Іван Коваленко » Історії написання віршів / Аналіз окремих віршів » Версія для друку
Історія вірша Івана Коваленка «Прощайте, славне товариство»… |
1977 рік… Перебування Івана Коваленка в суворому уральському таборі для політв'язінів добігало кінця… Позаду були п'ять років не лише страждань і дуже непростих випробувань для немолодого хворого поета, але й розкіш найвишуканішого спілкування – тоді в політичних концтаборах перебувала духовна еліта нації. Надійшов час розставання не просто із співв'язнями, а з побратимами, однодумцями, друзями по поетичному цеху… Духовне єднання, спілкування на одній хвилі, взаємодопомога… Були й серйозні дискусії, і розбіжності, і своєрідні поетичні змагання, але в усіх своїх проявах це були взаємовідносини титанів духу. Було багато й смішних моментів, жартівливих віршів… І звичайно, було вчителювання – Іван Коваленко навчав іноземних мов усіх бажаючих (навіть із табірної обслуги)… Ось що про цей день згадує Мирослав Симчич: «Дуже цікавим був день звільнення Івана Коваленка з табору. Підходить 10-та година, коли людину виводять за зону звільняти. Шукають його по всій зоні – пропав чоловік, вже треба звільняти, а його немає. А Іван Юхимович ховався у сушилці там, де всякі швабри, всякий хлам – і дописував вірш»… Вірш, присвячений своїм побратимам. Прощайте, славне товариство, Не був я гарним бандуристом, Ще буде добре, як долізу, Віддав я вам бандуру в руки, (1977 рік, Урал) І своєрідним продовженням цього вірша стала наступна поезія, якою поет привітав рідну домівку… Добравсь, доліз, прибув до хати. З душі сочаться кривди-втрати, Чи буде рішено Всевишнім Знамення перше бачу нині: (1977 рік, Боярка) назад |