» » » » Історія вірша Івана Коваленка "Червона калина"

Історія вірша Івана Коваленка "Червона калина"


Мабуть, у творчому доробку кожного митця є якийсь особливий твір, що  відіграв визначальну роль у його долі… У Івана Коваленка таким твором є вірш «Червона калина».

Це вірш, у якому поєдналися дитячі спогади Івана Коваленка і свідомий патріотизм зрілої особистості.

Це вірш, який дав назву першій самвидавській збірці віршів Івана Коваленка.

Це перший у його житті надрукований вірш.

Це вірш, який був надрукований в Чехословаччині і Канаді ще за радянських часів.

Це вірш, який є своєрідною візитівкою поета.

Це вірш, який зробив його відомим у дисидентських колах.

Це вірш, який увійшов у вирок, як націоналістичний і антирадянський.Це вірш, який потім примушував плакати в концентраційному таборі  побратимів Коваленка по духу, мужніх і незламних співв’язнів.

Це вірш, який звучав і на революційному майдані, і в різних куточках України, і по всій планеті,  де живуть українці…

Це вірш, який кладуть на музику композитори…


«В "Ухвалі" Верховного суду далі говориться: "В 1967 році Коваленко дав свій вірш "Червона калина" Михайлу Кутинському, який надіслав його на адресу редакції "Нове життя", що видається у Чехословаччині українською мовою, де цей вірш було надруковано в номері від 25 березня 1967 року."Справді, цей вірш був надрукований у ювілейному 1000-му номері газети. Це було радісною несподіванкою для поета, бо поет не сподівався побачити у друці бодай рядка - не такого змісту були його поезії. Вірш мав успіх і ходив по руках. Мине час, Іван Юхимович каратиметься на Уралі, а відома правозахисниця Оксана Мешко не раз представлятиме Ірину Коваленко: "Це - дружина автора "Червоної калини".Органи розцінили цей вірш як кримінал: надруковано за кордоном, дарма що Чехословаччина соціалістична республіка і член Варшавського договору.  Червона калина - один із символів України. В неї "не ягоди, а кривавії сльози":Нас давно, як калину, отак поламали,Як калину червону, в пучки пов'язали,А ми пута розірвем і будемо жити,І калину червону ми будем садити.Тут вам і український націоналізм, тут і антирадянщина.(1) А ось що згадує дружина поета Ірина Коваленко зі слів свого чоловіка: «Розповідав часто про калиновий гайок біля хати. Кожна селянська родина мала біля хати кущ калини, але у Коваленків їх було так багато, що створювали для дітей затишок, де і протікало у теплу пору року їх дитинство. Влітку всі сім’я спала у калинах під зоряним небом. Саме у калинах тоді і вечеряли. На таганку варилась чи затірка, чи галушки гречані (скільки було спогадів, які вони смачні, - саме гречані). Зголоднілі за день діти (батьки в полі),  з нетерпінням чекали, поки їжа звариться, і заздалегідь готувалися: вирізали для галушок шпикачки з калинових гілочок (виделок тоді не водилося), щоб зручно було їсти ще гарячими…Пізньої осені калину ламали, в’язали в пучки і розвішували на горищі. Хоч ягоди були гіркуваті навіть стиглими, але діти їх полюбляли. Вирізували з гілок калини сопілки (у кого краща?) – теж забавка". 

______________

1. Шістдесятник Іван Коваленко: Біогр. нарис // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Збірник статей. Вип. 7. К., 2004. С. 422-443. Підп.: Сергій Білокінь, Марія Кириленко (Коваленко). Наклад 200 прим., с. 4282.


2. Про дитинство та юність Івана Коваленко (спогади дружини)


Пісня на слова вірша «Червона калина».  


Пісня на слова вірша «Гаї калинові».  


Вірш "Червона калина"


ЧЕРВОНА КАЛИНА


Ми посадим калину у себе в городі,
Ту калину, що люблять і славлять в народі,
Нашу радість сумну, нашу втіху єдину,
Ми посадим у себе червону калину.

Є на світі плоди і дерева незнані:
Помаранчі, цитрини, кокоси, банани,
Виногради солодкі, інжир і маслини,
А для нас наймиліша – червона калина.

І наїдку мало, й краса небагата,
Не вистигне влітку, терпка й гіркувата.
Восени червоніє, а спіє – в морози.
І не ягоди в неї – кривавії сльози.

Чумаки від’їжджали в далеку дорогу
І калину везли, проти лиха підмогу.
Запорожці пили із калини напій,
Як за правду і волю виходили в бій.

Ми в калині родились, в калині зростали,
В калинові сопілки журбу виливали,
І калину на серці несли в домовини,
На могилах у нас виростали калини.

І цвіла наша доля калиною в лузі,
Розливалась піснями в скорботі і тузі.
Стали душі у нас і терпкі, й гіркуваті,
Бо калинове горе живе в нашій хаті.

Нас давно, як калину, отак поламали,
Як калину червону, в пучки пов’язали,
А ми пута розірвем і будемо жити,
І калину червону ми будем садити.

І садити, й любити, і ніжно плекати,
Їсти ягоди з неї, терпкі й гіркуваті.
Хай нам стукають в серце калинові сльози,
Щоб ми більше не гнулись в негоди і грози.

Розростуться, розквітнуть гаї калинові,
І сопілки заграють мелодії нові,
Кожну душу зігріють, застиглу й холодну,
І розбудять і славу, і силу народну.

То ж давай-но посадим калину червону,
Нашу радість гірку і від зла охорону,
Ми у неї здобудемо мужності й сили,
Щоб калиновий край врятувать від могили.