а просто якась пересторога. А потім читаю в газеті, що затримано Міклоша Мушинку і вилучено в нього в поясі багато самвидаву. Але мого там не було. Але там я зустрічався з редактором газети "Дружно вперед", з іншими людьми. А вже в таборі я зі Світличним ближче був знайомий. Нас сиділо вісім поетів. Зі Світличним я був дуже гарно знайомий. Ігор Калинець, Тарас Мельничук...

 

Права Человека в Украине

Информационный портал Харьковской правозащитной группы


І ч. Стенограми інтерв’ю Івана Юхимовича Коваленка та Ірини Павлівни Коваленко


В.В.Овсієнко: 12 вересня 1999 року в Боярці під Києвом в домі Івана Юхимовича Коваленка на вул. Чубаря, 36, запис його автобіографічної розповіді веде Василь Овсієнко, координатор програми Харківської правозахисної групи. Беруть участь його дружина Ірина Павлівна Коваленко (дівоче прізвище Пустосміх) та Ніна Борисівна Котляревська.

 

Іван Юхимович Коваленко: Я, Коваленко Іван Юхимович, народився вже дисидентом. Я народився в невеликому глухому селі Лецьки, що під Переяславом-Хмельницьким. Це було в 1919 році, 13 січня ...

 

Права Человека в Украине

Информационный портал Харьковской правозащитной группы

 


КГБ проти дисидентів. Сорок років погрому шістдесятників.


Василь Овсієнко.

Громадський діяч, політв'язень (1973-1988).

Історик дисидентського руху.

 

Шістдесятники - то був моральний спротив когорти Особистостей, які вже здатні були розгорнути великий національно-визвольний рух. 12 січня Україною прокотилася чергова хвиля арештів молодої української інтеліґенції. КГБ здійснював масштабну операцію "БЛОК", спрямовану проти українського національного руху. Список сягнув понад сотню осіб.  Майже всі провідні діячі шістдесятництва дістали максимальний вирок – 7 років ув'язнення в таборах суворого режиму та 5 років заслання – й були етаповані за межі Батьківщини – у Мордовію та Пермську область Росії, потім на заслання в Сибір та в Казахстан. Найупертіші були запроторені до психіятричок. Поодинокі спроби протестувати проти арештів присікалися щонайжорстокіше. Усіх, хто не давав показів проти заарештованих і виявляв найменші ознаки співчуття до них, звільняли з роботи. Інших викидали з черг на квартири, їх самих або їхніх дітей не допускали до вищої освіти або виключали з інститутів, їм закривалися будь-які можливості службового зростання і творчого оприлюднення (друк, виставки тощо). Хто хотів вижити – мусив принизливо каятися. Інші – писали криводушні пасквілі на своїх недавніх друзів або закордонних "українських буржуазних націоналістів – найманців іноземних розвідок", вичавлювали з себе фальшиві оди на честь душителів своєї батьківщини. Окремі не витримували задушливої атмосфери і спивалися, накладали на себе руки. Назагал же покоління шістдесятників не осоромило свого козацького роду. Випадки морального падіння і каяття, щоб купити свободу, попри шалений тиск, були вкрай рідкісними...