» » » » Історія вірша Івана Коваленка «Заплющу очі, і за мить…»

Історія вірша Івана Коваленка «Заплющу очі, і за мить…»


Вірш «Заплющу очі, і за мить…» Іван Коваленко написав уже на схилі літ, осінню 1988 року, під час короткого перебування в Чернігові, рідному місті дружини Ірини. Вірш присвячено Ользі Рожмановій, улюбленій учениці, другу сім’ї подружжя Коваленків. Вона також була пристрасною фанаткою Чернігова, будинка під акаціями, заплавних луків, задеснянських озер… Цей вірш було навіяно реальним епізодом: ясної осінньої днини подружжя Коваленків разом із Ольгою Михайлівною пішли на прогулянку до озера Циганка, що заховалося у заплавних луках задесення. Але в цій вишуканій поетично-прозорій пейзажній замальовці криються глибокі філософські роздуми про те, що лише душа здатна охопити всю красу навколишнього світу:


«Хай об’єктив не поспіша,
Не схопить він правдиво.
Одна душа, лише душа
Увічнить може диво…»


Наскільки сучасною є ця теза? Метушливе сьогодення і технічний прогрес диктує молоді нові поведінкові стереотипи: швидко сфоткати чи зафільмувати на телефон щось цікаве – і побігти далі… Іван Коваленко закликає до вміння зупинитися, замилуватися світом Божим, душею осягнути красу навколишньої природи, на все життя запам’ятати і мальовничий краєвид, і те відчуття щастя, яке він дарує…


«Це прийде в сні і наяву,
І в радості, й турботі.
Я поки згадую, – живу,
А ви мовчіть про потім...»

Поет Іван Коваленко сприймав навколишній світ оком художника і поета. Своє захопливе сприйняття світу вмів передавати своїм дітям та учням. Цьому ж учила і його дружина Ірина Павлівна Коваленко.

Згадує донька поета Марія Кириленко:


«Річки, ліси й озера повсякчас згадуються в поезіях Івана Коваленка. На межі екзальтації він захоплювався красою навколишнього світу, передавав цей настрій оточуючим. Кожен вихід на річку чи озеро перетворювався на якесь захопливе чарівне свято. В дитинстві все це особливо гостро сприймається і підхоплюється. Вміння бачити і відчувати красу світу Божого – один із найцінніших спадків, що я отримала в подарунок від батьків. Багато людей відчувають щастя як вкрай рідкі миттєвості, а наша сім’я вміла бувати щасливою від самих простих і ніби буденних речей. Спілкування з природою – завжди було для Коваленків невичерпним джерелом насолоди, щастя та натхнення».*


Про походи на природу разом із учителями Коваленко згадує учениця і друг сім’ї поета Ольга Рожманова, якій присвячено вірш:


«Іван Юхимович умів немов мимохіть звернути нашу увагу на білі лілеї на озерній гладіні, на тремтіння листя перед грозою, мереживо гілок на тлі блакитного неба... Тоді ми не знали, що наш учитель — тонкий лірик, чудовий поет, і лише через багато років ми знайдемо в збірках його віршів ті високі слова й образи, що тіснилися в ньому все життя. Таким він бачив навколишній світ і таким він намагався показати його нам. Але найбільш чарівним і таємничим часом для нас був вечір: сутінки огортали наше вогнище, зірки опускалися нижче, ми присувалися ближче до вогню й одне до одного й поринали в прекрасний світ поезії. Поезією було не лише те, що читали нам напам’ять Ірина Павлівна й Іван Юхимович (а це були вірші Шевченка, Пушкіна, Фета, забороненого тоді Єсеніна...), а саме відчуття присутності в цьому романтичному й божественному світі. Я абсолютно переконана в тому, що всі ми мали схоже відчуття, і в багатьох із нас залишилася на все життя потреба в усьому цьому...»**


Заплющу очі - і за мить
Одна і та ж картина:
В долині озеро лежить,
Ясна осіння днина.

Така прозора далечінь –
Очей не вистачає.
І повтікала всюди тінь,
І луг кінця не має.

Дерева білі, мов свічки,
В мереживі гілчатім –
Не народилось ще руки,
Щоб це намалювати.

Хай об’єктив не поспіша,
Не схопить він правдиво.
Одна душа, лише душа
Увічнить може диво.

Щоб все назавжди залишить:
І ватру просто неба,
І ми навкруг. Єдина мить,
А що ще більше треба?

Це прийде в сні і наяву,
І в радості, й турботі.
Я поки згадую, – живу,
А ви мовчіть про потім.


1988, Чернігів

_____________________


*З інтерв’ю Марії Кириленко, доньки поета Івана Коваленка, Олені Рижанковій в рамках наукової роботи «Дискурс патріотизму у творах Івана Коваленка» (Криворізька ЗОШ №121) 
** Із статті Радислава Кокодзея «Фактор ікс, або півстоліття потому»