» » » » Історія вірша Івана Коваленка "Диво моє найдивніше..."

Історія вірша Івана Коваленка "Диво моє найдивніше..."


Вірш «Диво моє найдивніше…» присвячений Юлії Первовій – другу сім`ї Коваленків, авторці праць про життя та творчість Олександра Гріна. Юлія Олександрівна була знайома з Ніною Грін - дружиною письменника Олександра Гріна, опікувалася нею і присвятила значну частину свого життя написанню великої праці про це подружжя. У ті часи це було проявом інакодумства і мужності, бо одночасно доводилося писати про злочини радянської влади. (Книга «Дві долі. Олександр і Ніна Грін» була опублікована лише у 2015 році, до 100-річчя з дня  народження Юлії Первової у видавництві «Коктебель»).
Якщо прочитати вірш, не знаючи історії його написання, може здатися, що цей вірш присвячений коханій жінці – море романтики, ніжності і любові… Перед уявою читача постає казкова країна, зрозуміла лише поціновувачам творчості Олександра Гріна, - славнозвісна Грінландія. Дивовижні міста – Зурбаган, Лісс, Гель-Г’ю, ясно-яскраво-червоні вітрила… І та, що по хвилях біжить… Казковість, романтизм, образність, ніжність… Хто б міг подумати, що вірш присвячено не коханій жінці, а другу сім’ї, а сам твір написаний не в юному романтичному віці, а тоді, коли обом було вже за 60? Згадує донька поета Марія Кириленко: «Батько часто писав присвяти своїм друзям і учням. Відбувалося це між іншим, ніби не занадто серйозно, найчастіше просто посеред зустрічі з друзями чи то знайомими і навіть із людьми, що вперше завітали до нашої оселі. Іван Юхимович просто непомітно зникав у своєму кабінеті для того, щоб буквально за 10—15 хвилин з’явитися із віршем, присвяченим комусь із присутніх. Це завжди був експромт, практично миттєво написаний в хвилини емоційного піднесення і натхнення. Іноді такі вірші набували дещо фантастичного забарвлення, були прикрашені поетичними фантазіями та гіперболізованими почуттями. Хочеться застерегти майбутніх дослідників від пошуку неіснуючих фактів біографії Івана Коваленка в частині особливих почуттів до когось, крім своєї дружини. Я щаслива, що була свідком народження таких творів – іноді це були прохідні вірші, які так і залишалися лише дарунком конкретній людині. А іноді з-під пера поета народжувалися справжні шедеври – саме такі, як вірш «Диво моє найдивніше…»

Диво моє найдивніше,
Квітка з садів Зурбагану,
Та, що по хвилях біжить
Буднів страшних океану.
Жити від тебе тепліше,
Людям від тебе світліше –
Морок навколо розтане.

Люди в журбі і знемозі,
Човен життя їх хитає.
“Як вам на темній дорозі?” –
Хто їх, крім тебе, спитає.
Ти лиш одна, може, знаєш,
Де ще є промені світла,
Де наша мрія розквітла,
Де вона нас виглядає.

Будем дивитись на обрій,
Ждать корабля у затоні,
Люди красиві і добрі
З борту протягнуть долоні.
Віри незбагнена сила
Нам подарує вітрила
Ясно-яскраво-червоні,
Мрія нас візьме на крила.

В ніжність тебе обів’ю,
Часу порветься завіса,
Ми попливемо в Гель-Г’ю,
Ми завітаєм до Лісса.
Нас приголубить країна
З іменем радісним Гріна.
Душу твою і мою
Радість охопить незмінна.

Що нам потрібно ще більше,
Диво моє найдивніше…


1980, Боярка («Перлини», с.358)