» » » » Історя вірша Івана Коваленка "Другові"

Історя вірша Івана Коваленка "Другові"


 Вірші народжуються, живуть своїм життям, з часом міняють своє звучання, сповнюються новими сенсами…

Вірш Івана Коваленка «Другові» - це прониклива рання поезія поета, присвячена його університетському другові Миколі Сердюку. Іван та Микола разом училися на романо-германському факультеті університету ім. Т.Г.Шевченка, товаришували, багато читали й спілкувалися. Микола став вірним і близьким другом подружжя Коваленків (дружина Коваленка Ірина навчалася разом із ними). Поміж іншого хлопців об’єднувала туга за рідною домівкою. Вихідці з села, вони однаково сумували у великому місті за просторами рідних полів.

Вірш було написано у 1940 році, а у 1941 році в Україну прийшла Друга світова війна… Доля розвела друзів, і лише у 1954 році Іван Коваленко дізнався про трагічну долю свого університетського товариша. Микола Сердюк воював, потрапив у полон, а після звільнення його звинуватили у зраді й присудили 10 років радянських концтаборів лише за факт перебування у німецькому полоні. І як невимовно трагічно звучить цей вірш, якщо уявити Миколу Сердюка, який довгими-довгими роками тужить за рідним селом спочатку у німецькому, а потім у радянському концтаборі…


Другові


М.Сердюку

Ти рвешся додому, туди, де поля
Під небом осіннім лежать неозорі,
Де вітер веселий гуля не просторі
І тепло парує розлога рілля.

Там в ніжнім тумані синіють гаї,
Знайомі стежини тебе там чекають,
Дерева привітно тобі закивають,
Розвіють засмучені думи твої.

Ти підеш до річки, де верби сумні
Схилились на води в осінній печалі,
Там човен знайомий стоїть на причалі
І манить полинуть на хвилі ясні.

Ти знову обійдеш всі рідні місця,
І сонце тобі усміхнеться тепліше,
Там думи ясніють і дихать вільніше,
Там туга зникає і квітнуть серця.

Коли ти повернеш, до тебе прийду;
Як серце журба переповнить до краю,
Про поле, про річку, про гай розпитаю,
Про листя опале в осіннім саду.

Ми трохи помовчим. Хай місто шумить.
Ми, може, на хвильку забудем утому.
А вітер покличе: “Додому, додому!”
Він нас не діждеться і сам полетить...