» » » » Історія вірша Івана Коваленка "Не йди до дзеркала"

Історія вірша Івана Коваленка "Не йди до дзеркала"


Згадує Лариса Пацанівська - учениця подружжя Коваленків, випускниця 1951 року, старший викладач кафедри історії і теорії світової літератури Київського Національного Лінгвістичного Університету:

"Мені випала щаслива нагода пересвідчитись, що Іван Юхимович був справжнім майстром поетичного експромту. Якось, завітавши до улюблених вчителів, я зупинилась біля дзеркала у їх вітальні і сказала, що дуже люблю дзеркала. Іван Юхимович вийшов із кімнати, щоб повернутися, як мені тоді здалося, майже відразу (мабуть, хвилин через 10) із щойно складеним віршем, у якому він потім не змінив жодного слова! Це був сонет "Не йди до дзеркала", який він присвятив мені. Я пересвідчилась, як незначний епізод, кинута мною фраза стала поштовхом до написання прекрасного натхненного твору..."
Не йди до дзеркала і не дивись у нього,
Дивися краще в глибину криниць.
Побійся дзеркала, коли не знаєш Бога
І не збагнула ще великих таємниць.

Ти вийди в поле, перейди дорогу,
Лягай на землю прямо горілиць.
До тебе небо прийде на підмогу,
Всі сили хмар, і бур, і блискавиць.

Не треба дзеркала! Там ліве завжди праве,
У нім химерний світ химерної уяви,
Там інші міри і добра, і зла.

Там інший простір, невідомі сили,
Вони добряче декого навчили.
Згадай: і по тобі завісять дзеркала.