Іван Коваленко » Про Івана Коваленка » Публікації » Історії написання віршів » «Коли цвітуть сади, завжди мороз…» (вірш та аналіз)

«Коли цвітуть сади, завжди мороз…» (вірш та аналіз)


Коли цвітуть сади, завжди мороз.

Квітують дерева, то жди біди.

Мені це змалку взнати довелось,

Що холодно тоді, коли цвітуть сади.

 

Вони цвітуть, не боячись погроз,

Стихій таких, що Боже одведи,

І ніжний цвіт сильніш від бур і гроз,

Бо тільки він народжує плоди.

 

Я йду у сад, немовби на урок,

Збираю жменю мерзлих пелюсток,

Збагнути хочу магію садів.

 

Я гріюсь холодом, що б’є і губить цвіт

Я знаю з досвіду тяжких, холодних літ,

Я знаю: дочекаюся плодів.

 

Урал, 1975

 

Сонет «Коли цвітуть сади, завжди мороз…» належить до табірних віршів поета. Це своєрідне послання «на волю» читачеві, що «вміє читати». Поети-в’язні нерідко вимушені були шляхом алюзій і художніх образів приховувати прямий зміст, щоб вірш не був конфіскований цензорами з КДБ.

 

Перші дві строфи розповідають про відоме явище природи, добре знайоме садівникам. Дійсно, коли цвітуть сади, зазвичай бувають весняні приморозки, що нищать частину цвіту, але одночасно вбивають і шкідників. Це забезпечує здоровий врожай.

 

Підтекст проглядається вже в другій строфі: «Вони цвітуть, не боячись погроз/Стихій таких, що Боже одведи…»

 

Алюзія прозора: кожного разу, як українська нація починає відроджуватись, квітнути талантами, на неї чекає біда – нищення кращих українців кривавим тоталітаризмом. Але «ніжний цвіт сильніш від бур і гроз»!

 

Центр вірша у другій терцині сонету. Вірш вибухає оксюмороном: «Я гріюсь холодом, що б’є і губить цвіт…»: хоч як тяжко було хворому і немолодому поету в неволі, але душа його зігрівалась спілкуванням з однодумцями, з друзями-поетами – з тим середовищем, якого він був позбавлений в силу життєвих обставин на волі.

 

І знову підтекст: «Я знаю з досвіду важких і темних літ… (порівняти з рядком : «Мені це змалку взнати довелось») …Я знаю: дочекаюся плодів». Останні рядки отже звучать оптимістично: уцілілий квіт нації принесе свої плоди.

 

Хоч і приховував поет свої думки за художніми образами, та табірна цензура все одно вірш конфіскувала. І хоча цензори не зрозуміли сенсу цієї поезії, інтуїтивно вони відчули сильний підтекст. Тож закцентувалися на слові «мороз» і вирішили, що це натяк на відомого дисидента Валентина Мороза… Ця поезія мала загинути так само, як і сотні інших віршів Івана Коваленка. Але, на щастя, вірш зберігся у пам’яті поета і був їм відновлений по поверненню з табору.