"Оспіваний краю..."
Світлана Павлікова (Clair)
І.Коваленкові
На вірш "Повернення" з триптиху
«Пам’яті Волоимира Самійленка»
Оспіваний краю,
вишнева колиска...
Те серця не крає,
що чується зблизька,
те серденьку ліки,
снага і розрада,
не знатиме ліку
й довіку принада.
Забутим, самотнім,
із спогадом сивим,
з німої безодні,
розхристаним дивом,
сповна скуштувавши
лихої покути, –
дай, Боже, назавше
в цю землю вернути.
18 липня 2013 р.
"Старезний дім стоїть поміж акацій..." Історія вірша "Рідний дім".
"Старезний дім стоїть поміж акацій,
Вони високі, жилаві, стрункі.
Їх сонце позолочує уранці,
А дім хоронить спогади гіркі…"
На Івана Коваленка писали доноси, а він писав вірші
У «Віснику Переяславщини» за 14 грудня 2012 року вже розповідалось про
життя і боротьбу учителя, поета, дисидента родом із села Лецьки Івана
Юхимовича Коваленка. Творчу спадщину Івана Коваленка не можна повністю
облікувати: багато творів загинуло під час війни, при арешті, в таборі.
Видано чотири книги – і жодна з них державним коштом. Побачили світ
два альбоми пісень на слова Івана Коваленка: «А пісня все живе» та «Я
тим щасливий…». Започатковано щорічний Молодіжний мистецький фестиваль
імені Івана Коваленка, розпочато літературознавче вивчення творчості
поета. Все із написаного Іваном Коваленком, що збереглось в часи
лихоліття, впорядкувала дочка поета Марія Кириленко.
І все-таки часи застою були розкішшю, коли слово досягало своєї мети. Тебе чули, хоч і карали немилосердно. А нині хоч галасуй, хоч голосуй, хоч голоси – ніякої тобі реакції...
І все-таки часи застою були розкішшю, коли слово досягало своєї мети. Тебе чули, хоч і карали немилосердно. А нині хоч галасуй, хоч голосуй, хоч голоси – ніякої тобі реакції...
«Вірш, як меч, у мене у руках»
Постать Івана Коваленка значима для України: борець і поет в єдності,
учитель словом і власним життєвим прикладом. Він був неординарною
особистістю, інтелектуалом, людиною доброго й великого серця. Із
спогадів рідних, колег, друзів відомо, що Іван Коваленко грав на
бандурі, на всіх інших струнних інструментах, добре малював, організував
театр, водив дітей в походи, залучав до творчості. Виховував учнів в
українському дусі, вчив любити серцем, розуміти правду як найвищу
цінність. Учитель, який не зігнувся, не зрадив, не відступився від своїх
переконань, став моральним авторитетом, взірцем борця й сподвижника
національних пріоритетів. Його любили діти, поважали колеги, розуміли й
підтримували друзі… А влада – боялась. Боялась палючого, правдивого
слова, яке поет спрямовував у душі людські. Борець вибрав зброю:
«Вірш, як меч, у мене у руках». На нього писали доноси, судові ухвали, а
він писав вірші. І чим більший був гніт, тим сильніше вивергався
талант. Така механіка нарощування мистецьких сил привела до написання
бунтівливих творів в 60-70-ті роки XX століття, які неначе
«діагностують» і сьогоднішню дійсність...
Роль Тараса Шевченка у творчій та життєвій долі поета-дисидента Івана Коваленка
Великий український поет Тарас Григорович Шевченко відіграв визначальну
роль у становленні свого духовного побратима – поета Івана Коваленка –
як митця, патріота та громадянина. Коваленко все життя відчував якийсь
особливий, глибинний зв'язок із Шевченком. На інтуїтивному рівні багато
хто з простих читачів, можливо, трохи наївно, але щиро переконані, що в
Івана Коваленка вселилася душа Шевченка.
Зв'язок між поетами відчувається на ментальному, ідейному, духовному і навіть сакральному рівні...
Зв'язок між поетами відчувається на ментальному, ідейному, духовному і навіть сакральному рівні...
Урок одного вірша: "Недокошений луг" Івана Коваленка
Радислав КОКОДЗЕЙ
"...Здавалося б, вірш прочитано… Але ми присвячуємо йому цілий урок… Бо
прочитати мало. Треба мати впевненість, що ми прочитали саме те, що
написано; те, що хотів донести до нас автор.
Що ж треба для того, щоб зрозуміти віршований твір? У першу чергу – серце, душа, інтуїція. Завдяки їм ми можемо відчути настрій поезії, ті почуття, які в неї вкладає автор. Ми також можемо інтуїтивно оцінити рівень поетичного дару митця. Але чи цього достатньо?
Ні, для істинного розуміння твору дуже часто потрібна ще додаткова інформація: знання біографії поета, історичних реалій, у яких він творив тощо.
Але і цього недостатньо. Тому що для пізнання теж потрібен інструмент, як для будь-якої роботи. В даному випадку – знання з теорії літератури. Розуміючи, за допомогою яких художніх засобів поет доносить до нас свої думки та почуття, ми тільки і можемо осягнути їх у повній мірі. Я впевнений, що в ході уроку ви самі в цьому переконаєтесь..."
Що ж треба для того, щоб зрозуміти віршований твір? У першу чергу – серце, душа, інтуїція. Завдяки їм ми можемо відчути настрій поезії, ті почуття, які в неї вкладає автор. Ми також можемо інтуїтивно оцінити рівень поетичного дару митця. Але чи цього достатньо?
Ні, для істинного розуміння твору дуже часто потрібна ще додаткова інформація: знання біографії поета, історичних реалій, у яких він творив тощо.
Але і цього недостатньо. Тому що для пізнання теж потрібен інструмент, як для будь-якої роботи. В даному випадку – знання з теорії літератури. Розуміючи, за допомогою яких художніх засобів поет доносить до нас свої думки та почуття, ми тільки і можемо осягнути їх у повній мірі. Я впевнений, що в ході уроку ви самі в цьому переконаєтесь..."
"... А тепер уявімо собі життя людини за якихось екстремальних умов. Серед
обставин, що вимагають мобілізації всіх сил, і в першу чергу –
духовних. Наприклад – життя за тоталітарного режиму…
Що ж може задавити в людині тоталітарний режим? Індивідуальне? Так. Адже може вплинути на факти біографії, створити нестерпні побутові умови, посіяти розбрат між друзями, забрати рідних…
Але чи може він вплинути на загальнолюдські цінності? Наприклад, змусити не любити свою Батьківщину – землю, де ти народився, де жили твої предки? Як не дивно – так! Брехливою пропагандою, створенням таких умов, за яких любити свою Батьківщину буде небезпечно для життя. Але за однієї умови. Якщо в душі людини не задіяне вічне: питання добра і зла, сенсу життя, моральні закони.
То чи існують умови, за яких ніякі зовнішні обставини не в змозі вплинути ні на індивідуальне, ні на загальнолюдське в людині? ТАК, якщо людина живе за законами вищої моралі. ТАК, якщо бачить справжнє, позачасове зло й істинне добро, а не те, що називає цими словами кожна конкретна історична епоха. ТАК, якщо головним для людини є те, ЗАРАДИ чого вона живе, а не те, ЯК вона існує. ТАК, якщо у людини є свій "недокошений луг”, про який вона завжди пам’ятає...
Поет Іван Юхимович Коваленко саме так і жив, і зумів зберегти себе як особистість, увійти в історію нашої країни..."
Що ж може задавити в людині тоталітарний режим? Індивідуальне? Так. Адже може вплинути на факти біографії, створити нестерпні побутові умови, посіяти розбрат між друзями, забрати рідних…
Але чи може він вплинути на загальнолюдські цінності? Наприклад, змусити не любити свою Батьківщину – землю, де ти народився, де жили твої предки? Як не дивно – так! Брехливою пропагандою, створенням таких умов, за яких любити свою Батьківщину буде небезпечно для життя. Але за однієї умови. Якщо в душі людини не задіяне вічне: питання добра і зла, сенсу життя, моральні закони.
То чи існують умови, за яких ніякі зовнішні обставини не в змозі вплинути ні на індивідуальне, ні на загальнолюдське в людині? ТАК, якщо людина живе за законами вищої моралі. ТАК, якщо бачить справжнє, позачасове зло й істинне добро, а не те, що називає цими словами кожна конкретна історична епоха. ТАК, якщо головним для людини є те, ЗАРАДИ чого вона живе, а не те, ЯК вона існує. ТАК, якщо у людини є свій "недокошений луг”, про який вона завжди пам’ятає...
Поет Іван Юхимович Коваленко саме так і жив, і зумів зберегти себе як особистість, увійти в історію нашої країни..."
Рукописи не горять!
«Людина помирає, ім‘я жити лишається»
Карельска мудрість
Карельска мудрість
Кожна
людина, яка за свої переконання, за свою працю отримувала ганьбу,
нехтування, приниження, чула не раз за своє життя голоси скептиків,
голоси тих, хто шепоче: покинь усе, будь як усі…
Та то шепіт едемського змія, то голос небуття. Не того небуття, що чекає на кожного з нас, коли ми віддаємо землі тіло, а душу Богові. Ні. Це те небуття, яке стирає все нароблене людиною, коли вона перетворюється на безіменне ніщо, якого наче ніколи й не було.
Є люди, які своїм життям, своєю працею не просто залишили свій слід, є люди, чий приклад, чия праця надихає потім прийдешніх на продовження його справи або на розвиток чогось іншого. На рух.
Але інколи та сама сила, що нашіптувала мовчати, робить все, аби Людину не взнали. Щоб її забули. Робить це при житті Людини. Робить і після смерті…
Та то шепіт едемського змія, то голос небуття. Не того небуття, що чекає на кожного з нас, коли ми віддаємо землі тіло, а душу Богові. Ні. Це те небуття, яке стирає все нароблене людиною, коли вона перетворюється на безіменне ніщо, якого наче ніколи й не було.
Є люди, які своїм життям, своєю працею не просто залишили свій слід, є люди, чий приклад, чия праця надихає потім прийдешніх на продовження його справи або на розвиток чогось іншого. На рух.
Але інколи та сама сила, що нашіптувала мовчати, робить все, аби Людину не взнали. Щоб її забули. Робить це при житті Людини. Робить і після смерті…
Вірші Івана Коваленка звучали в Москві
15 квітня 2013 року у Національному культурному
центрі України в Москві, що на Арбаті 9, відбулося засідання молодіжної
літературної студії "Когорта", присвячене творчості поета Івана
Коваленка. Зібрались члени студії, вільні слухачі, а також поетеса,
голова Харківського обласного відділення Конгресу української
інтелігенції, заслужений діяч мистецтв України Виноградська Ніна
Іванівна.
Темою засідання стали ліричні вірші, присвячені поетом Іваном Коваленком своїй дружині Ірині, і загалом життєстверджуюча творчість Івана Юхимовича.
Студійці читали поезії Коваленка, ділилися враженнями, а поетеса Ніна Виноградська загострювала увагу на ключових моментах, про які йшла мова: 1972 рік - ще зовсім недалеко від наших часів і далеко від 1937, а які страхіття чинились із найкращими людьми!
Поета, перекладача, вчителя Івана Коваленка нагло і підло забрали за його вірші, а також за виготовлення та розповсюдження забороненої літератури. Ніна Виноградська розповіла, як за часів тоталітаризму після роботи разом із однодумцями друкувала тексти поета Володимира Казакова, щоб потім розповсюджувати. Ось так тема самвидаву через роки пов’язала дві творчі особистості…
Присутні слухали пісні на вірші Івана Коваленка і знову читали та розмовляли про невгасиму поезію Митця.
Читала свої прекрасні вірші і Ніна Виноградська.
Темою засідання стали ліричні вірші, присвячені поетом Іваном Коваленком своїй дружині Ірині, і загалом життєстверджуюча творчість Івана Юхимовича.
Студійці читали поезії Коваленка, ділилися враженнями, а поетеса Ніна Виноградська загострювала увагу на ключових моментах, про які йшла мова: 1972 рік - ще зовсім недалеко від наших часів і далеко від 1937, а які страхіття чинились із найкращими людьми!
Поета, перекладача, вчителя Івана Коваленка нагло і підло забрали за його вірші, а також за виготовлення та розповсюдження забороненої літератури. Ніна Виноградська розповіла, як за часів тоталітаризму після роботи разом із однодумцями друкувала тексти поета Володимира Казакова, щоб потім розповсюджувати. Ось так тема самвидаву через роки пов’язала дві творчі особистості…
Присутні слухали пісні на вірші Івана Коваленка і знову читали та розмовляли про невгасиму поезію Митця.
Читала свої прекрасні вірші і Ніна Виноградська.
Катерина Марійчук, член ради "Українці Москви",
член Спілки журналістів Росії
Сценарій поетичного вечора, присвяченого великому коханню великого поета
Так хочеться вірити в кохання, непідвладне часу і злим поворотам долі,
хочеться шукати прикладів в історії, літературі, найближчому оточенні.
Ми розповімо вам історію кохання, яке розвивалось на тлі порівняно
недавньої, такої непростої історії нашої країни.
Тобі одній душі моєї звуки,
Моя печаль і сум безмежний мій,
Тобі одній палкого серця муки –
Тобі одній!
Ці
слова присвятив своїй молодій дружині Ірині у далекому 1939 році Іван
Юхимович Коваленко, тоді студент університету, на якого чекала в
подальшому доля поета, який посмів писати так, як думав, відчував, у
що вірив. А цього не пробачав поетам жодний тоталітарний режим за всю
історію існування людства... І отже, це був шлях дисидента, борця за
незалежність України, політв’язня… Але поет ніколи не був самотнім, бо з
юності мав вірну подругу, соратницю по боротьбі, дружину, кохану. Вони
мали одну долю на двох…Тоді молоде щасливе подружжя ще не знало, які
непрості і багато в чому трагічні випробування чекають на них…
Про дитинство та юність Івана Коваленко (спогади дружини)
Пишу про дитинство та юність мого чоловіка Івана Юхимовича Коваленка.
Про ті 18 років, коли ми ще не знали один одного,- з його розповідей.