Нас, детей диссидентов, великое множество…


Автор: Мария КИРИЛЕНКО

 

В канун так любимого всеми старого Нового года, когда царит праздничное настроение и не хочется думать о грустном, в течение долгого времени оставалась почти незамеченной трагическая дата в истории Украины — очередная годовщина начала репрессий против украинской творческой интеллигенции. Начавшись 12 января 1972 года, репрессии продолжались в течение почти полутора лет и знаменовали тщетные попытки тоталитарной системы задушить стремление украинского народа к свободе и независимости. Около сотни ярких представителей движения шестидесятников были арестованы и брошены в лагеря; обыски затронули тысячи людей; десятки тысяч были подвергнуты допросам и запугиваниям. Именно эта волна репрессий швырнула за решетку таких выдающихся деятелей, как Иван Свитличный, Евгений Сверстюк, Вячеслав Чорновил, Василий Стус, Семен Глузман, Валерий Марченко. Был среди них и мой отец Иван Коваленко, учитель и поэт из г.Боярки. Я могла бы очень много рассказать и о нем, и о нашей семье, но затрону лишь то, что, как мне кажется, созвучно нашему времени.

13 января 1972 года не предвещало особого веселья в нашем доме. Родителям задерживали их скромные учительские зарплаты, отца на фоне гриппа прихватил ревматизм. Но моя еще детская душа все-таки ждала праздника. Мы собирались скромно, без гостей, встретить старый Новый год и отметить папин день рождения. Традиционно огромная сосна поблескивала в углу комнаты фонариками, я с нетерпением ждала возвращения родителей и брата с работы, таких интересных предпраздничных хлопот… Но именно мне довелось открыть дверь серьезным дядям в пыжиковых шапках. В свои 14 лет я сразу поняла, что это все — конец такой уютной семейной жизни, конец ощущению безопасности и защищенности, конец беззаботности и рубеж между детством и взрослой жизнью.

Фактор ікс, або півстоліття потому...


Ми зараз дедалі частіше замислюємося про сьогодення й майбуття нашої школи. І це зрозуміло: адже від того, як ми вчимо дітей сьогодні, залежить доля прийдешніх поколінь і нашої країни.

Інтерв'ю з дочкою поета до виходу в світ повної збірки творів Івана Коваленка


„Вмира поет, але живуть перлини
Його поезії – весь біль його життя…”


Вийшла повна збірка творів поета-дисидента Івана Коваленка (2006).

Одвічна таїна народження... Сповнена пристрасного очікування і бентежного сподівання, трепетного хвилювання і шаленого захвату: нарешті, звершилося!... В повній мірі це можна віднести і до появи нової книги – вистраджаної й давно очікуваної.
„Перлини” – це найбільш повне видання творів українського поета, вчителя та дисидента Івана Юхимовича Коваленка (1919-2001). До збірки увійшло практично все, що збереглося із написаного поетом впродовж досить довгого життя. Майже всі ранні твори І.Коваленка були втрачені під час війни, а те, що було написано в пору його творчого розквіту, частково загинуло під час слідства у нетрях КДБ; безжально конфісковувалось і знищувалось у слідчому ізоляторі, пересильних тюрмах, концтаборі. Багато з творів Івана Коваленка дійшло до сучасного читача лише завдяки сміливцям, котрі переховували та розповсюджували його вірші. Збірка також містить поетичні переклади та статті.
На превеликий жаль, Івана Юхимовича вже немає серед нас... Тож ця розмова відбулася з людиною, завдяки якій ми маємо можливість доторкнутись серцем до вічності поетичного слова нашого земляка. Здавалося б, лише радість повинна відчувати донька поета – Марія Кириленко – тримаючи в руках нову книгу віршів свого батька. Але бачу в її очах сум... У чому ж справа? Ось якими роздумами поділилася зі мною донька поета.


Презентація в "Елітарній світлиці"


1 листопада 2006 року відбулося засідання "Елітарної світлиці" на тему "Світ поезії".

Через біжутерію — до “Перлин”


У Будинку вчителя презентували поезію Івана Коваленка...За життя Івана Коваленка в радянську добу його творів не друкували. Вилучали й знищували, а за “Червону калину” запроторили до табору суворого режиму на п’ять років. Тоді, 1972 року, сто сорок учнів Коваленка допитали в КДБ – жоден не посвідчив проти свого вчителя. Вони свідчать нині. Учитель не лише викладав їм шкільні предмети: кілька іноземних мов та астрономію (він мав хорошу освіту, здобуту самотужки), учив їх жити без страху, як сам: “Та я не раб на життєвій галері і не погонич інших. Я – розкутий...”.


Лебедина вірність


7 червня в Києво-Святошинському Центрі соціально-психологічної реабілітації населення силами Жіночої громади міста Боярка було проведено ліричний вечір «Лебедина вірність».

За чорним порогом


Ясної осінньої днини 27 вересня 2011 року, саме на день свята Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, у Церкві Покрови Пресвятої Богородиці, що в Боярці, було відспівано Ірину Павлівну Коваленко – дружину поета-дисидента Івана Юхимовича Коваленка.

„Відходять титани...” – сказала в своєму прощальному слові Заслужений журналіст України, лауреат премії ім. В.Самійленка, депутат Боярської міської ради Ніна Федосіївна Харчук. Дійсно, Ірина Павлівна Коваленко належала до тих титанів, які творили історію України.


Ірину Коваленко поховано поряд із її чоловіком


27 вересня 2011, ясної осінньої днини, на день свята Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, у Церкві Покрови Пресвятої Богородиці, що в Боярці, було відспівано Ірину Коваленко, дружину поета-дисидента Івана Коваленка.


Немеркнуча зоря… згасла


26 вересня 2011 року після важкої тривалої хвороби на 93 році життя померла Ірина Павлівна Коваленко, дружина поета-дисидента Івана Коваленка, оспівана поетом у численних віршах.


„Як довго йшов я до свого народу...”


Так писав поет Іван Юхимович Коваленко в одній зі своїй поезій. Непростим і тернистим був той шлях: через війну, сталінські табори, знищення творчого доробку, переслідування і реабілітацію... Та сьогодні ми з певністю можемо сказати, що віршоване слово поета-дисидента живе в душі його народу...

18 липня 2011 року на могилі відбувся мітинг-реквієм з нагоди 10-річчя з дня смерті поета.

 ...Зовсім простий хрест на могилі. Калина, оспівана поетом... Пекуче сонце в зеніті й схилені в молитви голови... Того дня тут зібралися шанувальники його творчості, друзі, рідні. Щоб вшанувати пам’ять великого українця, поета-дисидента, шістдесятника, вчителя Івана Юхимовича Коваленка.