» » » » Історія вірша Івана Коваленка "Митцям"

Історія вірша Івана Коваленка "Митцям"


Історія вірша Івана Коваленка «Митцям» дещо дивовижна і геть нестандартна, бо пов’язана з історією редагувань цього поетичного твору. Вірш «Митцям» увійшов до повної збірки творів Івана Коваленка «Перлини» вже після смерті поета. Пройшли роки, на слова віршів Івана Коваленка було створено багато пісень, композитор та гітарист Олег Саліванов подав ідею проведення в місті Боярка мистецького фестивалю імені поета.

І ось у 2012 році, більш, ніж за 10 років після смерті Івана Коваленка, у рідній поету Боярці мав відбутися перший Молодіжний мистецький фестиваль імені Івана Коваленка. Згадує донка поета Марія Кириленко:

«Готувалося урочисте відкриття фестивалю імені мого батька, ми всі трохи нервували. Сценарій до відкриття було написано, але було якесь дивне відчуття, що чогось не вистачає – якоїсь душевної нотки, більшої прив’язки до Боярки… А ще мені було сумно, що на той момент з сім’ї Коваленків залишилася я одна: пішли з життя не лише батько, але й мама, і брат… Сумніви щодо того, чи варто затівати цей фестиваль, не полишали мене. Мені не вистачало поради, моральної підтримки, відчуття, що я все роблю правильно… І саме в цей момент мені до рук потрапляє рукопис вірша Івана Коваленка десь півстолітньої давності. Це був вірш батька «Фестиваль», про який я геть забула і який починався так:


У Боярці велике свято!
Тим, хто не був,- хай стане жаль…
Мистецтво вийшло святкувати
Свій урочистий Фестиваль…


У мене мороз шкірою пройшов. Я була приголомшена – це було ніби пророче передбачення поета поглядом у майбутнє на півстоліття вперед і одночасно - батькова підтримка з потойбіччя, знак, що фестивалю імені Івана Коваленка – бути! За декілька тижнів цей вірш відкривав Фестиваль і на довгі роки став своєрідним талісманом і оберегом цього мистецького дійства».


Але чому в розповіді про один вірш ми згадуємо ніби про інший? Ні, мова йде про один і той самий вірш. Коли готувалася до видання повна збірка Івана Коваленка «Перлини», вірш «Фестиваль» здався доньці та дружині, котрі редагували вірші до видання, не занадто значущим – адже мова у вірші йшла про якийсь фестиваль 50-х років минулого століття у маленькому містечку, а ось слова, зверенені до митців, були дуже сильними і проникливими:


Той, хто несе свій дар народу,
Сильнішим стане у стократ,
Бо лиш народ не зрадить зроду –
Ваш друг, суддя і меценат…


Тож вірш був скорочений і отримав іншу назву. Так і живуть три редакції одного й того самого вірша своїм життям – одна (скорочена) у  збірці «для вічності», друга (теж скорочена) – щороку відкриває Молодіжний мистецький фестиваль імені Івана Коваленка в Боярці і ще одна (повна) - в архіві Івана Коваленка.


Питання залишаються: що це – дійсно пророче поетичне передбачення поета чи звичайний збіг? Вітання з того світу доньці, щоб підтримати її в хвилину сумнівів, чи просто робота її підсвідомості (вона ж сама колись редагувала цей твір)? Хто знає…


Митцям
(скорочена редакція, що увійшла до збірки)


Не ділячи вінків і премій
І не чекавши нагород,
Без звань, чинів і академій
Іде мистецтво у народ.


Іде воно, неправду крушить,
Облагороджує чуття,
Всі зачерствілі будить душі,
Добром освітлює життя.


Той, хто несе свій дар народу,
Сильнішим стане у стократ,
Бо лиш народ не зрадить зроду –
Ваш друг, суддя і меценат.


Нехай же в творчому горінні
Вас надиха натхнення бог,
Нехай на рідній Україні
Зростуть і Рєпін, і Ван-Гог.


Нехай у подвигах буденних
Душа народу не згора,
Нехай встають нові Родени
На берегах ріки-Дніпра.


І хай повік цвіте митцями
Земля, що породила нас.
Своїм і пензлем, і віршами
Благословляє вас Тарас.


Фестиваль

(редакція, в якій вірш звучить на відкритті Фестивалю)


У Боярці велике свято!
Тим, хто не був,- хай стане жаль…
Мистецтво вийшло святкувати
Свій урочистий Фестиваль.


Не ділячи вінків і премій
І не чекавши нагород,
Без звань, чинів і академій
Іде мистецтво у народ.


Іде воно, неправду крушить,
Облагороджує чуття,
Всі зачерствілі будить душі,
Добром освітлює життя.


Той, хто несе свій дар народу,
Сильнішим стане у стократ,
Бо лиш народ не зрадить зроду –
Ваш друг, суддя і меценат.


І хай повік цвіте митцями
Земля, що породила нас.
Своїм і пензлем, і віршами
Благословляє вас Тарас.