» » » » Історія вірша Івана Коваленка "Край дороги у пилу зарита..."

Історія вірша Івана Коваленка "Край дороги у пилу зарита..."



Іван Коваленко із захватом і замилуванням ставився до природи. Квіти вражали його своєю неповторною красою, вишуканістю форм, яскравими кольорами. Але образ квітки в його творчості – особливий, багатогранний, багатозначний. Він порівнює особистість людини із квіткою, яка має розцвісти всіма своїми талантами та уміннями. Найбільш яскраво цей образ передано у Коваленка у його вірші «Квітковий роздум».


… Людина кожна – КВІТКА неповторна,
Найбільше в світі чудо із чудес!

І кожен з нас приходить на цей світ
Лише для того, щоб розквітнуть щастям,
Розкрити всі таланти і уміння,
Щоб своїм цвітом осявати всесвіт
І всім віддать його як найдорожчий дар…
… І якщо ти не розцвітеш, не зробиш
Того, що заповідано тобі,
То світ від цього лишиться біднішим,
То світ від цього стане нещасливим,
І будуть зорі гірко, гірко плакать,
Коли твоя покотиться зоря,
Коли зів’яне квітка нерозквітла,
Коли тебе не стане на землі…
Людино, розцвіти!*


Рядки «Людино, розцвіти» стали девізом Молодіжного мистецького фестивалю імені Івана Коваленка, а образ квітки-зірки, що своїм квітом осяває Всесвіт, – логотипом цього Фестивалю.


У своєму вірші «Край дороги, у пилу зарита…» Іван Коваленко порівнює людину, що потрапила до складних життєвих обставин, стала жертвою наруги, несправедливості, тиску, із квіткою, що зуміла розцвісти у колії край дороги… Поет закликає брати приклад із квітки, що знайшла внутрішню силу протистояти жахливим зовнішнім умовам.


Вірш має автобіографічне підґрунтя: він написаний у 1958 році, коли Іван Коваленко піддавався жорстокому цькуванню і перебував без роботи через звинувачення у неповазі до місцевої партійної організації. У цей період (1955-1960) його не допускали до вчителювання у жодній із шкіл. Поет вистояв, не піддався на тиск, не покинув професію, згодом знову повернувся до вчителювання. У своєму вірші він піднімається над своїми особистими негараздами, щоб допомогти тим, кому так само важко, навчити їх мужності і стійкості, надихнути до протистояння обставинам і до самореалізації.


Край дороги, у пилу зарита,
В колії без світла і тепла,
Стоптана, скалічена, побита,
Квітка піднялась і розцвіла.


Там її колесами давили,
У багно вминали каблуком.
Скільки ж треба мати тої сили,
Щоб розкритись чистим пелюстком!


Тож частіше ти ходи лугами,
У природи силу віднайди.
Коли втопчуть в бруд тебе ногами,
Піднімися, встань і розцвіти!


1958, Боярка


______________

* Іван Коваленко. "Квітковий роздум"