» » » » Історія вірша Івана Коваленка "Попереду і позаду..."

Історія вірша Івана Коваленка "Попереду і позаду..."


1972 рік… Здавалося б, не такі вже й давні часи… Але різниця разюча. То були часи тоталітаризму, страшна епоха, за якої нищили вірші і карали поетів, а булгаковський вислів «рукописи не горять» звучав красивим парадоксом, ілюзорною втіхою, містичною надією на незнищеність поезії. Під час обшуку з будинку поета Івана Коваленка було вилучено, вичищено, винищено всі вірші, які він написав на той момент – а було йому вже 53 роки. Найабсурднішим було те, що нарівні з громадянськими поезіями, вилучили всі ліричні вірші. Це був час розпачу – не залишилося жодного вірша, жодної чернетки, навіть копіювального паперу, на якому могли зберегтися відбитки віршів.
Ув’язили поета 13 січня, саме на його день народження. А ось уже й осінь… Позаду слідство, одиночна камера, закритий суд, попереду - етапи й концтабір для політв’язнів… Після 8 місяців розлуки на побачення до ув’язненого поета вперше приїхали дружина з донькою. Слідчий ізолятор КДБ. Маленька пуста кімната, стіл, за яким сидить поет, його дружина Ірина й донька Марія 15-ти років. У тій самій кімнаті знаходиться конвоїр, який має слідкувати, щоб не було сказано жодного зайвого слова. На все спілкування дається лише година – а насправді менше, бо поки заведуть, поки виведуть... Скільки треба всього сказати, скільки відчути, а ще - зуміти висловити поглядом все те, чого не можна сказати вголос… Кожна хвилина дорогоцінна. Поет немолодий і хворий, майбутнє тривожне і непевне: чи не востаннє вони бачать один одного? Про що ж вони говорять? Що хочуть встигнути?.. Поет знову й знову повторює написаний ним нещодавно вірш – донька повторює за ним – вона має все запам’ятати, щоб врятувати від знищення хоча б один вірш із написаних у слідчому ізоляторі. І прості віршовані рядки набувають особливого сенсу, драматизму і символізму: 


Попереду і позаду
Океани небуття.
На біду чи на відраду
Нам дароване життя?

Цей один короткий спалах
Серед вічної пітьми, -
Ніби зірка, що упала,
Так усі згоряєм ми.

Та велить нам дух розкутий
З глибини тисячоліть
Найсильніше спалахнути,
Найяскравіше згоріть.

Щоб і мить оця прожита
Недаремною була,
Щоб на світі залишити
Більше світла і тепла.


1972, Київ, слідчий ізолятор

 

Пісня на слова вірша "Попреду і позаду"