Продовжуються зйомки фільму про Івана Коваленка


 

Продовжуються зйомки фільму «Дума про вчителів» про поета-дисидента Івана Коваленка та його дружину Ірину Павлівну (режисер – Богдан Гнатюк, оператор – Олександр Скудар).  Цього року творча група працювала на малій батьківщині поета – в його рідному селі Лецьки та біля загальноосвітньої школи №1, що в Переяславі-Хмельницькому. Іван закінчив школу у 1936 році, на будівлі розміщено меморіальну дошку.

Продовжуються зйомки фільму про Івана Коваленка

Супроводжувала групу донька поета Марія Кириленко, яка радо побувала в рідному селі свого батька.



 
Знімальна група не обійшла своєю увагою пам'ятник жертвам голодомору у Лецьках. Іван Юхимович чудом вижив  у ті часи, коли вимерла майже половина села. 

 

На місці батьківської хати Івана Коваленка - просто хащі. Не залишилося жодного сліду й від калинового гаю, який оспівував поет... Зберігся лише будиночок брата по батьку Василя Коваленка. Його показала Любов Дем'яненко, племінниця дружини. 

 

... Робота над фільмом триває з 2009 року (див. публікацію). На жаль, через брак коштів на монтаж  (практично весь матеріал відзнято) час виходу фільму на екрани ТБ не визначений. 


Візит до Чернігівської ЗОШ №4 та музею історії Лісковиці


Візит до Чернігівської ЗОШ №4 та музею історії Лісковиці

 

 

Донька поета-дисидента Івана Коваленка Марія Кириленко відвідала Чернігівську ЗОШ №4 та передала до шкільної бібліотеки примірники збірки поета «Порив до небес» (вибрані твори для шкіл та ВУЗів) та побувала в музеї історії Лісковиці, що діє при школі.  Марія Іванівна розказала про свого батька – поета-дисидента Івана Коваленка, про його багаторічний зв'язок з Черніговом та мальовничою Лісковицею. Так сталося, що рідне місто його дружини Ірини Павлівни (в дівоцтві Пустосмєхової) стало знаковим у житті поета. Іван Юхимович був одним із директорів ЗОШ №4 у важкий час відновлення школи після німецької окупації в 1943 році, а потім разом із дружиною вчителював у школі до 1947 року (Фото Івана Юхимовича разом із ученицями в українському народному вбранні зберіглося саме з тих часів і посідає почесне місце в музеї Лісковиці). А потім більше 50-ти років щоліта (окрім років, що провів в концтаборі на Уралі) відпочивав у славнозвісному  «будинку під акаціями» (вул.Антонова-Овсієнка, 46).  

 

Участь у зустрічі взяли  Рідзель О.М.  директор Чернігівської загальноосвітьої школи І-ІІІ ступенів №4; Багіна Т.Л.  вчитель, директор ЗОШ №4 протягом 40 років; Червяк Т.М.  завуч; Федоренко О.В. – педагог-організатор; Федоренко М.В. – учениця педагогічного ліцею гуманітарного профілю;  Горбач Л.О. – бібліотекар; Кашка Б.Ф. – вчитель історії.

Про зв'язок Івана Коваленка з Черніговом читайте у публікації Радислава Кокодзея «Іван Коваленко і Чернігів» (журнал «Літературний Чернігів», 2003. №4 (24). С.19-22) 

Вірші, присвячені Чернігову:
Вірш «Старе піаніно» (присвячено художнику Андрію Петусю та його дружині, що також жили на Лісковиці). 

Іван Коваленко як перекладач: «Стріла і пісня» Генрі Лонґфелло


Оксана БОДНАР, доцент («Галицька академія»)
«”Стріла і пісня” Генрі Лонґфелло в україномовному просторі» (уривки із статті)
 
 
Автор статті на основі літературознавчого аналізу дає оцінку україномовним версіям "Стріли і пісні" Генрі Лонґфелло та з'ясовує особливості відтворення авторського стилю різними інтерпретаторами, зокрема Іваном Коваленком...
 

Про Івана Коваленка на Форумі української молоді діаспори "Франківськ-2014"


 

На Прикарпатті з успіхом пройшов Форум української молоді діаспори «Франківськ-2014», організатором якого виступив Світовий Конгрес Українських Молодіжних Організацій (СКУМО). В рамках Конгресу було проведено низку тематичних сесій, під час яких представники діаспори з понад двадцяти держав світу обговорили економічні, політичні, інформаційні та інші питання. На одному з таких зібрань 21 серпня у селищі міського типу Ворохта молоді українці з різних куточків світу почули і про поета-дисидента Івана Коваленка. Культурний та громадський діяч, збирач українських пісень Ігор Равренчук розповів про життєвий шлях поета, презентував  сайт, присвячений його творчості, прочитав вірші.

У Сан Дієго звучала «Червона калина» Івана Коваленка


23 серпня 2014 року Українська громада міста Сан Дiєгo (Каліфорнія, США) святкувала День Незалежності та День Прапора України, влаштувавши благодійний патріотичний захід у парку  San Dieguito County Park з метою збору коштів на підтримку української армії. Під час заходу збиралися благодійні внески, діяв ярмарок, проводилися конкурси, а художник Ігор Куценко за пожертви малював портрети бажаючих.  Біля 200 присутніх зібрали загалом  $2500, що підуть на обладунки нашим воякам.


 

Про шкільний театр, організований подружжям Коваленко


 

Під час недавнього круглого столу на теми культури ентузіасти підняли питання про створення у Боярці муніципального театру. Чи не занадто для нашого бідненького міста з купою соціально-економічних проблем?  І чи взагалі на часі амбітні культурологічні проекти в той час, коли наша Батьківщина піддається підступній повзучій агресії з боку сусідньої держави?..  
Старожили ще пам’ятають, що в Боярці театр уже був – шкільний, аматорський, але разом із тим настільки високого рівня, що збирав на свої вистави численну глядацьку аудиторію. Організували театр вчителі Боярської ЗОШ №1 Іван Юхимович та Ірина Павлівна Коваленки. Іван Коваленко увійшов в історію міста та всієї України як поет-дисидент, але не забуваймо – він був видатним педагогом…   

Слово, обращенное к душам учеников: учителя Ирина Павловна и Иван Ефимович Коваленко. Часть І.


Радислав КОКОДЗЕЙ,
2003, Боярка

Мы сейчас все чаще задумываемся о настоящем и будущем нашей школы. И это понятно: ведь от того, как мы учим детей сегодня, зависит судьба  будущих поколений  и судьба нашей страны. Есть много поводов для беспокойства: и падение престижа учительской профессии, и факты коррупции в учительской среде, и то, что при все усложняющихся программах дети заканчивают школу куда более безграмотными, чем буквально несколько десятилетий назад. Мне кажется, что нужно остановиться в написании все более сложных учебников и погоне за введением бесконечных новшеств в системе народного образования и задуматься: куда мы идем? Без осмысления того лучшего, что было в  школьном образовании раньше, невозможно двигаться вперед.  Но главная наша проблема – это личность учителя, его нравственные качества, его готовность к тяжелому и жертвенному труду. Почти бескорыстному, как на данный момент. Ответы о  будущем нужно искать в прошлом… И мне кажется, что рассказ о супружеской паре учителей Иване Ефимовиче и Ирине Павловне Коваленко из небольшого городка Боярка, расположенного под Киевом, если не ответит на многие вопросы, то хотя бы поставит их, что, на мой взгляд, тоже немаловажно. Вначале я хотел рассказать  об одном очень дружном классе, который вот уже 50 лет собирается каждый год, а  получился рассказ об учителях, которые их так учили и воспитывали, что для каждого из выпускников 1953 года школьные годы стали самым светлым периодом их жизни.  К сожалению, мой рассказ еще и о горькой судьбе выдающихся педагогов в условиях тоталитарной системы.  Но будет ли рождать подобные яркие личности наше, куда более свободное время? Захотят ли самые талантливые и способные представители нашего общества становиться учителями?

Слово, обращенное к душам учеников: учителя Ирина Павловна и Иван Ефимович Коваленко. Часть ІІ.


Продолжение. Начало читайте в Часть І. 
 
 
Вспоминает Лариса Пацановская: «Ирина Павловна вела уроки  тихим голосом, но в классе стояла мертвая тишина, ловилось каждое слово. Преподавание литературы давало благодатный материал. Отталкиваясь от литературного текста, Ирина Павловна готовила нас к будущей жизни, формировала наше сознание. На воспитательных часах она никогда не  делала нам выговоров. Спокойно обрисовывала положение вещей, подсказывала, как выйти из сложившейся ситуации, налаживала наши контакты с другими учителями.»
Вспоминает Нина Клименко: «За что я благодарна Ирине Павловне – это за то, что она привила нам всем любовь к литературе, и не только к русской. Начав читать, мы сразу обратились и к украинской, и к зарубежной литературе. Она открыла нам целый прекрасный мир. Всю жизнь мы очень много читаем.»
«Они были Учителями в высшем понимании этого слова»...

Про Івана Коваленка у Музеї книги і друкарства


15 травня 2008 року на території Києво-Печерської лаври, в Музеї книги і друкарства України відбулося свято поезії та пісні «Жасминовий полон», на котрому поетеса Світлана Суворова презентувала свої нові вірші. Значна частина вечора була присвячена видатному українському поету Івану Коваленку. Розповів про цього митця голова  творчого об’єднання «Боярські майстри» Олександр Корж, котрий говорив   щиро, захоплено, переконливо. Іноді – зі щемом душевним і надривом у голосі. Тому що мова йшла про великого сина Боярки, її гордість літературну і совість позачасову – Івана Юхимовича Коваленка. Й оживали в його розповіді не лише життєві шляхи цієї непересічної постаті, а й сам дух його творчості, який давав наснагу жити, творити й до останніх днів не коритися брехні та свавіллю.
А закінчив свій виступ Олександр Іванович, тримаючи, як найкоштовнішу реліквію, Коваленківські «Перлини», такими словами:
-    Останнім часом з’явилося дуже багато людей, які напрочуд швидко полюбили Україну. Іван Юхимович Коваленко проніс цю любов через усе своє життя…
Пауза. Довга й напружена. В такі миті люди дослухаються до свого серця. В такі миті душі людські дивляться на себе, ніби зі сторони. В такі миті серця мовчати не можуть!
 Як з’ясувалася, творчість Івана Коваленка, добре відома й любима киянами. Одне зі свідчень цього незаперечного факту – поезія Івана Юхимовича, прочитана директором музею книги і друкарства. І схвильовані слова цієї жінки: «Вперше з творчістю Івана Коваленка я познайомилася на сторінках «Літературної України». Яка сильна людина! Який нескорений борець! І який ніжний лірик… На превеликий жаль, я ніде не змогла роздобути бодай одну із трьох збірок Івана Юхимовича.  Тому та газета і зараз моя найбільша реліквія»…
  Звучало у високій залі Поетичне Слово. А у Боярці, в охайному будиночку, який поет  побудував власними руками, продовжують бриніти щирі поетичні слова. І продовжують вони жити в пам’яті його вірної люблячої дружини Ірини Павлівни, кохання до якої Іван Юхимович проніс через усе своє життя.
 
Радислав КОКОДЗЕЙ
За матеріалами «Боярка-інформ»



МЕМОРІАЛЬНА ДОШКА ПИСЬМЕННИКУ, ВЧИТЕЛЮ І ДИСИДЕНТУ ІВАНУ КОВАЛЕНКУ


13 січня 2014 року на фасаді Переяслав-Хмельницької загальноосвітньої школи №1 була урочисто відкрита меморіальна дошка видатному українському письменнику-шістдесятнику, дисиденту та вчителю Коваленку Івану Юхимовичу, який цього дня народився і саме в цей день 1972 року його було арештовано. Через сильний снігопад захід розпочався у приміщенні школи у присутності всіх її учнів, працівників НІЕЗ "Переяслав", міської ради та відділу освіти. Із вітальним словом до присутніх звернулися заступник міського голови Валентина Губенко, колишній політв'язень радянських таборів, історик дисидентського руху Василь Овсієнко та член Національної спілки письменників України, поетеса Наталія Павлик.
Про життєвий і творчий шлях письменника розповідали учні школи, звучали пісні на слова Івана Коваленка та було продемонстровано відеоряд з фотографіями поета і його родини. За станом здоров'я на відкриття меморіальної дошки в честь свого батька із Боярки не змогла приїхати його донька Марія Іванівна, але з родини Коваленків на урочистості із с. Лецьки, де народився поет, завітали Олександр Палагута (сільський голова Лецьок) та Любов Дем'яненко. Під мелодію пісні на слова Івана Коваленка "Ожиємо, брати, ожиєм!", яка вважається неофіційним гімном незалежної України, учасники заходу вийшли у двір до фасаду школи, у якій навчався Іван Юхимович до 1936 року.
Честь відкриття меморіальної дошки було надано лауреату премії ім. Василя Стуса, члену Харківської правозахисної групи Василю Овсієнку та учням школи: переможцю обласної олімпіади з математики Валентину Лесику та переможниці обласного конкурсу знавців української мови ім. Петра Яцика Аліні Угнівенко (на фото). Своє слово про звитяжця Духа, патріота України Івана Коваленка сказали доктор педагогічних наук, професор педагогічного університету імені Григорія Сковороди Ганна Токмань, доктор філології, професор, академік НАН України Микола Корпанюк, голова міського осередку Товариства української мови ім. Т.Г. Шевченка "Просвіта" Наталія Заїка та член СПУ, Почесний житель міста, поет Олег Коломієць. Кожен із присутніх на відкритті меморіальної дошки одержав шматочоки запашної хлібини, яку спекли і привезли із рідного села поета.
Виготовлено й відкрито меморіальну дошку Івану Коваленку за сприяння міського голови Олександра Шкіри та Благодійного фонду підтримки історичної і культурної спадщини м. Переяслава-Хмельницького (президент Леонід Мужук), випускника школи No1 Георгія Андреєва та депутата обласної ради Віктора Шеремети. Значну допомогу в організації виготовлення дошки та про ведення її урочистого відкриття надали директор ЗОШ No1 Валентина Дем'яненко, а також педагоги й учні школи.